Вікіпедія

Чернігівська область

адміністративно-територіальна одиниця першого рівня на півночі України

Черні́гівська о́бласть (Чернігівщина) — область у Північній Україні. Утворена 15 жовтня 1932 року. Розташована у північній частині Лівобережної України. Межує на заході з Київською, на сході — з Сумською, на півдні — з Полтавською областями України. Обласний центр — місто-герой Чернігів.

Чернігівська область
Герб Чернігівської області Прапор Чернігівської області
Розташування
Основні дані
Прізвисько: Чернігівщина, Сіверщина[1]
Країна: Україна Україна
Утворена: 15 жовтня 1932 року
Код КАТОТТГ: UA74000000000025378
Населення: ▼959 315(01.01.2022)[2]
Площа: 31865 км²
Густота населення: 30,05 осіб/км²
Телефонні коди: +380-46
Обласний центр: Чернігів
Райони: 5
Громади: 57
Міста: 16
Райони в містах: 2
Селища: 90
Села: 1429
Номери автомобілів: CB, ІВ
Інтернет-домени: chernigov.ua; cn.ua
Мапа області
Обласна влада
Рада: Чернігівська обласна рада
Голова ради: Олена Дмитренко
Голова ОДА: В'ячеслав Чаус[3]
Вебсторінка: Чернігівська облрада
Чернігівська ОДА
Адреса: 14000, м. Чернігів, пр-т Миру, 43
Мапа
Мапа
Чернігівська область у Вікісховищі

Наявного населення 968 тис. (23-тє місце серед регіонів України, менше населення лише в Кіровоградській і Чернівецькій областях). Територія 31 865 км². Чернігівщина за площею посідає третє місце серед інших областей України.

Природа

ред.

Область розташована на півночі України, на лівому березі Дніпра, у межах Поліської низовини та лісостеповій зоні Придніпровської низовини. Лісами вкрито 20 % території. Територією області протікає 1200 річок загальною довжиною близько 8,5 тис. км. Найбільші річки — Дніпро, Десна з притоками Сейм, Остер, Снов, Убідь, на півдні — Удай. Клімат помірно континентальний. Середньорічні температури: січня −7 °C, липня +19 °C. Середньорічна кількість опадів 550—660 мм.

На Чернігівщині зосереджений значний туристичний потенціал. Сприятливі кліматичні умови, різноманітна флора і фауна, наявність 610 природних заповідних об'єктів роблять територію області привабливою для відпочинку. В області функціонують 13 санаторіїв і будинків відпочинку, численні профілакторії, бази відпочинку, дитячі табори, пляжі, лісопарки.

За останні 20 років середньорічна температура України зросла на 0,8 °C. Якщо розглядати окремі регіони, найбільші зміни відбуваються в північних областях. Так, у Чернігівській області за останні два десятиліття температура збільшилася на 1,4 °C, практично зрівнявши кліматичний режим Полісся з Херсонською областю[4].

Історія

ред.
Докладніше: Історія Чернігівської області
Див. також: Сіверське князівство, Новгород-Сіверська стоянка, Мізинська стоянка, Пушкарівські стоянки та Журавська стоянка

Заселення території Чернігівщини почалося ще за часів палеоліту — близько 100 тис. років тому. Більше двадцяти поселень епохи пізнього палеоліту (35–10 тис. років тому) дослідники виявили на території області. А знахідки в селі Мезин Коропського району не мають собі рівних у світовій археології. Чернігівщина належала до ареалу ямково-гребінцевої кераміки (стоянки Погорілівка, Мис Очкинський та інші).

Починаючи із шостого століття нашої ери, територію Новгорода-Сіверського стали заселяти східнослов'янські племена сіверян.

У IX ст. Чернігово-Сіверська земля увійшла до складу Київської Русі, причому Чернігів за розмірами і значенням серед інших міст поступався лише Києву. У складі Київської Русі вона одержала подальший соціально-економічний розвиток. Головне місце в економіці займало сільське господарство. Високого рівня розвитку досягло ремесло. Чернігово-Сіверська земля мала розгалужені торгові зв'язки.

У 1796 році була створена Малоросійська губернія Росії з центром у місті Чернігові. У 1802 р. вона була розділена на Чернігівську і Полтавську губернії.

   
Ювілейна монета НБУ присвячена Чернігівській області

У 1923—1932 р. було проведено кілька адміністративних реформ, остання з яких призвела в 1932 році до створення Чернігівської області в складі УРСР.

Область утворена 7 жовтня 1932 з частин Київської і Харківської; частини передані до Сумської (1939) і Київської (1987), приєднаний Талалаївський район Сумської області (1965); центр — Чернігів

У 1937 році першим секретарем Чернігівського обласного комітету КП(б)У був Павло Пилипович Маркітан (1887-1937), а його помічником - Михайло Євгенович Моцний (1904-1937)[5]

У травні-червні 1991 в місті Носівці, на той час районному центрі області, відбулися голодування вчителів та масові протести, які отримали розголос у всеукраїнських масмедіа та привели до зміни керівників Носівського району.[6][7]

З 1991 року до нинішнього часу Чернігівська область — в складі незалежної України.

Із 1991 року по 2012 рік в області було знято із обліку 40 сіл. Це один з найвищих показників по Україні.[8]

Тільки під час одного рішення у 2013 році Чернігівської обласної ради із обліку було знято 7 сіл.[9]

Станом на 2020 рік зникло 55 сіл.[10]

Епідемія коронавірусу

ред.
Докладніше: Пандемія коронавірусної хвороби 2019
Докладніше: Коронавірусна хвороба 2019 в Україні
Докладніше: Коронавірусна хвороба 2019 у Чернігівській області

28 березня 2020 року в області було зареєстровано перший випадок інфікування COVID-19. 29 березня було повідомлено про ще одну підозру на коронавірус в тому ж Борзнянському районі.[11] Перший випадок в Чернігові був зареєстрований 22 квітня.[12] У той день в Україні вже було 6 592 випадки захворювання на COVID-19, з них 13 у Чернігівській області.

На початку червня в області різко зросла кількість інфікованих. І якщо до червня область була на одному із останніх місць в Україні за кількістю інфікованих, то із початку червня почала підніматися, так на 13 червня в області було 385 випадків інфікування і за цим показником область була 7 із кінця, обігнавши Сумську, Полтавську, Миколаївську, Херсонську, Донецьку і Луганську.

Війна 2022 року

ред.

Під час російського вторгнення майже вся область була захоплена російськими загарбниками. Попри це Чернігів, Ніжин, Прилуки та ще кілька міст тримали оборону і не були взяті.

3 квітня 2022 року значна частина області аж до Чернігова була звільнена від окупантів.[13] До 6 квітня окупанти покинули область.

Див. також: Пам'ятки історії національного значення в Чернігівській області

Адміністративно-територіальний устрій

ред.
Докладніше: Адміністративний устрій Чернігівської області
Див. також: Історія змін адміністративно-територіального устрою і список керівників Чернігівської області

Загальна інформація

ред.

Адміністративний центр області — місто Чернігів.

У складі області:

У системі місцевого самоврядування:

  • об'єднані громади — 57.

Міста обласного значення

ред.

Міста районного значення

ред.
№ Місто Входження
1 Батурин Бахмацький район
2 Бахмач Бахмацький район
3 Бобровиця Бобровицький район
4 Борзна Борзнянський район
5 Городня Городнянський район
6 Ічня Ічнянський район
7 Корюківка Корюківський район
8 Мена Менський район
9 Носівка Носівський район
10 Остер Козелецький район
11 Семенівка Семенівський район
12 Сновськ Сновський район

Райони у містах

ред.
№ Район Входження
1 Деснянський м. Чернігів
1 Новозаводський м. Чернігів

Сусідні області України

ред.

Демографія

ред.
Докладніше: Населення Чернігівської області

Із 1967 року населення області стабільно зменшується — із 1576 тис. у 1967 до 959,3 тис. у 2022 році.[14]

  • 1 245 300 мешканців (2001), у тому числі:
    • міське — 727 200 мешканців (2001)
    • сільське — 518 100 мешканців (2001)
  • Національний склад населення (за переписом 1970 року):
  • 1 151 957 мешканців (1 січня 2007), у тому числі:
    • міське — 700 727 мешканців (2007)
    • сільське — 451 230 мешканців (2007)
  • 959 315 мешканців (1 січня 2022)

Найбільші населені пункти

ред.
Міські населені пункти з кількістю жителів понад 7,0 тисяч
за даними Держкомстату на 2018[15][16]
Чернігів ▼289,4 Бобровиця ▼11,2
Ніжин ▼70,0 Ічня ▼11,0
Прилуки ▼55,2 Борзна ▼10,1
Бахмач ▼17,9 Семенівка ▼8,3
Носівка ▼13,6 Варва ▼7,9
Новгород-Сіверський ▼13,3 Козелець ▼8,0
Корюківка ▼12,8 Десна ▼7,5
Городня ▼12,2 Ріпки ▼7,2
Мена ▼11,7 Сосниця ▼7,0
Сновськ ▼11,1

Національний склад

ред.

Національний склад населення Чернігівської області станом на 2001 рік[17]

№ Національність Кількість осіб %
1 Українці 1 155 354 93,47 %
2 Росіяни 62 207 5,03 %
3 Білоруси 7 122 0,58 %
4 Євреї 1 531 0,12 %
5 Вірмени 934 0,08 %
6 Цигани 756 0,06 %
7 Молдовани 700 0,06 %
8 Поляки 528 0,04 %
9 Татари 461 0,04 %
10 Азербайджанці 403 0,03 %
11 Інші 6 069 0,49 %
Разом 1 236 065 100,00 %

Мовний склад населення

ред.

Мовний склад населення Чернігівської області станом на 2001 рік[1] [Архівовано 31 липня 2017 у Wayback Machine.]

№ Райони та міста обласного значення українська російська білоруська
1 Чернігівська область 89,1 10,3 0,2
2 Чернігів 74,0 24,5 0,3
3 Ніжин 89,5 8,9 0,1
4 Прилуки 92,9 6,8 0,1
5 Бахмацький район 97,1 2,5 0,1
6 Бобровицький район 97,9 1,8 0,1
7 Борзнянський район 98,4 1,4 0,1
8 Варвинський район 97,0 2,7 0,2
9 Городнянський район 92,5 7,0 0,5
10 Ічнянський район 97,8 2,0 0,1
11 Козелецький район 95,8 3,8 0,1
12 Коропський район 97,8 2,0 0,1
13 Корюківський район 96,9 2,8 0,1
14 Куликівський район 98,0 1,7 0,2
15 Менський район 97,5 2,1 0,2
16 Ніжинський район 98,5 1,3 0,1
17 Новгород-Сіверський район 63,9 35,9 0,1
18 Носівський район 97,9 1,7 0,1
19 Прилуцький район 97,2 2,4 0,1
20 Ріпкинський район 87,6 11,4 0,8
21 Семенівський район 80,4 19,4 0,1
22 Сновський район 89,4 10,3 0,2
23 Сосницький район 98,4 1,4 0,1
24 Срібнянський район 98,3 1,5 0,1
25 Талалаївський район 98,0 1,9 0,1
26 Чернігівський район 95,4 4,0 0,3

Економіка

ред.
Докладніше: Економіка Чернігівської області

Бюджет Чернігівської області на 2016 рік склав 3 млрд грн.[18]

Загальна довжина автомобільних доріг в області — 7222 кілометри.[19]

Зв'язок та інтернет

ред.

Станом на 1 січня 2017 року в області було 1 405 тис. абонентів мобільного зв'язку [20] (більше 100 %, тобто дехто має по кілька сімок) і 439 тис. користувачів інтернету.

Рекреаційно-туристичний потенціал

ред.

Чернігівщина має значний туристичний, історико-культурний та природно-рекреаційний потенціал. Велика кількість історико-культурних об'єктів у поєднанні з розмаїттям природно-рекреаційних ресурсів створюють умови для розвитку різних видів туризму.

Наявні рекреаційні ресурси Чернігівщини у вигляді туристично-відпочинкової інфраструктури, санаторіїв, пансіонатів та баз відпочинку, заповідних природних парків.

На державному обліку в області перебуває близько 9 000 пам'яток історії та культури, понад 1 900 із них — національного значення. Чотирнадцять населених пунктів регіону включені до Списку історичних населених місць України й стали туристичними центрами області (Чернігів, Новгород-Сіверський, Батурин, Ніжин, Прилуки, Козелець, Остер, Седнів та ін.).

На території Чернігівщини працює 33 музеї комунальної власності, 3 національні заповідники («Чернігів стародавній», «Гетьманська столиця», «Качанівка»), меморіальний комплекс «Пам'яті героїв Крут» та десятки приватних музеїв та виставкових залів.

Найбільш привабливими з погляду туризму об'єктами історико-культурного та природного значення, «туристичними магнітами» області, є:

Природно-заповідний фонд налічує 669 об'єктів загальною площею 262 тис. га. Функціонує 57 готелів та аналогічних засобів розміщення, 26 баз відпочинку, 36 садиб сільського зеленого туризму та понад 500 рекомендованих туристам закладів харчування.

Джерело: [21]

Культура

ред.

Пам'ятки історії та архітектури

ред.

Чернігівський край славиться великою кількістю пам'яток історії та архітектури ХІ–ХІІ ст. і XVII—XIX ст. Понад 200 із них мають світове значення. Найціннішими пам'ятками домонгольського періоду є унікальні Спаський (ХІ ст.) та Борисоглібський (ХІІ ст.) собори, Антонієві печери та Іллінська церква (ХІ–ХІІ ст.), П'ятницька церква (ХІІ ст.) у Чернігові, Юр'єва божниця (Х ст.) в Острі. Із пізніших часів збереглися палацові ансамблі: садиби Тарновських (XIX ст.) в с. Качанівка Ічнянського району, Галаганів (XVIII ст.) у с. Сокиринцях та смт Дігтярі Срібнянського району, садиба П.Румянцева-Задунайського (XVIII) в с. Вишеньки Коропського району.

На державному обліку в області перебуває 239 пам'яток архітектури та містобудування (з них — 171 національного значення), 2316 пам'яток археології (з них — 31 національного значення), 2279 пам'яток історії (з них — 8 національного значення), 127 пам'яток монументального мистецтва (з них — 1 національного значення). 14 міст і селищ міського типу включені до Списку історичних населених місць України. Це Батурин, Борзна, Ічня, Козелець, Короп, Любеч, Ніжин, Новгород-Сіверський, Остер, Прилуки, Седнів, Сосниця, Срібне, Чернігів.[22]

Докладніше: Список пам'яток архітектури в Чернігівській області

Чернігівщина була відома особливим стилем домашнього іконопису. Він відзначався яскравістю і реалістичним зображенням святих, використанням червоної і жовтогарячої фарб, а також рослинним орнаментом. Чернігівські ікони були відомі далеко за межами регіону. Їх зібрання перебуває в експозиції і фондах Музею української домашньої ікони історико-культурного комплексу «Замок Радомисль»[23].

Видатні представники культури і науки

ред.

Землі Чернігівщини — джерело творчого натхнення для цілої плеяди видатних представників культури і наукової еліти. Тут народився відомий мореплавець Ю.Лисянський, розпочала театральну кар'єру Марія Заньковецька, народився і провів дитячі роки видатний кінорежисер О. Довженко. Тут жили, працювали чи просто бували історик і письменник О. Бодянський, скульптор І. Мартос, письменники — В. Забіла, І. Кочерга, П. Тичина, Олекса Десняк, композитори Г. Верьовка, Л. Ревуцький, великий український митець Т. Шевченко, український філософ і поет Г. Сковорода, письменники Л. Глібов, М. Коцюбинський, Марко Вовчок, В. Самійленко, М. Вербицький. Із Чернігівським краєм пов'язані різні періоди життя конструктора космічних ракет С. Корольова, академіка О. Богомольця, російського історика М. Державіна, письменника М. Гоголя, поета Є. Гребінки. Тут бували О.Пушкін, О.Грибоєдов, Л.Толстой, М.Горький, М.Глінка, П.Чайковський.

У Ніжині народився Олександр Михайлович Богомолець (1850—1935) — земський лікар, революціонер-народник, батько академіка Олександра Олександровича Богомольця, а в селі Журавці Варвинського району народився Вороний Юрій Юрійович — український хірург, доктор медичних наук, професор. Здійснив першу у світі операцію у квітня 1933 року, пересадив нирку.

Сучасні видатні діячі культури і науки:

  • Адаменко Микола Петрович (*20 грудня 1931, Загребелля, Сосницький район, Чернігівська область) — український поет, філолог. Член СПУ (1988). Лауреат обласних премій імені Б. Грінченка та імені М. Коцюбинського. Нагороджений орденом «За мужність» (2005). Жертва комуністичного терору. Політв'язень радянських тюрем і концтаборів (1953—1956).
  • Балабко Олександр Васильович (*24 квітня 1955, с. Лісконоги Новгород-Сіверського району) — український публіцист, прозаїк, поет-пісняр, журналіст. Член НСПУ, НСЖУ, Асоціації діячів естрадного мистецтва. Заслужений діяч естрадного мистецтва України (2024). Головний редактор газети «Вечірній Київ» (2001—2006). Лауреат премії НСЖУ «Золоте перо» (1986), національної премії ім. Івана Франка (2006), обласної премії ім. Михайла Коцюбинського (2015), мистецької премії «Київ» (2018). Цикл творів про видатних українців.
  • Кашка Володимир Васильович 14 липня 1954, с. Дубовий Гай Прилуцького району Чернігівської області — пом. 8 жовтня 2006) — український письменник. Лауреат літературних премій «Благовіст» (2005 р.), імені Михайла Коцюбинського (2006 р.), міжнародних літературних премій імені Миколи Гоголя «Тріумф» та імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень»(2006 р.)
  • Колесник Віктор Федорович (*9 серпня 1950, с. Озеряни Варвинського району Чернігівської області) — український історик, педагог. Декан історичного факультету Київського Національного університету імені Тараса Шевченка (2007—2014). Доктор історичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії наук України (2009 р.). Член науково-методичної комісії з історії при Міністерстві науки і освіти України. Заслужений працівник освіти України.
  • Лопата Василь Іванович (1941, с. Нова Басань) — український художник і письменник. Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, народний художник України, лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка, автор сучасної української гривні.
  • Михайленко Валентина Микитівна (1953, Короп) — українська письменниця, історик-краєзнавець, автор низки книг, член НСПУ. Лауреат двох фестивалів регіональної преси «Золотий передзвін Придесення» та нагороджена премією шостого Всеукраїнського конкурсу романів, кіносценаріїв та п'єс «Коронація слова». Визнана лауреатом обласного конкурсу «Жінка року — 2003».
  • Москалець Кость Вілійович (23 лютого 1963, Матіївка) — поет, прозаїк, перекладач, літературний критик, музикант. Член Національної спілки письменників України та Асоціації українських письменників.
  • Проценко Володимир Миколайович[24] (26 січня 1954, с. Запоріжжя) — український письменник, журналіст, член Національної спілки письменників України, заслужений діяч мистецтв України, лауреат міжнародної літературної премії ім. Івана Багряного, Всекримської літературної премії ім. Степана Руданського, літературної премії Військово-Морських Сил Збройних Сил України ім. адмірала Ярослава Окуневського, Літературної премії Кабінету Міністрів України «Золоте перо України».
  • Самойленко Григорій Васильович, заслужений діяч науки і техніки, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри світової літератури та історії культури Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, автор п'ятитомника «Нариси культури Ніжина», Почесний громадянин міста Ніжина (1999), Лауреат літературної премії імені М. Коцюбинського (1999), Заслужений діяч науки і техніки України (2006), Лауреат премії імені Георгія Вороного (2011), лауреат Державної літературно-мистецької премії ім. М.Гоголя (2013), Премія імені Петра Тронька (2020)[25], Довічна державна стипендія як «видатному діячу освіти» (із 2020)[26], Кавалер Орден «За заслуги» ІІІ ступеня і ІІ ступеня (2012)[27]; (2016)[28];

Мистецькі установи і колективи

ред.

До складу обласного філармонійного центру фестивалів та концертних програм входять:

В області також працюють, зокрема:

Масмедіа

ред.
Див. також: Список видань Чернігівської області

Обласні та чернігівські міські газети:[29]

  • «Деснянська правда» — Чернігівська обласна газета. Співзасновники — Чернігівська обласна рада, облдержадміністрація, первинна організація журналістів редакції газети «Деснянська правда».
  • «Чернігівські відомості» — газета Чернігівської міської громади. Засновник — Чернігівська міська рада.
  • «Деснянка вільна» — Чернігівська обласна суспільно-політична газета. Засновник — ТОВ «Редакція газети „Деснянська правда“».
  • «Чернігівщина: новини і оголошення» [Архівовано 16 лютого 2015 у Wayback Machine.] — Чернігівський обласний суспільно-політичний тижневик. Засновник Вадим Мусаханов.
  • «Прилуччина в новинах, подіях, коментарях». Скорочена назва — «Прилуччина». Обласна громадсько-політична газета. Співзасновники — Прилуцька районна рада, районна державна адміністрація, трудовий колектив редакції газети «Прилуччина».
  • «Сіверщина» — всеукраїнська тижнева газета (не виходить). Засновник — Чернігівське обласне об'єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта».
  • «Світ-інфо» — чернігівська обласна інформаційно-аналітична газета. Газета зареєстрована в 2011, виходить із 2012. Виходить раз на два тижні на 16 шпальтах і висвітлює події з життя Чернігівської області, України і світу. Редактор видання Петро Антоненко.[30] [31][32][33][34]
  • «Слово Чернігівщини» — міжобласний суспільно-аналітичний тижневик (не виходить). Засновник — ТОВ «Скріптмедіа».
  • «Наша Чернігівщина» — Чернігівська міська громадсько-політична газета Чернігівської обласної організації політичної партії «Наша Україна» (не виходить).

Див. також

ред.
Чернігівська область
у сестринських Вікіпроєктах
  Портал «Чернігівщина»
  Теми у Вікіджерелах?
  Чернігівська область у Вікімандрах?
  Проєкт «Чернігівщина»
  Чернігівська область у Вікісховищі?

Примітки

ред.
  1. ↑ Чернігівська область, історія. Архів оригіналу за 6 червня 2018. Процитовано 29 травня 2018.
  2. ↑ Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2022 року (PDF)
  3. ↑ Указ Президента України від 4 серпня 2021 року № 343/2021 «Про призначення В. Чауса головою Чернігівської обласної державної адміністрації»
  4. ↑ ONLINE.UA. Как изменение климата влияет на погоду в Украине. ONLINE.UA (укр.). Архів оригіналу за 16 серпня 2017. Процитовано 16 серпня 2017.
  5. ↑ Эпоха Моцных-Строменко из села Соленое/The era of Motsny-Stromenko from the village Solone, Ukraine (укр.), процитовано 24 квітня 2022
  6. ↑ Інга Рисюк. Переведи мене через Майдан // Комсомольское знамя. — № за 4 червня 1991.
  7. ↑ М. Вавіровський. В Носівці на площі // Іменем Закону. — № за 23 червня 1991.
  8. ↑ З карти України зникло 641 село. Чернігівщина в «лідерах» [Архівовано 22 червня 2020 у Wayback Machine.], Пік, 10.04.2013
  9. ↑ На Чернігівщині «померли» 7 сіл [Архівовано 22 червня 2020 у Wayback Machine.], Пік, 31.03.2013
  10. ↑ Села Клеці більше немає [Архівовано 21 червня 2020 у Wayback Machine.], gorod.cn.ua, 5 червня 2020
  11. ↑ Коронавірус в Україні: дві дитини знаходяться у важкому стані [Архівовано 28 квітня 2020 у Wayback Machine.], Телеканал новин «24», 29 березня 2020
  12. ↑ Ми трималися скільки могли: у Чернігові звітують про перший випадок Covid [Архівовано 14 червня 2020 у Wayback Machine.], УП, 22 квітня 2020
  13. ↑ Від російських окупантів звільнили три села, важливих для деблокади Чернігова [Архівовано 4 квітня 2022 у Wayback Machine.], УП, 3 квітня 2022
  14. ↑ Наш край, № 81-82, 10 жовтня 2019
  15. ↑ Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2018 року (PDF)
  16. ↑ При зазначенні динаміки народонаселення бралась до уваги зміна за період з січня 2016 по січень 2018 року
  17. ↑ Всеукраїнський перепис населення 2001 року. Архів оригіналу за 12 травня 2013. Процитовано 21 вересня 2011.(рос.)
  18. ↑ Игорь Вдовенко: «Бюджет пугает!» [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.], 25 грудня, gorod.cn.ua
  19. ↑ Василь Чепурний (5 листопада 2016). Лише три відсотки автомагістралей у нормальному стані. Голос України. Архів оригіналу за 8 листопада 2016.
  20. ↑ На Чернігівщині понад 400 тисяч користувачів інтернету [Архівовано 14 травня 2017 у Wayback Machine.], cheline.com.ua
  21. ↑ Pro_zatverdzhennia_oblasnoi_tsilovoi_Prohramy_rozvytku_turyzmu_v_Chernihivskii_oblasti.pdf (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 21 січня 2022.
  22. ↑ Історико-культурні заповідники України. Довідник. Архів оригіналу за 9 березня 2016. Процитовано 22 серпня 2011.
  23. ↑ Богомолець. О. «Замок-музей Радомисль на Шляху Королів Via Regia». — Київ, 2013
  24. ↑ birthdays.ru/data/26_yanvarya/protzenko_vladimir_nikolaevich.html Проценко Владимир Николаевич [Архівовано 20 липня 2013 у Wayback Machine.] (рос.)
  25. ↑ Лауреати Премії імені академіка Петра Тронька Національної спілки краєзнавців України 2020 року | Національна спілка краєзнавців України (укр.). Процитовано 12 липня 2020.
  26. ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №571/2020. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua) . Процитовано 18 грудня 2020.
  27. ↑ Указ Президента України Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Соборності та Свободи України № 28/2012 від 21 січня 2012 року
  28. ↑ Указ Президента України Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня працівників освіти № 427/2016 від 1 жовтня 2016 року
  29. ↑ ЗМІ (контакти). Управління Головдержслужби в Чернігівській області. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 16 червня 2013.
  30. ↑ У Чернігові вийшла нова газета «Світ-інфо». Архів оригіналу за 2 березня 2016. Процитовано 23 лютого 2016.
  31. ↑ http://svit11.wordpress.com [Архівовано 22 березня 2022 у Wayback Machine.] Сайт газети «Світ-інфо»
  32. ↑ Презентація Чернігівської обласної газети "СВІТ-ІНФО" Чернігівська ОУНБ ім. В. Г. Короленка
  33. ↑ Петро Антоненко про заснування газети «Світ-інфо»
  34. ↑ Петро Антоненко про деякі економічні аспекти видання газет

Посилання

ред.

Література

ред.
  1. Путівник: Чернігівська область / [редкол.: І. Курус (голова) та ін.]. — К. : Богдана, 2009. — 308 с. — ISBN 966-425-001-3.
  2. Нариси історії Чернігівщини періоду козацтва: Любеч / І. Кондратьєв, В. Кривошея. — К.: ІПіЕД НАН України, 1999. — 109 с.
  3. Тетяна Чумак, Віталій Шевченко. Літератори Ічнянщини. 100 імен; 700 відомих ічнянців: митці, науковці, діячі культури: Довідник-хрестоматія — К.: «Гнозіс», 2012 — С. 284.
  Білорусь   Росія
    Сумська область
  Київська область   Полтавська область
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Чернігівська_область&oldid=43495787