Перегляд вихідного коду сторінки Річ Посполита

{{Otheruses|Річ Посполита (значення)}}
{{Історична держава
|назва                         = Річ Посполита 
|статус = [[Конфедерація]] з виборним королем
|прапор =Chorągiew_królewska_króla_Zygmunta_III_Wazy.svg
|опис_прапора = Королівський прапор
|герб = Žygimont Aŭgust, Pahonia. Жыгімонт Аўгуст, Пагоня crop.png
|опис_герба = [[Герб Речі Посполитої]]
|карта = Polish-Lithuanian Commonwealth (orthographic projection).svg
|опис = Розташування Речі Посполитої за максимального розширення у 1619 році.
|карта_2 = Polish-Lithuanian Commonwealth 1789.svg
|опис_2 = Річ Посполита в 1789 році, за шість років до [[Третій поділ Польщі|третього поділу Польщі]].
|p1 = Королівство Польське (1385—1569)
|flag_p1 = Alex K Kingdom of Poland-flag.svg
|p2 = Велике князівство Литовське
|flag_p2 = Alex K Grundwald flags 1410-03.svg
|p3 =
|flag_p3 =
|p4 =
|flag_p4 =
|p5 =
|flag_p5 =
|p6 =
|flag_p6 =
|p7 =
|flag_p7 =
|утворено = 1569
|ліквідовано = 1795
|s1 = Королівство Галичини та Володимирії
|flag_s1 = Flag of Galicia (Central Europe, 1849-1918).svg
|s2 = Російська імперія
|flag_s2 = Flag of Russia.svg
|s3 = Королівство Пруссія
|flag_s3 = Flag of the Kingdom of Prussia (1750-1801).svg
|s4 =
|flag_s4 =
|s5 =
|flag_s5 =
|s6 =
|flag_s6 =
|столиця = [[Краків]] (1569—1596)<br/>[[Варшава]] (від 1596)
|мова = [[Латинська мова|латина]], [[Польська мова|польська]], [[Руська мова|руська]] (офіційно в Литві до 1696 року; в Брацлавському, Волинському, Київському та Чернігівському воєводствах до 1673 року<ref>[https://archives.gov.ua/ua/руська-волинська-метрика/ «Руськая» серия Коронной метрик]</ref>)
|грошова одиниця = [[Злотий]]<br/>[[Грош]]
|площа = 867 000 (1582)<ref>Augustyniak Urszula, Historia Polski 1572—1795, Warszawa 2008.</ref><br/>990 000 (1618)<ref>''Andrzej Jezierski, Cecylia Leszczyńska.'' Historia Gospodarcza Polski.&nbsp;— Warszawa&nbsp;: Key Text, 2003.&nbsp;— S. 558.&nbsp;— ISBN 83-87251-71-2.</ref><br/>215 000 (1794) км²<ref>''Jarosław Czubaty.'' Historia dla maturzysty Nowożytność, podręcznik do liceum ogólnokształcącego w zakresie rozszerzonym. Warszawa: Wydawnictwo Szkolne PWN, 2006.&nbsp;— S. 218, 228.&nbsp;— ISBN 83-7446-035-0.</ref>
|населення = 11 000 000 чол. (1650)<br/>12—14 000 000 чол. (1771)<ref>''Augustyniak Urszula.'' Historia Polski 1572—1795.&nbsp;— Warszawa, 2008.</ref>
|форма_правління = [[Виборна монархія]] під [[олігархія|олігархічним керівництвом]] [[шляхта|шляхти]]
|династія =
|титул_правителів = [[Король Польщі]] і [[Великий князь Литовський]]
|правитель1 = Сиґізмунд ІІ Август (перший)
|рік_правителя1 = 1569—1572
|титул_правителів2 =
|правитель2 = [[Станіслав Август Понятовський]] (останній)
|рік_правителя2 = 1764—1795
|титул_правителів3 =
|правитель3 =
|рік_правителя3 =
|титул_правителів4 =
|правитель4 =
|рік_правителя4 =
|титул_правителів5 =
|правитель5 =
|рік_правителя5 =
|титул_правителів6 =
|правитель6 =
|рік_правителя6 =
|релігія = свобода віросповідання 
|додатковий_параметр1 =
|вміст_параметра1 =
|Етап1 =
|Дата1 =
|Рік1 =
|Етап2 =
|Дата2 =
|Рік2 =
|Етап3 =
|Дата3 =
|Рік3 =
|Етап4 =
|Дата4 =
|Рік4 =
|Етап5 =
|Дата5 =
|Рік5 =
|Етап6 =
|Дата6 =
|Рік6 =
|додатковий_параметр2 =
|вміст_параметра2 =
|до =
|д1 =
|д2 =
|д3 =
|д4 =
|д5 =
|д6 =
|д7 =
|після =
|п1 =
|п2 =
|п3 =
|п4 =
|п5 =
|п6 =
|п7 =
|прим =
| today             = {{Collapsible list|titlestyle = font-weight:normal; background:transparent; text-align:left;
| title             = [[#Administrative divisions|Список]]|{{flagcountry|Belarus}} | {{flagcountry|Estonia}} | {{flagcountry|Latvia}} | {{flagcountry|Lithuania}} | {{flagcountry|Moldova}} | {{flagcountry|Poland}} | {{flagcountry|Russia}} | {{flagcountry|Romania}} | {{flagcountry|Slovakia}} | {{flagcountry|Ukraine}}}}
|самоназва=<small>{{lang-pl|Rzeczpospolita Obojga Narodów}}<br> {{lang-lt|Lenkijos ir Lietuvos sandrauga}}<br>{{lang-be|Рэч Паспалі́тая}}<br>{{lang-rus|Рѣчъ Посполита}}</small>}}

{{Історичні польські держави}}

'''Річ Посполи́та''' ({{lang-pl|Rzeczpospolita Obojga Narodów}}, {{lang-lt|Lenkijos ir Lietuvos sandrauga}}, {{lang-be|Рэч Паспалі́тая}}, {{lang-rus|Рѣчъ Посполита}})&nbsp;— у 1569—1795 роках [[монархія|монархічна]] [[конфедерація]] [[Королівство Польське|Польського королівства]] і [[Велике князівство Литовське|Великого князівства Литовського і Руського]]. Займала терени сучасних [[Польща|Польщі]], [[Україна|України]], [[Білорусь|Білорусі]], [[Литва|Литви]], [[Латвія|Латвії]], [[Молдова|Молдови]], південної [[Естонія|Естонії]] та заходу Росії. Столиця розташовувалася у [[Краків|Кракові]] (до 1596) і [[Варшава|Варшаві]] (після 1596).

Утворилася 1569 року внаслідок [[Люблінська унія|Люблінської унії]], що об'єднала Велике Князівство Литовське, Руське й Жемайтське та Королівство Польське. Очолював її [[виборна монархія|виборний монарх]], який мав складений титул [[Правителі Польщі|короля польського]] і [[Список великих князів литовських|Великого Князя Литовського]]. У країні панувала [[шляхетська демократія]], що забезпечувалася через вибори до представницьких та місцевих органів: [[сейм Речі Посполитої|сейму]], [[сеймик|сеймиків, судів]] тощо. Країна мала високий рівень [[децентралізація|децентралізації]] управління.

Одна з найбільших держав континенту в [[Ранній новий період|ранньому новому часі.]] В першій половині XVII століття, в добу своєї могутності, охоплювала територію близько 990 тисяч км²<ref>''Augustyniak U.'' Historia Polski 1572—1795…&nbsp;— S. 36—37.</ref>, на якій мешкало до 11&nbsp;млн осіб різних [[національність|національностей]] та [[конфесія|конфесій]]<ref>''Augustyniak U.'' Historia Polski 1572—1795…&nbsp;— S. 252—253.</ref>. Декларувала [[свобода віросповідання|свободу віросповідання]] актом [[Варшавська конфедерація (1573)|Варшавської конфедерації]] 1573 року. В [[Елітарна культура|елітарній культурі]] шанували [[латинська мова|латину]] і [[польська мова|польську мову]], домінувала  ідеологія [[сарматизм]]у. А в управлінні, діловодстві й судочинстві офіційною мовою була та місцева мова, яку визначало місцеве законодавство (руська, польська, литвинська, жемайтська, пруська тощо). Республіка вела перманентні війни із сусідами: [[Московське царство|Московією]] на сході, [[Швеція|Швецією]] на півночі, [[Османська імперія|Османською імперією]] та [[Кримське ханство|Кримським ханством]] на півдні.

Після [[Хмельниччина|великого козацького повстання]] 1648 року, що згодом спровокувало [[Шведський потоп|вторгнення шведів]] та [[російсько-польська війна (1654—1667)|московитів]], втратила чверть усіх територій. У XVIII столітті, значною мірою через сваволю та анархічність магнатів та шляхти, стала об'єктом політики сусідніх держав й опинилася під сильним впливом молодої [[Російська імперія|Російської імперії]]. 1772 року втратила третину земель внаслідок [[Поділи Речі Посполитої|поділів]] між Московією, [[Королівство Пруссія|Пруссією]] та [[Габсбурзька монархія|Австрією]]. Після ухвалення [[Конституція 3 травня|Конституції 3 травня]] 1791 року проголошена [[унітарна держава|унітарною державою]], [[конституційна монархія|конституційною монархією]]. Припинила існування в результаті [[Поділи Речі Посполитої|поділів Речі Посполитої]] між Російською імперією, Пруссією та Австрією в 1793 і 1795 роках.

== Назви ==
* '''Річ Посполита''' ({{lang-pl|Rzeczpospolita}}, {{lang-rus|Рѣч Посполита}}; від {{lang-la|Res Publica}})&nbsp;— за даними «[[Енциклопедія історії України|Енциклопедії історії України]]», усталена традиційна назва<ref name="ЕІУ-В">Вінниченко О.&nbsp;О.&nbsp;Річ Посполита // Енциклопедія історії України… 2012, Т. 9, С. 225.</ref>. У польській мові слово {{lang-pl|Rzeczpospolita}} в значенні ''Республіка'' вживається до всіх польських держав з республіканською формою правління, та деяких історичних республік, як то [[Венеційська республіка]]&nbsp;— {{lang-pl|Rzeczpospolita Wenecka}}, у всіх інших випадках вживають слово {{lang-pl|Republika}}. В українській та білоруській мовах і, відповідно, в історіографіях цих країн нині назву '''Річ Посполита''' вживають виключно щодо ''Речі Посполитої (1569—1795)''.<ref>[http://leksika.com.ua/13570909/ure/rich_pospolita РІЧ ПОСПОЛИТА // Українська Радянська Енциклопедія]</ref><ref>[http://sum.in.ua/s/pospolytyj ПОСПОЛИ́ТИЙ // Словник української мови, Академічний тлумачний словник (1970—1980)]</ref><ref>[http://izbornyk.org.ua/encycl/euii168.htm Польща й Україна // Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II).&nbsp;— Париж, Нью-Йорк, 1970.&nbsp;— Т. 6.&nbsp;— С. 2236—2258]</ref> Іноді назва [[Польська Республіка (1918—1939)|Друга Річ Посполита]] вживається стосовно [[Польська Республіка (1918—1939)|Польської Республіки]] (1918—1939), проте всі інші польські держави, що мають у своїй назві ({{lang-pl|Rzeczpospolita}}) в українській мові звичайно звуться ''[[Республіка]]ми''.
* '''Королівство Польське і Велике князівство Литовське''' ({{lang-la| Regnum Poloniae Magnusque Ducatus Lithuaniae}}, {{lang-pl|Królestwo Polskie i Wielkie Księstwo Litewskie}})&nbsp;— офіційна назва держави<ref> Pacta conventa zawierały różne warianty. Np. Michała Korybuta z 1669 (Volumina Legum t. 5 s. 13 punkt 61), «Rzeplitej oboyga narodow Polskiego y Litewskiego», Augusta II z 1697 (t.6 s. 11) «Rzeczypospolitey Korony Polskiej y W. X. Lit.», Stanisława Augusta z 1764 «Rzeczypospolitey oboyga narodow Polskiego y Litewskiego» (Articuli pactorum Conventorum). Przy ratyfikacji traktatu Grzymułtowskiego w 1710 nazwę państwa określono jako «cała Rzeplita obojga narodów Korony Polskiej i WXL» (VL, t. 6, s. 76). P. też Vetera monumenta Poloniae et Lithuaniae gentiumque (Starodawne pomniki Polski i Litwy obojga narodów).</ref>.
* '''Республіка Корони Польської і Великого князівства Литовського''' ({{lang-pl|Rzeczpospolita Korony Polskiej і Wielkiego Księstwa Litewskiego}}<ref>{{Cite web|url=http://www.trybunal.gov.pl/wszechnica/tradycje/RP_I/tradycje.htm|title=Trybunał Konstytucyjny: Trybunał Konstytucyjny|website=www.trybunal.gov.pl|language=pl|accessdate=2017-09-06|archiveurl=https://web.archive.org/web/20180612142154/http://www.trybunal.gov.pl/wszechnica/tradycje/RP_I/tradycje.htm|archivedate=2018-06-12|deadurl=yes}}</ref>&nbsp;— від назви започаткованої Люблінською унією 1569 року: союзу Польщі і Литви.
* '''Польська Республіка''' ({{lang-la|Respublica Poloniae}}), або скорочено '''Польща''' ({{lang-la|Poloniae}}, {{lang-ru|Польша}})&nbsp;— у латинських та іншомовних джерелах ХVIII&nbsp;ст.
* '''Польсько-Литовська держава''' ({{lang-en|Polish–Lithuanian Commonwealth}}), або '''Польща-Литва''' ({{lang-de|Polen-Litauen}}, {{lang-en|Polish–Lithuania}}, {{lang-es|Polonia-Lituania}})&nbsp;— у ряді європейських мов.
* '''Республіка Обох Націй''' ({{lang-pl|Rzeczpospolita Obojga Narodów}}, {{lang-lt|Abiejų Tautų Respublika}}, {{lang-la|Res Publica Utriusque Nationis}})&nbsp;— назва, утворена шляхом перекладу зі сучасних польської і литовської мов.
* '''Республіка Обох Народів'''&nbsp;— назва, яка походить від староукраїнського «Рѣчъ посполитая ѡбоига народовъ».
* '''[[Найясніша Республіка|Найясніша]] Річ Посполита''' ({{lang-pl|Najjaśniejsza [[Річ Посполита (значення)|Rzeczpospolita]] Polska}}, {{lang-la|Serenissima Res Publica Poloniae}})<ref name="Ferrand">''Ex quo serenissima respublica Poloniae in corpore ad exempluin omnium aliarnm potentiarum, lilulum regiuin Borussiae recognoscere decrevit (...)''<br /> {{cite book |author=Antoine-François-Claude Ferrand |title=Histoire des trois démembremens de la Pologne: pour faire suite à l'histoire de l'Anarchie de Pologne par Rulhière |year=1820 |page=[https://archive.org/details/histoiredestroi00ferrgoog/page/n235 182] |chapter=Volume 1 |publisher=Deterville |url=https://archive.org/details/histoiredestroi00ferrgoog |language=fr}}</ref>&nbsp;— назва часів XVII століття.

== Історія ==
[[Файл:Lublin Union 1569.PNG|250px|міні|праворуч|Люблінська унія ([[Ян Матейко]], 1869).]]
[[Файл:Konstytucja 3 Maja.jpg|250px|міні|Конституція 3 травня (Ян Матейко, 1891).]]
* 1558–1583: [[Лівонська війна]] → [[Ям-Запольська угода]] (1582)
* 1569: [[Люблінська унія]]&nbsp;— утворення Республіки Обох Націй, федеративної виборчої монархії.
* 1572: смерть короля [[Сигізмунд ІІ Август|Сигізмунда ІІ Августа]].
* 1573: Перші вибори короля (кандидати&nbsp;— французький принц [[Генріх III (король Франції)|Генріх ІІІ Валуа]], московський цар [[Іван IV Грозний|Іван Грозний]], московський царевич [[Федір Іванович|Федір]], австрійський ерцгерцог [[Ернст Австрійський|Ернст Габсбург]] та шведський король [[Юхан III|Юхан ІІІ Ваза]]). 11 травня обрано Генріха Валуа, який підписав [[Генрихові артикули|Генріхові артикули]], [[Pacta conventa]], [[postulata polonica]], розширивши тим самим шляхетські привілеї та вольності ([[Золота вольність]]).
* 1573: [[Варшавська конфедерація (1573)|Варшавська конфедерація]], свобода сповідання.
* 1574: Генріх Валуа втік до Франції, де став королем після свого брата. Другі вибори короля (кандидати&nbsp;— германський імператор [[Максиміліан II Габсбург|Максиміліан II]], царевич Федір, австрійський посол Вільгельм Розембергський, феррарський герцог [[Альфонс ІІ д'Есте]] та семиградський князь [[Стефан Баторій]]). 15 грудня 1575 року обрано Стефана Баторія.
* 1588: [[Литовські Статути#Редакція 1588 року|3-й Литовський статут]]
* 1596: [[Берестейська унія]], перехід Київської митрополії Константинопольського патріархату під юрисдикцію Риму.
* 1609–1618: [[Польсько-московська війна 1609—1618|2-а московська війна]] → [[Деулінське перемир'я]] (1618).
* 1632–1634: [[Смоленська війна|3-а московська (смоленська) війна]] → [[Поляновський мир 1634|Поляновський мир]] (1634).
* 1648–1657: [[Повстання Хмельницького]].
* 1654–1667: [[Російсько-польська війна (1654—1667)|4-а московська війна]] → [[Андрусівське перемир'я]] (1667).
* 1658: [[Гадяцький договір]] з козаками, проєкт [[Річ Посполита Трьох Народів|Речі Посполитої Трьох Народів]] ([[Королівство Польське|Польщі]], [[Велике князівство Литовське|Литви]] і [[Велике князівство Руське (1658—1659)|Руси]]).
* 1768:&nbsp;— [[Варшавський договір (1768)|Варшавський договір]] між Російською імперією та Річчю Посполитою
* 1772: [[Поділи Речі Посполитої|1-й поділ Речі Посполитої]].
* 1791: [[Конституція 3 травня]].
* 1793: [[Поділи Речі Посполитої|2-й поділ Речі Посполитої]].
* 1795: [[Поділи Речі Посполитої|3-й поділ Речі Посполитої]].

== Державний устрій ==
{{main|Урядники Речі Посполитої}}
Державний устрій Речі Посполитої оформився при королі [[Генріх Валуа|Генріхові Валуа]] (1573–1574), який займав польський престол перед тим як стати королем Франції. Таким чином оформився державний устрій&nbsp;— федерація двох незалежних держав з виборним (шляхтою на сеймі) королем і спільним парламентом.

=== Правителі ===
{{main|Королі Польщі}}
Правителі Речі Посполитої носили офіційний титул «король польський, великий князь литовський, [[Великий князь Руський|великий князь руський]], прусський, мазовецький, жемайтійський».
* [[Сигізмунд II Август|Сигізмунд ІІ Август]] (1 квітня 1548&nbsp;— 7 липня 1572)&nbsp;— із [[литовці|литовської]] династії [[Ягеллони|Ягеллонів]].
* [[Генріх III (король Франції)|Генріх І]] (24 січня 1574&nbsp;— 18 червня 1574)&nbsp;— із [[французи|французької]] династії [[Валуа]]. Син французького короля [[Генріх II Валуа|Генріха II Валуа]] та [[флоренція|флорентійської]] сеньйори [[Катерина де Медічі|Катерини Медічі]].
* [[Стефан Баторій]] (15 грудня 1575&nbsp;— 12 грудня 1586)&nbsp;— із [[мадяри|мадярського]] роду [[Баторії (династія)|Баторіїв]]. Син трансільванського воєводи [[Іштван Баторій|Іштвана Баторія]] та мадярської шляхтянки [[Катерина Телегді|Катерини Телегді]].
* [[Анна Ягеллонка|Анна]] (15 грудня 1575&nbsp;— 12 грудня 1586)&nbsp;— із литовської династії Ягеллонів. Донька Сигізмунда I Старого й міланської герцогині Бони Сфорци. Співправителька Стефана Баторія.
* [[Сигізмунд III Ваза|Сигізмунд III]] (18 вересня 1587&nbsp;— 19 квітня 1632)&nbsp;— зі [[шведи|шведської]] династії [[Ваза]]. Син шведського короля [[Юхан III|Юхана III]] і польської королівни [[Катерина Ягеллонка|Катерини Ягеллонки]], сестри Анни. Також [[король Швеції]] (1592–1599) і титулярний король Швеції (1599–1632).
* [[Владислав IV Ваза|Владислав IV]] (8 листопада 1632&nbsp;— 20 травня 1648)&nbsp;— зі шведської династії Ваза. Син Сигізмунда ІІІ й [[австрія|австрійської]] [[ерцгерцог]]ині [[Анна Австрійська Габсбург|Анни Габсбург]]. Титулярний [[цар Московії]] (1610–1634) і титулярний король Швеції (1632–1648).
* [[Ян ІІ Казимир]] (20 листопада 1648&nbsp;— 16 вересня 1668)&nbsp;— зі шведської династії Ваза. Син Сигізмунда ІІІ й австрійської ерцгерцогині [[Констанція Австрійська Габсбург|Констанції Габсбург]]. Титулярний король Швеції (1648–1660).
* [[Міхал Корибут Вишневецький|Міхал І]] (19 червня 1669&nbsp;— 10 листопада 1673)&nbsp;— із [[русини|руського]] роду [[Вишневецькі|Вишневецьких]]. Син [[воєводи руські|руського воєводи]] [[Ярема Вишневецький|Яреми Вишневецького]] й польської шляхтянки [[Гризельда Вишневецька|Гризельди Замойської]].
* [[Ян III Собеський|Ян ІІІ]] (21 травня 1674&nbsp;— 17 червня 1696)&nbsp;— із [[поляки|польського]] роду [[Собеські|Собеських]]. Син руського воєводи [[Яків Собеський|Якова Собеського]] й руської шляхтянки [[Софія Теофіла Даниловичівна|Софії Данилович]]. Легенда [[Оборона Відня|оборони Відня]] від турків 1683 року.
* [[Август II Фрідріх|Август II]] (15 вересня 1697&nbsp;— 24 вересня 1706, 8 серпня 1709&nbsp;— 1 лютого 1733)&nbsp;— із [[німці|німецької]] династії [[Веттіни|Веттінів]]. Син саксонського курфюрста [[Йоганн-Георг ІІІ|Йоганна-Георга ІІІ]] і данської королівни [[Анна Софія Данська|Анни-Софії]]. [[Саксонське курфюрство|Курфюрст Саксонії]] (1694–1733). 1706 року зрікся престолу на користь Станіслава І. Відновлений на престолі 1709 року.
* [[Станіслав Лещинський|Станіслав І]] ([[4 жовтня]] 1705&nbsp;— 8 серпня 1709, 12 вересня 1733&nbsp;— 30 червня 1734)&nbsp;— із польського роду [[Лещинські|Лещинських]]. Син коронного підскарбія [[Рафал Лещинський (1650-1703)|Рафала Лещинського]] й польської шляхтянки [[Анна Яблоновська|Анни Яблоновської]]. 1709 року зрікся престолу на користь Августа ІІ. Відновлений на престолі 1733 року. Останній герцог [[Лотаринзьке герцогство|Лотарингії]] (1737–1766).
* [[Август III Фрідріх|Август III]] (30 червня 1734&nbsp;— 5 жовтня 1763)&nbsp;— із німецької династії Веттінів. Син Августа ІІ й [[Байройтське князівство|байройтської]] князівни [[Христіана Ебергардіна Бранденбург-Байрейтська|Христіани-Ебергардіни]].
* [[Станіслав Август Понятовський|Станіслав ІІ]] (25 листопада 1764&nbsp;— 7 січня 1795)&nbsp;— із польського роду [[Понятовські|Понятовських]]. Син краківського каштеляна [[Станіслав Понятовський (1676-1762)|Станіслава Понятовського]] й руської шляхтянки [[Констанція Чарторийська|Констанції Чарторийської]].

{{center|
<gallery caption="Правителі Республіки Обох Націй" perrow="5">
Файл:Zygmunt II August (275231).jpg|[[Сигізмунд ІІ Август]]<br />[[1548]]—[[1572]]
Файл:Henryk III Walezy (275241).jpg|[[Генріх Валуа]]<br />[[1574]]
Файл:Stefan Batory (275249).jpg|[[Стефан Баторій]]І<br />[[1575]]—[[1586]]
Файл:Zygmunt III Waza (275272).jpg|[[Сигізмунд ІІІ Ваза]]<br />[[1587]]—[[1632]]
Файл:Wladyslaw IV Waza (275284).jpg|[[Владислав IV]]<br />[[1632]]—[[1648]]
Файл:Jan II Kazimierz Waza (275293).jpg|[[Ян ІІ Казимир]]<br />[[1648]]—[[1668]]
Файл:Michal Korybut Wisniowiecki (275301).jpg|[[Міхал Корибут Вишневецький|Михайло Вишневецький]]<br />[[1669]]—[[1673]]
Файл:Jan III Sobieski (275311).jpg|[[Ян ІІІ Собеський]]<br />[[1674]]—[[1696]]
Файл:August II Mocny (275320).jpg|[[Август ІІ Сильний]]<br />[[1697]]—[[1706]]<br />[[1709]]—[[1733]]
Файл:Stanislaw Leszczynski (275324).jpg|[[Станіслав Лещинський]]<br />[[1705]]—[[1709]]<br />[[1733]]—[[1734]]
Файл:August III Sas (275328).jpg|[[Август ІІІ]]<br />[[1734]]—[[1763]]
Файл:Stanislaw August Poniatowski (275333).jpg|[[Станіслав Август Понятовський]]<br />[[1764]]—[[1795]]
</gallery>
}}

=== Парламентська влада ===
{{main|Сейм Речі Посполитої|Сенат Речі Посполитої}}
Найвищим законодавчим органом держави був з'їзд шляхти&nbsp;— [[Сейм Речі Посполитої|сейм]] або сойм, що обирав короля. В період між сеймами король керував державою разом і за згодою з обраною сеймом Радою резидентів.

Під час ухвалення рішень сеймом існувало право «[[ліберум вето]]»&nbsp;— кожний з учасників сейму міг накласти вето на прийняття певного рішення вимовивши слова «Не позвалям» («Не дозволяю»). 3 другої половини XV&nbsp;ст. в Польщі усталилася двопалатна структура сейму, що складався з двох палат&nbsp;— сенаторів і послів; остання репрезентувала шляхту&nbsp;— виборців. На елекційних сеймах сенат засідав у великому королівському наметі, що звався ''шопою'', а посли воєводств і земель&nbsp;— на ''майдані'', оточеному ровом, так званому ''Колі''. Присутня на [[елекція|елекції]] [[шляхта]], участь якої у виборах не обмежувалася, збиралася в окремих наметах, поза Колом. Зокрема, від шляхти правобережних воєводств, враховуючи послів, присутніми на елекції 1632&nbsp;р. було 186 осіб.

=== Суб'єкти держави ===
[[Велике князівство Литовське]] зберігало певну автономію у складі Речі Посполитої (мало свої органи адміністративного управління, військо, фінанси, судочинство велося на засадах [[Литовські Статути|Литовських статутів]]).

Під час загострення боротьби магнатських угруповань за владу, феодали Речі Посполитої створювали [[конфедерація|конфедерації]]. Відкриті виступи [[конфедерати|конфедератів]] проти короля називалися [[рокош]]ами.

== Адміністративний поділ ==
[[Файл:RON mapa z powiatami.png|250px|міні|Адміністративна карта Речі Посполитої з повітами (1619).]]
{{main|Адміністративно-територіальний поділ Речі Посполитої}}

[[Файл:Polonia,Lithania,Livonia.jpg|250px|міні|left|[[Мапа]] Речі Посполитої [[Абрагам Ортеліус|Абрагама Ортеліуса]] з [[Атлас (книга)|атласу]] ''«Epitome Theatri Orteliani…»'', ([[1601]]).]] Річ Посполита була [[федерація|федеративною державою]], що складалася із двох суб'єктів: [[Корона Королівства Польського|Корони Польського королівства]] (Корони або Польщі) та [[Велике князівство Литовське|Великого князівства Литовського]] (Литви). Адміністративно перша поділялася на дві провінції&nbsp;— [[Великопольська провінція|Великопольську]] та [[Малопольська провінція|Малопольську]]; остання ж становила одну [[Литовська провінція|Литовську провінцію]]. До Великопольської провінції належали історичні регіони [[Великопольща]], [[Мазовія]] та [[Прусське королівство|Прусського королівства]], до Малопольської провінції&nbsp;— [[Малопольща]] й [[Русь]], до Литовської провінції&nbsp;— [[Литва]] й [[Жмудь]]. До складу Корони також входили [[лівонія|лівонські землі]], що називалися [[Інфлянти|Інфлянтами]]. Адміністративно-територіальними одиницями Речі Посполитої вищого рівня були [[воєводство|воєводства]]. Вони керувалися [[воєвода]]ми. Воєводства поділялися на нижчі одиниці&nbsp;— [[повіт]]и, що управлялися генеральними [[староста]]ми або городовими. Декілька повітів могли складати окрему область&nbsp;— [[земля|землю]]. Королівські маєтності ([[королівщина|королівщини]]) керувалися старостами, а міста&nbsp;— [[каштелян]]ами. Крім цього Корона Польська мала ленні землі та залежні території&nbsp;— [[Герцогство Курляндії і Семигалії|Курляндське]] й [[Прусське герцогство|Прусське герцогства]], [[Севезьке князівство|Севезьке]] й [[Вармійське князівство]], [[Спиш|Спиське староство]]. 1620 року площа Речі Посполитої ставила 18 тис. миль², у 1683 році&nbsp;— 12 тис. миль², у 1764 році&nbsp;— 14,064 тис. миль², у 1791 році&nbsp;— 9,63 тис. миль², у 1794 році&nbsp;— 4,5 тис. миль²<ref name="SgKP"/>.

== Населення ==
[[Файл:Polish-Lithuanian Commonwealth (1619) compared with today's borders, Ukrainian version.png|thumb|250px|Річ Посполита в часи своєї могутності в 1639—1642 роках, на тлі сучасних держав: {{Legend|#ffaec9|[[Корона Королівства Польського|Польща]]}}
{{Legend|#dab9f4|[[Велике князівство Литовське|Литва]]}}
{{Legend|#ffc90e|[[Прусське герцогство|Пруссія]] – ленні землі Польщі}}
{{Legend|#bccacb|[[Лівонія]] – залежні землі Польщі й Литви}}
{{Legend|#efe4b0|[[Герцогство Курляндії і Семигалії|Курляндія]] — ленні землі Польщі й Литви}}]]
{{Historical populations
|percentages = pagr
|align = left
|1620|15000000
|1655|14000000
|1683|12000000
|1701|12500000
|1755|13000000
|1764|12980000
|1791|7752486
|1794|4500000
|footnote=Динаміка населення<ref name="SgKP"/>
}}
У суспільстві Речі Посполитої тих часів людей визначали за багатьма факторами. Серед інших це походження і належність до певної суспільної верстви, достаток, віра, народ і мова та інші. За походженням людей ділили на благородних (шляхту) і неблагородних. Серед віровчень виділяли&nbsp;— християн, юдеїв, магометан (мусульман) і язичників. Також важливе значення в суспільстві Речі Посполитої мав поділ на народи&nbsp;— поляки, русини (русь), литовці (литвини), жмудь, євреї (жиди), німці, греки, вірмени, татари, волохи та ін. Шляхта розглядала себе як нащадка стародавнього племені сарматів. Іноземців&nbsp;— людей з інших (чужих) земель і країн визначали за тим, з якої землі вони походять і піддані якого правителя вони є.

У ранній співдружності Речі Посполитої не було домінування [[поляки|поляків]] або католицької релігії. Увібравши в себе більшу частину Русі й уклавши конфедерацію з Литвою етнічні поляки перестали бути більшістю. Співдружність складалася з переважно чотирьох народів: [[українці]]в-русинів (більшість),  [[білоруси|білорусів]]-литвинів, [[поляки|поляків]] і різниз балтійських народів ([[литовці]]в, [[прусси|прусів]], [[латишів]] та ін. Попри поділ, руське населення Великого князівства Литовського першопочатково зберігало загальний етнонім «[[русини]]», але згодом його витіснув новий&nbsp;— «[[литвини]]». Водночас польський етнонім на противагу іншим в часи існування Речі Посполитої означав приналежність до польської шляхти, а не виступав самоназвою етнічних поляків загалом.<ref>[https://core.ac.uk/download/pdf/197747431.pdf Niewiara Aleksandra. (2009). Kształty polskiej tożsamości: potoczny dyskurs narodowy w perspektywie etnolingwistycznej (XVI—XX w.). Katowice: Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego]</ref>

На час укладання [[Люблінська унія|Люблінської Унії]] у 1569&nbsp;р. загальна кількість населення становила 7&nbsp;млн чоловік з яких близько 4,5&nbsp;млн було етнічних поляків, 2&nbsp;млн русинів (українців і білорусів), 0,75&nbsp;млн литовців і 0,7&nbsp;млн євреїв. 1618 року під час укладання Деулінського перемир'я кількість населення включало, за оцінками, 4&nbsp;млн поляків, 5&nbsp;млн русинів, 0,75&nbsp;млн литовців, 0,75&nbsp;млн прусів, 0,5&nbsp;млн євреїв і 0,5&nbsp;млн лівонців. Втрачаючи території і населення під час кризи співдружності в 1717 році населення становило вже 9&nbsp;млн. (4,5&nbsp;млн поляків, 1,5&nbsp;млн українців, 1,2&nbsp;млн білорусів, 0,8&nbsp;млн литовців, 0,5&nbsp;млн євреїв, 0,5&nbsp;млн інших національностей).

До [[Реформація|Реформації]] до [[шляхта|шляхти]] належали як католики так і православні. Однак після завершення Реформації у 1540-х роках і проголошення унії&nbsp;— всі люди грецької віри вважалися уніатами і мусили коритись Римській курії. Таким чином православні і їхні громади, що відмовилися визнати унію і передати релігійні споруди у власність Риму, виявилися поза законом. Це, з одного боку, спричинило масовий перехід руської шляхти в католицьку віру, а з другого боку, викликало масовий протест людей, переважно неблагородних верств населення, що фактично відмовилися визнати унію.

== Шляхетська демократія ==
{{main|Шляхетська демократія}}
{{main|Анархія}}
{{main|Шляхта}}

У Польсько-Литовській Речі Посполитій політичний [[анархізм]] був одним з провідних ідеалів шляхетської демократії. Її девіз&nbsp;— {{lang-pl|«Nierządem Polska stoi»}} («Польща тримається непорядком»)&nbsp;— містить парадокс, яким захоплювався б сам [[П'єр Жозеф Прудон|Прудон]]. На відміну від сусідніх держав, де на той час сформувався монархічно-централістський тип влади, закони і практики Речі Посполитої були натхнені глибоко вкоріненою вірою в суверенітет окремого феодала на своїй території. В польській патріотичній літературі, цей феномен, часто представлений як виняткова для тієї доби відданість ідеалам [[Свобода|свободи індивіда]] та громадянської свободи.<ref>C. Backvis. Les thémes majeures de pensée politique polonaise au XVI siécle // Annuaire de Philologie et d'Histoire Orientales et Slaves.&nbsp;— Брюссель, 1954—1957; том XIV, С. 309</ref> Насправді, широкі права, якими користувалась шляхта, не поширювались на інші верстви населення, передовсім, основну частину населення&nbsp;— селянство, котре було позбавлене будь-яких особистих прав і зазнавало примусової деградації через закони про [[Пропінація|пропінацію]].

Досить доречно, що основні конституційні права, які начебто керували політичним життям Польсько-Литовської держави, були цілком суперечливі. І справді, про точний характер унії сперечалися протягом усього її існування. Згідно з [[Люблінська унія|Люблінською унією]], пункти якої польські [[Юрист|правники]] вважали за священні, окремі [[суверенітет]]и [[Королівство Польське (1385—1569)|Королівства Польського]] і [[Велике князівство Литовське|Великого князівства Литовського]] були добровільно ліквідовані 1569 року і назавжди поєдналися в нову суверенну сутність&nbsp;— об'єднану Rzeczpospolita. Всі закони, які суперечили унії, були скасовані. Але згідно з [[Литовський статут|Третім Литовським статутом]] 1588 року окреме існування Великого князівства Литовського зберігалося непорушним, а всі закони, які суперечили цьому статутові, зокрема кілька пунктів Люблінської унії, були проголошені нечинними<ref>Juliusz Bardach. Les status lituaniens: codifications de l'epoque de la Renaissance // Poland at the 14th International Congress of Historical Sciences in San Francisco.&nbsp;— Вроцлав, 1975</ref><ref>L. Okirshevich. The Law of the Grand Duchy of Lithuania.&nbsp;— Нью-Йорк, 1953</ref>. Хоч як подивитись на це питання, а ситуація була абсурдна. Проте ніхто не зробив ніякої спроби прояснити ситуацію. І Люблінська унія, і Третій Литовський статут зберігали юридичну чинність аж до кінця XVIII століття. Важко сказати, що знав або думав про цю проблему пересічний громадянин, проте ясно що тим часом, як більшість польських шляхтичів з королівства вважали унію за обов'язкову, меншість їх литовських колег і далі наполягали на окремому статусі Великого князівства. В такому світлі можна було б стверджувати, що конституційна унія Польщі і Литви була, власне, реалізована тільки 1791 року, коли згідно з [[Конституція 3 травня|Конституцією 3 травня]] була врочисто проголошена Rzeczpospolita Obojga Narodów{{sfn|Дейвіс|2001|с=286}}.

[[Файл:Jean-Pierre Norblin de La Gourdaine, Sejmik w kościele (1785) - 02.png|міні|ліворуч|350пкс|Збори сеймику в костелі. ''1785, Жан П'єр Норблен де ля Гурден'']]

=== Сеймик ===
{{main|Сеймик}}
Основною одиницею [[Політика|політичного життя]] в Польсько-Литовській державі був [[сеймик]]. Сеймик викристалізувався в [[XV століття|XV столітті]] з попередніх форм зборів, що їх організовувала [[шляхта]], здебільшого для військових цілей, і став постійною консультативною інституцією в усіх провінціях [[Королівство Польське (1385—1569)|королівства]], а згодом і Речі Посполитої. Вирішальною миттю в історії сейму був [[1454|1454 рік]], коли на початку [[Тринадцятирічна війна|другої Тевтонської війни]] король у [[Нешава|Нешаві]] [[Нешавські статути 1454 року|визнав принцип, що він ані скликатиме військо, ані підвищуватиме податки без попередньої консультації зі шляхтою]]. Відтоді шляхта кожної провінції збиралися досить часто для вирішування своїх політичних і законодавчих справ та оцінки політики короля. Коли згодом були створені [[Сейм Речі Посполитої|загальний сейм]] і коронний суд, кожен сеймик призначав своїх представників для обстоювання власних інтересів у процесі діяльності центральних законодавчого й судового органів. У XVI столітті відбувалися чотири різні форми засідань, інколи одночасно, інколи окремо. ''Sejmic poselski'' скликали для вибору двох послів, які мали передати «інструкції» шляхти даної провінції сеймові; ''sejmic deputatski'' обирав двох депутатів, які мали служити в коронному суді; ''sejmic relacyjny'' збирався для розгляду рапортів та рекомендацій сейму і вжиття доречних заходів; ''sejmic gospodarski'' збирався для вирішення торговельних і фінансових справ провінції та виконання постанов сейму, які стосувалися податків, військової служби й володіння землею. Наприкінці нарад сейм ухвалював свої {{lang-la|lauda}}, постанови, що мали повний правовий авторитет на території, на яку поширювалася компетенція сеймику. Ці постанови не вимагали згоди короля{{sfn|Дейвіс|2001|с=287}}.

На основі цих інституцій, шляхта вважала себе за найвищу владу в державі і вважала, що сеймики становлять головну гілку [[Законодавчий процес|законодавчого процесу]]. Інтереси центрального уряду становили тільки один з аспектів нарад шляхти, і не конче найважливіший. Пропозиції короля, сейму й [[Урядники Речі Посполитої|державних урядовців]] шляхта приймала з великими засторогами про сферу власної компетенції й не почувалася зобов'язаною коритися їм або дотримуватися їх. Від послів сподівалися, що вони твердо дотримуватимуться даної їм інструкції, й вимагали присягнути «Всемогутньому Богові, в Трійці єдиному», що вони «боронитимуть свободу» й не допустять «законів, які суперечать інструкціям».

[[Файл:Sala Senatorska Zamek Królewski w Warszawie 2016.jpg|350px|thumb|left|Приміщення Сенату в Королівському палаці у Варшаві]]

=== Сейм ===
{{main|Сейм Речі Посполитої}}
Сейм як інституція сформувався пізніше, ніж сеймики, і в багатьох аспектах був підпорядкований їм. Він безперечно залежав від них у виконанні своїх постанов. За приклад для сейму правив досвід станових зборів [[Королівська Пруссія|Королівської Пруссії]], що й далі збиралися після приєднання [[1466|1466 року]] цієї провінції до Польщі<ref>Karol Górski. The Origins of the Polish Sejm // Slavonic and East European Review.&nbsp;— 1966; Том XLIV, C. 122—138</ref><ref>The Royal Prussian Estates and their relation to the Crown of Poland // Acta Poloniae Historica.&nbsp;— 1964; T. X, C. 49-64</ref>. Вперше сейм зібрався [[1493|1493 року]] в Кракові на вимогу короля як «[[парламент]]» королівства, приїхало тільки сорок обраних послів. Після 1569 року сейм був перетворений на спільні збори об'єднаної Речі Посполитої. Вони складалися з двох палат: [[Сенат Речі Посполитої|сенату]], що мав 140 членів, і [[Посольська ізба|палати послів]], що складалася зі 170 послів: 112 від Королівства і 48 від Великого князівства<ref>La ligue des états et les origines du régime représentatif en Prusse // Album Helen Maud Cam: Études Présentées…&nbsp;— Париж—Льовен, 1960; Т. I, C. 173—186.</ref><ref>A. Procharska. Geneza i rozwój parlamentaryzmu za pierwszych Jagiellonów.&nbsp;— Краків, 1899</ref>.

[[Файл:Chamber of Deputies of Polish Sejm in Warsaw Royal Castle.PNG|350px|thumb|right|Палата послів в Королівському палаці у Варшаві]]

За три століття свого існування сейм провів 230 сесій. 147 з них відбулося в [[Королівський замок у Варшаві|Королівському замку у Варшаві]], 38&nbsp;— в [[Пйотркув-Трибунальський|Пйотркуві]], 29&nbsp;— у Кракові, 11&nbsp;— в [[Гродно|Гродні]], 4&nbsp;— в [[Люблін]]і, 3&nbsp;— в [[Торн]]і, 2&nbsp;— в [[Сандомир]]і, 2&nbsp;— в [[Радом]]і і по одній сесії в кількох інших випадкових місцях<ref>W. Czapliński. The Polish Sejm // Acta Poloniae Historica.&nbsp;— 1970; T. XXII, C. 180—192</ref>.

=== Вибори короля ===
Вибори короля в Польщі були подією незвичайною. Теоретично в них мав право брати участь кожен шляхтич Речі Посполитої, а на практиці короля звичайно обирало десять—п'ятнадцять тисяч чоловік. Вони збиралися верхи на [[поле Воля]] поблизу Варшави, стаючи згуртованими лавами навколо павільйонів своїх провінцій. Будь-який шляхтич-католик&nbsp;— поляк чи іноземець&nbsp;— мав право подати свою кандидатуру. Кожна провінція спершу обговорювала питання виборів на своїх сеймиках і здебільшого приїздила до Варшави з певними уявленнями про свої симпатії. Але процес, завдяки якому та орда озброєних вершників досягала одностайної постанови, вибравши з-поміж десятків кандидатів і позицій, можна було б схарактеризувати тільки як акт колективної інтуїції. На початку дня прихильники кожного провідного кандидата організовували його рекламну кампанію. Делегації рухались від павільйону до павільйону, аналізуючи зміну загальних настроїв, вербуючи прихильників, посилаючи повідомлення до своїх провінційних павільйонів, щоб вирішити, до яких заходів удаватися далі. [[Великий коронний маршалок]] без упину їздив по полю, спонукаючи тих, хто програвав, не чинити непотрібного опору, лестощами спонукаючи їх усіх дійти згоди і обрати спільного кандидата. Якщо йому щастило, ввечері голосно вигукували ім'я сподіваного переможця; провінції одна за одною підхоплювали той крик, аж поки він переходив у несамовитий рев, а потім, оголивши шаблі, шляхта Речі Посполитої вітала свого короля. Але досить часто навіть інтуїції бракувало, щоб прихилити всіх до одностайності. Великі заворушення, запеклі бійки і приватні сутички були звичайною справою. 1764 року, коли вбили лише тринадцять виборців, казали, що вибори були на диво спокійні. Кілька разів&nbsp;— 1575, 1587, 1697, 1733 років&nbsp;— розв'язати всі суперечки на полі не щастило. В таких випадках обирали дві кандидатури, а потім обидва «з успіхом» обрані королі підтримували свої претензії подальшою [[Громадянська війна|громадянською війною]]. Цей крайній приклад застосування принципу виборності до Польсько-Литовської монархії нагадує відому думку [[Джеймс Брюс|Джеймса Брюса]] про [[державний устрій]] [[Священна Римська імперія|Священної Римської імперії]] в середньовічній [[Німеччина|Німеччині]]. Говорячи про [[Формалізація|формалізацію]] системи виборів імператора, яку 1356 року здійснив імператор [[Карл IV (імператор Священної Римської імперії)|Карл IV]], Брайс дав такий коментар: «Він легалізував анархію й назвав її конституцією»<ref>James Bryce. The Holy Roman Empire.&nbsp;— Лондон, 1875; С. 238</ref>. Ця паралель цілком доречна. Чимало вчених, зокрема й сам Брайс, вважали, що державний устрій Польщі є похідним від німецької системи, а то й просто наслідує їй. Безперечно, вирішальне верховенство виборців над монархом було однією з головних причин занепаду монархії&nbsp;— і в Польсько-Литовській державі, і в Німеччині{{sfn|Дейвіс|2001|с=293-294}}.

Ставши обраним, новий король їхав до сейму, де слухав пропозиції шляхти про умови, на яких вона погодиться з його коронацією. 1573 року, після перших виборів короля, [[Генріх Валуа|Генріха Валуа]] запропонували [[Генріхові артикули|дев'ять таких умов]]. Протягом правління подальших королів ці Генріхові статті становили фіксований, ніколи не змінюваний договір про державний устрій. Шляхта наполягала серед іншого на своєму праві безперешкодно обирати короля в майбутньому незалежно від планів короля щодо своєї родини; на своєму праві схвалювати всі оголошення війни, всяке стягування податків, всі заклики до [[посполите рушення|посполитого рушення]]; про регулярні засідання сейму і про принцип [[Толерантність|толерантності]], сформульований [[Варшавська конфедерація (1573)|актом Варшавської конфедерації]]; про призначення шістнадцяти сенаторів-резидентів, які мають перебувати коло короля. Остання стаття проголошувала право шляхти на опір, ба навіть обов'язково непокори в разі, якщо король порушить свою присягу. 1576 року, під час других виборів, зі [[Стефан Баторій|Стефаном Баторієм]] обговорили низку додаткових статей, що дістали назву [[pacta conventa]], узгоджених пунктів. Протягом подальшої історії Речі Посполитої терміни pacta conventa і Генріхові статті вживали, не розрізняючи. Внаслідок, таких заходів короля Речі Посполитої призначали як довічного управителя, що працював на основі договору відповідно до правил фірми. Від коронації до могили він не міг мати жодних ілюзій, бо був слугою, а шляхта&nbsp;— його господарем<ref>Paul Skwarczyński. The origin of the name Pacta Conventa in 1573 // Slavonic and East European Review.&nbsp;— 1958—1959; T. XXXVII, C. 469—475</ref><ref>Les tractations, autor de l'élection de Henri de Valois comme Roi de Pologne 1573 // Revue Internationale d'Histoire Politique et Constitutionelle&nbsp;— Париж, 1955; Т. Vб С. 173—317</ref>.

Проте контроль сейму над [[Виконавча влада|виконавчою владою]] короля був аж ніяк не повний. У подробицях урядування король зберігав важливі повноваження й досить простору для політичних маневрів. Адже щороку, 98 тижнів зі 104 він був безперечним володарем Речі Посполитої. Як володар [[Коронні володіння|коронних маєтків]] він безпосередньо керував однією шостою частиною території й населення, порядкуючи більшими економічними й військовими ресурсами, ніж наймогутніші [[магнат]]и. Як політичний патрон міг запропонувати своїм вірним прихильникам не просто винагороди у вигляді виконавчих посад, а й довічне володіння багатими коронними маєтками й монополіями. Йому належав вирішальний голос в усіх політичних призначеннях. Король призначав шістнадцять державних урядовців (хоча не мав права в односторонньому порядку відправити їх у відставку: [[Маршалок|маршалка]], [[Гетьман великий коронний|гетьмана]], [[канцлер]]а, [[Підскарбій|підскарбіїв]] корони та Великого князівства Литовського та їхніх заступників); призначав регіональних урядовців: [[Воєвода|воєвод]], [[каштелян]]ів і [[Староста (Польща)|старост]], а також вибирав [[Суддя|судовиків]] зі списку, поданого сеймом або сеймиками; затверджував усі апостольські призначення в [[Абатство|абатствах]] і [[єпархія]]х [[Католицька церква|католицької]], [[Уніатська церква|уніатської]] і [[Православна церква|православної церков]]. Завдяки цьому король мав у сенаті набагато більший вплив, ніж той, який відкрито виявлявся під час його формальних засідань. У царині [[Законодавство|законодавства]] король і далі видавав укази в усіх сферах, не підпорядкованих сеймові на підставі якогось окремого привілею. У [[Військова справа|військових справах]] він діяв як офіційний [[головнокомандувач]], якому всі вояки присягали на вірність. У судових справах він зберігав виконувати разом з сеймом роль найвищого [[Апеляція|апеляційного]] суду, а в політичних справах був природним захисником дрібної шляхти від магнатів, а слабких станів&nbsp;— міщан, євреїв, селян і духівництва&nbsp;— від шляхти загалом. У [[Зовнішня політика|зовнішніх справах]] він претендував на провідну роль у формуванні політики. Майже всі постанови він мав ухвалювати разом з сенаторами-резидентами, проте не був зобов'язаний погоджуватися з усіма поданими пропозиціями. Навіть у відносинах із сеймом не можна сказати, що король не мав ніякої влади. Саме король скликав сейм, саме він подовжував термін його повноважень і розпускав. Саме король керував програмою [[Дебати|дебатів]]. Лише королівський підпис перетворював постанови сейму в [[статутне право]]. Король цілком міг бути слугою шляхетської Речі Посполитої, та аж ніяк не був маріонеткою{{sfn|Дейвіс|2001|с=295}}.

=== Liberum veto ===
[[Liberum veto]] сформувалося з дуже давнього коріння. То був механізм, завдяки якому кожен поодинокий шляхтич міг урвати засідання сейму, просто висловивши свою незгоду. Сила переконань, мовляв, потрібна одностайність, була така велика, що вважали за недоречне далі обговорювати питання, якщо якийсь єдиний голос вигукував «Veto» або «Nie pozwalam». Здебільшого, звичайно, такі вигуки призводили тільки до тимчасової затримки. Проте, досить часто, це ознаменувало кінець засідань сейму.

За тієї доби головні функції сейму у сфері [[Адміністрація|адміністрації]] та [[Фінанси|фінансів]] перебрали на себе&nbsp;— на дуже поверховому рівні&nbsp;— провінційні сеймики. Вороги Речі Посполитої раділи. Кожна сусідня держава утримувала магнатів, що за [[дукат]] могли зірвати сесію сейму. Кожен прагнув, щоб його суперники ані на крок не випередили його.

Принципи, що лежали в основі державного устрою Речі Посполитої, були відображені у сфері [[Публічне право|публічного права]]. На думку поляків, право, як і державний устрій, було надто неоціненним добром, щоб віддавати його в руки [[виконавча влада|виконавчої влади]]. Вважали, що у світі досконалої свободи бездумне функціонування організованих інституцій становитиме в тривалій перспективі більшу загрозу у формі несправедливості, ніж непоміркованість окремих індивідів. Отже, держава не повинна була накидати [[право]]. Справедливість мали утверджувати ті, чиї кривди були визнані в судах, інколи вся шляхта, діючи в унісон, але ніколи судовики чи королівські урядовці. Якщо це призводило до того, що в конкретних випадках доводилося чинити всупереч праву, таке зло вважали за невелике й незначуще. З позиції такого способу мислення, ті країни, яки призначили урядовців, що утверджують право й відповідальні перед державою, отримали невелику користь безперешкодного врядування в рамках права коштом постійної загрози для свободи своїх громадян. З цих причин у Польсько-Литовській державі ніколи не існувало чогось на кшталт [[Суд Зоряної Палати|Суду Зоряної Палати]] й ніколи не було [[Опричнина|опричнини]] на [[Московія|московський]] кшталт, і ніхто не міг би запровадити їх<ref>W. J. Wagner. Polish Law Throughout the Ages.&nbsp;— Стенфорд, 1970.</ref>.

=== Суди ===
Як і в усіх [[Середньовіччя|середньовічних]] [[суд]]ах, компетентність різних судів була ретельно розмежована. Юрисдикція церковних судів поширювалась у [[Цивільне право|цивільних]] і [[Кримінальне право|кримінальних справах]] на землі, кріпаків і духівництво церкви, а в духовних справах&nbsp;— на все населення. Тут діяло [[канонічне право]]. Юрисдикція маноріальних судів обмежувалася внутрішніми справами шляхетських маєтків, ці суди дотримувалися місцевого [[Звичаєве право|звичаєвого права]]. Юрисдикція міських судів обмежувалася територіями міст і вільними городянами. Тут діяли міські юридичні кодекси, що спиралися на німецьке [[Маґдебурзьке право]]. Юрисдикції єврейських судів підлягали тільки суперечки між членами єврейського стану, її запроваджував [[кагал]] згідно з нормами єврейського права. Юрисдикція королівських судів поширювалася на землі, кріпаків і слуг корони, на суперечки між шляхтичами, на судові справи між представниками різних станів. На місцевому рівні sąd ziemski і sąd grodzki були окружними судами, якими керували відповідно королівський староста і королівський каштелян. Крім того, відповідно до принципу правової автономії, кожен з великих державних урядовців мав свій суд для розгляду справ, які стосувалися його конкретної сфери. Отже, існували канцлерські суди, маршалківські суди, гетьманські суди, скарбові суди, а для королівського двору&nbsp;— sąd dworski. На найвищому рівні в [[XVI століття|XVI столітті]] створено {{lang-pl|Refendarię koronną}}, [[Апеляція|апеляційний]] суд у справах, пов'язаних з державними урядовцями та орендарями коронних земель. Принаймні теоретично він давав королівським кріпакам певний доступ до правосуддя, в якому відмовляли церковним і панським кріпакам. Sąd wojewódzki розглядав нерозв'язані міжюрисдикційні суперечки. На найвищому рівні сейм зберігав право виконувати роль найвищого апеляційного суду. За такої фрагментованої системи [[Юриспруденція|юридичний фах]], як і слід було сподіватися, досяг великого процвітання. Попри всю складність такої структури, обминути закони можна було дуже легко, надто шляхті. Шляхта була [[Корпорація|корпоративним]] працедавцем короля, а отже, і всіх державних урядовців. Шляхта могла легко знехтувати закликами церкви й мала особливий захист від переслідування з боку церковних судів у релігійних справах. Однією з причин своєрідного союзу шляхти з євреями була беззахисність єврейського стану перед примусом з боку шляхти. В містах шляхта не підлягала міським судам, а в своїх [[юридика]]х мала цілі ділянки, де вона та її люди перебували в безпеці від усякого втручання. В результаті в тих нечисленних містах, що зберегли незалежне існування, шляхта могла жити, будувати будинки, розважатися й загалом жити коштом міської громади, не платячи міських податків і не маючи великого страху перед утручанням{{sfn|Дейвіс|2001|с=305}}.

Процедури [[Судочинство|правозастосування]] були вкрай випадкові та безладні. Королівські суди використовували тільки одного постійного урядовця для цієї мети&nbsp;— судового [[Возний|возного]], чиї обов'язки полягали в доправленні наказів і повідомленні про [[вирок]]и. Проте він не мав ніяких засобів примусити неохочих відповідачів з'явитися до суду або виконати судові вироки у випадку втечі засудженого. В багатьох місцевостях засуджені шляхтичі-злочинці не ховаючись жили у своїх маєтках, цілковито нехтуючи суди.

=== Приватні війни ===
Приватні війни точилися аж до кінця існування Речі Посполитої. В більшості випадків то були просто приватні [[Вендета|вендети]], спричинені, {{lang-la|amor et demon}}. [[Татари|Татарські]] наїзди, неоплачені вояки, розбишацтво й лихі сусіди були не менш звичайною справою, ніж пори року, і кожен намагався вберегтися від них по своєму<ref>[[Владислав Лозинський|Władysław Łoziński]]. Prawem i lewem.&nbsp;— Львів, 1913</ref>.

У Середньовіччі шляхта сформувала ритуалізовану процедуру для проведення своїх вендет. Шляхтич, що почувався покривдженим, писав виклик, у якому докладно перелічував заподіяні йому шкоди і умови задоволення своїх нарікань. Той виклик, {{lang-pl|odpowiedż}}, {{lang-de|Absage}}, {{lang-la|litterae diffifationis}}, був еквівалентний оголошенню приватної війни. Звичайно в ньому було сформульоване прагнення автора негайно домогтися справедливості, покаравши кривдника: спалити його дім та врожай і не заспокоїтися, аж поки загине кривдник чи він сам. Виклик подавали до земського суду, і возний мав доставити його кривдникові. Відтоді, якщо сформульовані у виклику причини видавалися обґрунтованими, всі дії вважали за цілком законні{{sfn|Дейвіс|2001|с=307}}.

=== Особливості устрою ===
З погляду [[Політологія|політолога]] Польсько-Литовська Республіка мала низку рис, які відрізняли її від більшості [[Західна Європа|західноєвропейських]] держав тодішнього періоду. Мовою теорії цю державу можна краще схарактеризувати як [[Монархія|монархічну]] республіку, ніж як [[республіка]]нську монархію. Вона була більш республіканська за структурою й духом, ніж [[Конституційна монархія|конституційні монархії]] [[Сполучене Королівство Великої Британії та Ірландії|Англії]] і [[Швеція|Швеції]], і діаметрально протилежна абсолютистським системам [[Французький абсолютизм|Франції]], [[Королівство Іспанія|Іспанії]] та [[Російська імперія|Росії]]. В деяких аспектах вона нагадувала подрібнені та виборчі структури Священної Римської імперії, позбавлені [[Династія Габсбургів|династичних]] наростів, і водночас мала багато спільного за складним державним устроєм [[Нідерланди|Сполучених Провінцій]]. Але за джерело натхнення для творців Речі Посполитої правила передусім [[Античність|антична]] [[Римська республіка]], від якої запозичено й назву, а також [[Венеційська республіка]], бо більшість тих творців були випускниками її [[Падуанський університет|Падуанського університету]]{{sfn|Дейвіс|2001|с=320}}.

Досить дивно, що ідеалам польської шляхти властивий разючий присмак сучасності. За доби, коли більшість європейців вихваляли переваги [[монархізм]]у, [[абсолютизм]]у й [[Державна влада|державної влади]], шляхетні громадяни Польсько-Литовської держави вихваляли свою «золоту свободу», право на опір, [[суспільний договір]], свободу індивіда, принцип урядування за згодою, цінність покладання на власні сили. Ці концепції посідають провідне місце в ідеологіях сучасних [[Лібералізм|ліберальних]] [[Демократія|демократій]]. Годі, звичайно, уявляти собі, ніби шляхта плекала їх завдяки ранньому зацікавленню прогресивною політичною теорією, а не внаслідок стихійного прагнення зберегти свої давні привілеї. Але тут існує очевидний зв'язок. За європейськими стандартами, Річ Посполита є прикладом украй запізнілого розвитку. Спостерігачам [[Просвітництво|доби Просвітництва]] погляди, які існували в Польщі, нагадували погляди диких середньовічних баронів. Але збіг поглядів польського шляхтича XVII-XVIII століть і ліберального демократа XIX-XX століть не просто випадковий. Він спричинений їхнім спільним прагненням боротися проти державної влади. З цієї причини, якщо не з якої іншої, можна сподіватися, що сучасний учений, досліджуючи історію Польсько-Литовської Речі Посполитої, може уникнути суто негативних суджень, походження яких можна безперечно простежити від ідеологів Просвітництва та «освічених» [[апологет]]ів держав, які поділили Польщу{{sfn|Дейвіс|2001|с=321}}.

== Пертурбації міського життя ==
[[Місто|Міста]] ніколи не відігравали надто великої ролі в [[Культура Польщі|польській культурі]]. Виникаючи в [[Середньовіччя|Середньовіччі]], вони мали міцні [[Німці|німецькі]] зв'язки, тож історики упродовж довгого часу просто вважали їх за колоніальні вирости на переважно [[Село|сільській]] польській сцені. Миті процвітання в [[XVI століття|XVI]] й на початку [[XVII століття|XVII століть]] проминули так швидко, що полишили дуже мало тривких традицій. Подальший занепад міст був таким цілковитим, що не лишилося майже нічого, що могло б зацікавити сучасників. Проте міста&nbsp;— це важлива складова польської [[Економіка|економіки]] та [[Суспільство|суспільства]]{{sfn|Ptaśnik|1934|loc=Wstęp}}<ref>Acta Poloniae Historica.—T. VIII.; 1963; c. 79-90</ref>.

[[Файл:View of Kraków near the end of the 16th century.jpg|600px|thumb|left|Зовнішній вигляд Кракова наприкінці XVI&nbsp;ст. Справа, на пагорбі, [[Вавель]]]]

Потрібно брати до уваги, що, згідно з середньовічною традицією, місто&nbsp;—{{lang-la|civitas}}, {{lang-pl|miasto}}&nbsp;— було радше [[право]]вим уявленням, ніж [[Географія|географічним явищем]]. Місто ні в якому розумінні не було еквівалентне тому, що нині можна було б назвати «міською територією». І справді, більшість земель у межах міст були присвячені [[Сільське господарство|сільському господарству]], і зовні їх годі було відрізнити від навколишніх сіл. Тільки група будинків, церков, вулиць і муніципальних споруд у центрі міста мали виразно міський характер, і навіть там неодмінні садки, поля й дрібні володіння вражали б сучасне око своїм радше сільським характером, аж ніяк не пасуючи до міста. Місто, [[де-факто]], було визначене на основі [[Правовідносини|правових привілеїв]], сформульованих у грамоті про надання міських прав, і аж ніяк не залежало від використання міських земель. Межі міста були визначені правом і становили виразно окреслену сферу юрисдикції, в межах якої [[Король Польщі|король]] або [[Патрон (покровитель)|патрон]] назавжди відступав свої колишні права міським судам. Ба більше, поступове збільшення імунітетів і поширення приватних юрисдикцій спричинилося до ситуації, коли кілька окремих міст співіснували в межах однієї [[Міська агломерація|міської конґломерації]] разом з численними туманно визначеними поселеннями й передмістями. Скажімо, до середньовічного міста [[Краків|Кракова]] ''не'' входили окремі міста [[Казімєж (Краків)|Казимеж]] і [[Клепаж (район Кракова)|Клепаж]], зате входило багато квадратних кілометрів землі за межами міських мурів, і ті землі аж донині зберегли свій переважно сільськогосподарський характер. [[Варшава]] складалася з двох міст: [[Старе Місто (Варшава)|Старого Міста]], заснованого 1300 року, і [[Нове Місто (Варшава)|Нового Міста]], заснованого 1412 року. Навколо цих обох міських осередків сформувалася сукупність різних королівських, церковних і приватних юрисдикцій, кожна з яких мала свої окремі закони та уряд. Випадковий спостерігач або географ бачив з церковного шпилю тільки безладно розкидані розпорошені групи будівель. А в очах правника ота безладність була б цілком зрозумілою завдяки невидимим [[Демаркаційна лінія|демаркаційним лініям]] між численними [[юрисдикція]]ми. Крім того, слід зазначити, що значна кількість [[Ринок|ринкових]] міст і заможних сіл, що зовні могли дуже скидатися на містечка, не мали [[Статус міста|статусу міста]]. Не мавши патрона і грамоти про надання міських прав, вони не могли запропонувати своїм жителям соціальних, політичних і економічних переваг [[самоврядування]] й були підпорядковані власникові земель, на яких вони містилися{{sfn|Дейвіс|2001|с=265-266}}.

Надання міських прав, вперше відбулось у Польщі в XIII столітті, тривало з нереґулярними перервами аж до кінця XVIII століття. За ті шістсот років зареєстровано майже дві тисячі [[Грамота|грамот]] про надання міських прав. В давніх сторіччях ініціативу брав на себе здебільшого король або [[князь]], а в деяких випадках [[Католицька Церква|церква]]. Наприклад, [[Ниса]] (Нейсе) в [[Сілезія|Сілезії]] дістала свою грамоту про надання міських прав від [[Вроцлавська архідієцезія|єпископа з Бреслау]] [[1220|1220 року]], за двадцять два роки до того, як сам [[Вроцлав|Бреслау]] отримав статус міста. З часом надання міських прав указом могутнього шляхетського патрона стало дедалі поширенішим явищем, аж поки зрештою приватні міста стали найзвичайнішою справою. Більшість міст, згідно з сучасними стандартами, були просто мініатюрні. Значна частина міст не мала й двох тисяч жителів. З-поміж 700 міст, що наприкінці XVI століття посідали в [[Королівство Польське (1385—1569)|Королівстві Польському]] грамоти про надання міських прав, менше ніж двадцять&nbsp;— Краків, [[Ґданськ|Данциґ]], [[Ельблонг|Ельбінґ]], [[Торунь|Торн]], [[Бидґощ]], Варшава, [[Познань]], [[Люблін]], [[Сандомир]], [[Львів]], [[Кам'янець-Подільський|Кам'янець]], [[Корсунь-Шевченківський|Корсунь]], [[Київ]], [[Переяслав]]&nbsp;— мали кількість населення понад 10 000 чоловік. В [[Велике князівство Литовське|Литві]] [[Вільно]], [[Полоцьк]], [[Ковно]], [[Берестя|Брест]], [[Пінськ]], [[Вітебськ]] і [[Могильов|Могилів]], а в [[Лівонія|Лівонії]] тільки [[Риґа]] могли дорівнятися до великих польських міст{{sfn|Дейвіс|2001|с=266}}.

=== Міські стани ===
Міське суспільство складалося з кількох окремих груп і [[Верства суспільства|верств]]. За звичаєм, належність до [[Міщани|міщан]], тобто стану [[Бюргерство|бюрґерів]], обмежувалася християнами-платниками податків, що мали повні [[громадянські права]], міщани становили від однієї до двох третин населення міста. Міщани виразно поділялися на {{lang-pl|patrycjat}}, або «[[Олігархія|олігархію]]», і простолюд, що формував {{lang-pl|pospólstwo}}, або {{lang-la|communitas}}. У XVI столітті тогочасні коментатори часто говорили про три стани: сенат, що складався з міських радників, другий стан, що складався з міських урядовців, і третій стан, що складався з простолюду. Великі патриціанські родини, котрі належали до першого й другого станів, здійснювали контроль над публічними посадами й торговельними підприємствами в містах, а їхні позики й послуги королівському дворові надавали їм політичного впливу, незалежного від [[Шляхта|шляхти]]. Натомість pospólstwo складалося з членів [[Цех|ремісничих цехів]] і купецьких братств. Вони вважали себе за охоронців міської [[Демократія|демократії]], якій, на їхню думку, нереґульована діяльність неліцензованих ремісників і майстрів загрожувала не менше, ніж зарозумілість [[патриції]]в. Окрім міщанського стану був так званий [[плебс]] і [[євреї]]. В деяких містах плебс становив абсолютну більшість населення. До плебсу належала біднота, що не мала [[Виборчі права|виборчих прав]] унаслідок своєї нездатності платити податки, а також усі ті [[Міграція населення|міґранти]], втікачі й випадкові робітники, що, не мавши постійного житла, не могли стати міщанами. Євреї становили окремий стан, поділ якого на патриціїв, платників податків і плебеїв майже віддзеркалював поділ, характерний для їхніх сусідів-християн{{sfn|Дейвіс|2001|с=268}}.

=== Міські цехи ===
Ремісничі цехи впливали на кожен аспект міського життя. Спершу сформовані для захисту [[Економічні інтереси|економічних інтересів]] конкретних [[Фах|спеціалізованих професій]], наприклад, [[Ювелір|золотарів]] і зброярів, вони поступово утвердили монопольний контроль над кожним фахом і ремеслом, а їхня діяльність поширювалась і на релігійну, відпочинкову, освітню, військову, а зрештою й на політичну сфери. У Кракові кількість цехів у [[XV століття|XV столітті]] зросла від 24 до 60; в Торні [[1650|1650 року]] було 70 цехів; у Львові, за даними Lustracji 1661 року їх було 38<ref>Lustracja województwa ruskiego, 1661—1665.&nbsp;— Ч. II: «Ziemia lwowska».&nbsp;— Варшава, 1974; ст. 8</ref>. Кожен цех мав свій власний [[статут]], свої власні закони і практики і здійснював контроль над усіма своїми членами. Суперечок про демаркаційні лінії було безліч. Війна між кравцями і [[Кушнір (професія)|кушнірами]] з приводу того, хто має шити [[Хутро (одяг)|хутряний одяг]], тривала сторіччями. Поява художнього різьблення за доби [[Ренесанс]]у призвела до тривалої суперечки між мулярами і художниками. Заворушення й бійки між зграями учнів щоразу порушували спокій міських вулиць. Але, поставши перед зовнішнім тиском, цехи звичайно згуртовували лави. Надто обурювало їх зазіхання на принцип «[[Закрите акціонерне товариство|закритого товариства]]» в межах міст, вони всякчас нарікали на євреїв, партачів і незаконних торговців, що, на їхню думку, підточували їхні засоби до існування. Створення конкурентних єврейських цехів у кожному з головних ремесел становило основну причину вимог позбавити євреїв права жити в містах{{sfn|Дейвіс|2001|с=269}}.

[[Файл:Ayuntamiento, Poznan, Polonia, 2014-09-18, DD 67-72 HDR.jpg|250px|thumb|right|[[Ратуша|Міська ратуша]] міста [[Познань]]]]

Належність до цеху зумовлювала довічні зобов'язання. Цеховик [[Молитва|молився]] в [[Каплиця|каплиці]] свого цеху, грав у [[оркестр]]і свого цеху й відвідував з усією родиною {{lang-pl|Dom Bracki}}, цеховий дім. Як учень, майбутній цеховик жив і працював сім років у будинку свого майстра-ремісника, що безпосередньо відповідав за його навчання та поведінку. Замолоду його посилали на рік і шість тижнів у широкий світ, щоб він набув вправності у своєму ремеслі в якомусь далекому місті чи навіть у чужій країні. Зрештою, виготовивши свій {{lang-pl|majstersztyk}}, [[Шедевр|майстерний виріб]], як доказ своєї компетентності, він мав скласти [[іспит]] перед цеховим комітетом, і його приймали до цеху з усією належною помпою та церемоніями. Коли він отримував титул {{lang-pl|towarzysza}} ({{lang-la|Socius}}, {{lang-de|Geselle}}), від нього вимагали купити собі будинок у місті, оженитися, скласти присягу на вірність цехові й зареєструватись як повноправний [[громадянин]]. Дуже часто новому членові давали якесь характерне прізвисько, і тут цехові списки подають чимало прикладів грубого гумору: {{lang-pl|Moczygęba}} (Мочиморда), {{lang-pl|Kłopoczybaba}} (Клопочибаба), {{lang-pl|Mokrowstał}} (Мокровстав), {{lang-pl|Pierdzikrzyczywoł}} (Пердикричивіл). Відтоді він мав право промовляти на загальних зборах цеху, так званої {{lang-pl|rozmowy porannej}} й подавати свій голос на виборах цехової старшини{{sfn|Ptaśnik|1934|loc=Розділ. VI. «Cechy»}}. В певному розумінні життя цехів було вкрай демократичним. Усі постанови ухвалювали спільно, спільно виконували всю роботу. Але в широкому розумінні можна вважати, що цехи діяли в дусі сектантства, сприяючи інтересам своїх членів, а не інтересам суспільства загалом. Саме тому на початку XVI століття Ян Остроруґ, [[каштелян]], потім [[Воєвода познанський|познанський воєвода]] і [[Юрист|правник]], намагався стримати розвиток цехів і радив скасувати їх{{sfn|Дейвіс|2001|с=269}}.

=== Міські ґільдії ===
[[Купці|Купецькі]] братства, або ґільдії, були дуже схожі на ремісничі цехи. У Кракові їх вважали за окрему верству міщанського стану, і вони мали трохи інші привілеї. В інших містах їх просто вважали за торговельну галузь цехової системи. Зародилися вони внаслідок неоціненного права на [[складування]], що збагатило багато середньовічних міст, а [[монополія]], яку вони так захищали, втратила свою вартість тільки тоді, коли вийшли з ужитку давні норми торгівлі.

=== Політичне життя в містах ===
Політичне життя в містах зосереджувалося навколо намагань стримати свавільні постанови [[Міська рада|міської ради]]. За давніх часів саме міська рада діяла як демократичний засіб обмеження повноважень ''wójta'', тобто представника [[суверен]]а, [[війт]]а, і польські міста пережили ту саму класичну стадію, що виявилась уперше в [[Історія Італії|середньовічній Італії]], де ''popolo'' боровся з [[Подеста|''podesta'']]. Але у Польщі верховенство війта було короткочасним, тож рада змогла утвердити свій контроль не тільки над [[Законодавчий орган|законодавчими]], а й над [[Судова влада|судовими]] та [[Виконавча влада|виконавчими органами самоврядування]]. Тому провідне становище тепер посідав не війт, а {{lang-de|Burgermeister}}, або {{lang-pl|burmistrz}} ([[Бурмістр|бурмистер]]), голова міської ради. Ба більше, патриціанські родини, що доробилися багатства за доби [[Ягеллони|Ягеллонів]], були схильні перетворювати свої місця в міській раді у спадкові посади й керувати всіма виборами та призначеннями в місті завдяки різноманітним каналам [[патронат]]у і [[непотизм]]у. В XVI столітті ради втратили всі претензії на своє демократичне походження і сформували ядро [[Елітарна культура|елітарного]], [[Олігархія|олігархічного]] [[істеблішмент]]у. В такій ситуації цехи в кожному місті почали виступати проти війта. Наслідки тієї боротьби за характер влади були інші в кожному конкретному випадку, а в більшості приватних міст повноваження патрона зберігали свій верховний статус, незважаючи на ухвалені форми врядування. Проте у великих королівських містах у XVI столітті сформувалася розвинена система міської [[Автономія|автономії]], що існувала майже до [[Поділи Речі Посполитої|кінця Речі Посполитої]]{{sfn|Дейвіс|2001|с=270}}.

У багатьох польських містах головні інституції міського самоврядування були відображені в інституціях єврейського [[кагал]]у (громади), які звичайно функціонували паралельно з ними. Як і радники-християни в міській раді, єврейська старшина керувала замкненою [[Виборча система|виборчою системою]], яка була ретельно витворена так, щоб увічнити владу її творців. У єврейських громадах кількість наділених виборчим правом платників податків і виборців відносно позбавленого виборчого права плебсу була ще менша, ніж у міщан-християн<ref>Mayer Bałaban. Historia Żydów w Krakowie i na Kazimierzu: в 2-х томах.—Краків, 1931—1936</ref>.

У питаннях [[Право|права]] і устрою давні міста часто становили приклад для недавніх міських утворень. [[Вроцлав|Бреслау]] запозичив [[Магдебурзьке право|«німецьке право»]] з [[Маґдебурґ]]а, [[Краків]]&nbsp;— з Бреслау, а [[Львів]]&nbsp;— з Кракова. Грамоти про надання міських прав [[Хелмно|Хелмна]] (Кульма) в [[Королівська Пруссія|Королівській Пруссії]] і [[Шрода-Шльонська|Ноймаркта]] (Шроди-Шльонської) в Сілезії правили за місцеві приклади, на основі яких складали дальші грамоти. Постанови давніших судів, що діяли у великих містах, відомі як {{lang-de|urtheils}} або {{lang-la|ortele}}, правили за [[Правовий прецедент|прецеденти]] для судів у малих містах.{{sfn|Дейвіс|2001|с=272}}

=== Національний склад міст ===
Багатонаціональний характер польських міст у минулому&nbsp;— факт, яким часто нехтують. Твердження, мовляв, головні міста Польсько-Литовської держави завжди були переважно польськими,&nbsp;— не менш абсурдні, ніж давніше упередження, згідно з яким їх вважали за суто німецькі. Насправді [[Етнос|етнічний]] склад міського суспільства в Польсько-Литовській державі був украй складним і зазнавав постійних змін. Годі, звичайно, заперечити, що міста Сілезії й [[Помор'я (Балтика)|Балтійського узбережжя]], надто [[Вроцлав|Бреслау]], [[Щецин|Штетин]] і [[Ґданськ|Данциґ]], мали, починаючи від XIII століття, переважно німецький характер. Проте цікаво з'ясувати, що міста середньовічної [[Малопольща|Малопольщі]] теж були здебільшого німецькі своїм характером, натомість міста [[Великопольща|Великопольщі]], що були ближче до Німеччини, були переважно польські. В [[XIV століття|XIV столітті]] не тільки {{lang-de|"Krakau"}}, а й [[Бохня|Бохню]], [[Тарнів]], [[Величка (місто)|Величку]], [[Старий Сонч|Сандез]], [[Сандомир]], [[Люблін]], [[Перемишль]] і навіть [[Львів]] заселили німці, натомість [[Познань]] і [[Бидґощ]] були здебільшого в руках поляків. Зате в [[XVI століття|XVI столітті]], коли Краків швидко повернувся до польської культури, Познань перебувала під великим впливом [[Лютеранство|лютеранської]] [[Реформація|Реформації]] і ступила перші кроки на шляху знімечення. В 1530-х роках недільні служби в [[Маріацький костел у Кракові|церкві Святої Марії]] в Кракові правили вранці [[Польська мова|польською мовою]], а пополудні [[Німецька мова|німецькою]]. Німецька мова була офіційною мовою краківських [[суд]]ів до 1600 року. А тим часом у [[Вільно|Вільні]] представники чотирьох народів&nbsp;— [[литовці]], [[поляки]], [[русини]] і [[німці]]&nbsp;— по черзі очолювали цехи. У Львові надання міщанських прав лише [[Римо-католики|римо-католикам]] заохочувало [[Асиміляція (соціологія)|асиміляцію]] до польської культури. В цьому місті [[Вірмени|вірменська громада]] мала десь таку саму [[Автономія|автономію]], що й євреї. В XVII-XVIII століттях відбулися важливі зміни, бо польська шляхта навмисне прагнула привабити міських поселенців-німців у нові міста, де зароджувалася [[текстильна промисловість]]. Задля цієї мети були створені такі міста, як [[Равич (місто)|Равич]] (1638 року), [[Шліхтинґова]] і [[Шамоцин]] (Пфафендорф). Коли вдатись до найбільшого узагальнення, можна, напевне, сказати, що німецький елемент переважав у містах західних регіонів Речі Посполитої, натомість польський елемент переважав у містах тих східних і південних регіонів, де сільське населення було переважно литовським або руським. [[Євреї|Єврейські громади]] міцно утвердились у містах на всій території Польщі{{sfn|Дейвіс|2001|с=273}}.

=== Розвиток і занепад міст у Речі Посполитій ===
Коли судити за суто зовнішніми ознаками, розвиткові міського життя в Польсько-Литовській державі за часів [[Люблінська унія|Люблінської унії]] були властиві ті самі тенденції, що й у містах [[Західна Європа|Західної Європи]]. Майбутнє, здається, обіцяло перспективи необмеженого зростання і процвітання. Потік появи нових міст не припинявся. І великі міста, скажімо, Познань і Краків, і такі малі міста, як Тарнів і [[Казімеж-Дольни]], були прикрашені [[Архітектура|архітектурними]] дивовижами, сумірними їхнім новим громадянським гордощам. Міське населення досягло безпрецедентного рівня 25&nbsp;% від загального населення Речі Посполитої, а в межах міських центрів міщан-християн і далі було більше від щораз численнішої громади євреїв. Але вже були помітні й зародки занепаду. [[1565|1565 року]], всього за чотири роки до Люблінської унії, [[польський сейм]] ухвалив закон, який забороняв польським міщанам здійснювати зовнішню торгівлю. В результаті тисячі міщан зреклися громадянства рідних міст, відчайдушно намагаючись зберегти свій бізнес. Відтоді найприбутковіші галузі торгівлі дедалі більшою мірою переходили до рук аґентів [[Шляхта|шляхти]], або іноземців. Ще серйознішим було те, що велике число людей знайшли спосіб обминати норми міського життя, а отже, дискредитували їх. Шляхта нехтувала заборону на проживання в [[Королівське місто (Річ Посполита)|королівських містах]] і безкарно порушувала міські закони. Її приватні міста уникали [[Мито|мит]], ринкових податків і права [[складування]], з яких жили давні міста, а шляхетські [[Юридика|iurydyki]] пропонували захист усім порушникам законів і випадковим [[імміґрант]]ам, яких намагалися переслідувати міські суди та цехи. Їхній патронат над євреями правив за чисельний стимул, тож міщани-християни у своїх рідних містах утратили чисельну перевагу над євреями. А тим часом матеріальне процвітання маскувало глибокі й задавнені [[ґандж]]і{{sfn|Дейвіс|2001|с=274}}.

Руїну міст Польсько-Литовської держави, як і економіки Речі Посполитої взагалі, набагато легше охарактеризувати, ніж пояснити. Почавши від 1648 року, армії напасників ненастанно плюндрували країну, надто під час [[Потоп (війна)|Шведської війни]] в 1655—1660 роках і [[Велика Північна війна|Великої Північної війни]] 1700—1721 років. Ті кілька міст, які уникли руйнування під час першого нападу, неодмінно ставали жертвами другого. Надто вразливі були містечка, яким бракувало засобів для належної оборони. [[Люстрація|Lustracje]] (огляди королівських маєтків), здійснювані після кожної війни, дають нам уявлення про погіршення умов 1661 року. Спустошення середини XVII століття залишили неминущий слід. Із плином часу міста занепадали ще більше. Скоротилася торгівля. Зникло художнє меценатство. Абсолютна кількість міських жителів постійно зменшувалася, а кількість зареєстрованих громадян і вмілих ремісників зменшувалося відносно частки плебсу, бідноти і євреїв. Частка міського населення скоротилася до 15&nbsp;%. Великі міста стали скидатися на містечка, а містечка поверталися до стану великих сіл, а то й міст-примар. Феномен занепаду міст Центральної і Східної Європи, проте його вияви в Польсько-Литовській державі були незвичайно тяжкі{{sfn|Дейвіс|2001|с=283}}.

Причини занепаду, що їх пропонували [[історик]]и, численні і різноманітні. Воєнні спустошення вочевидь були важливим чинником, який прискорив занепад, але самі по собі не можуть пояснити нездатності міст відродитися за мирних часів. Зменшення торгівлі теж мало справляти негативний вплив на процвітання міст, але не пояснює, чому так багато міст не спромоглися зберегти свою частку в тій торгівлі, яка ще існувала. Зміцнення [[Меркантилізм|меркантилістських]] держав на кордонах Речі Посполитої, мабуть, створювало, додаткову конкуренцію. Історики [[Фінанси|фінансів]] наголошували на знеціненні грошей Речі Посполитої й на пов'язаному з ним стрибку [[Інфляція|інфляції]]. Історики [[Суспільство|суспільства]] вказували як на причини занепаду [[Міщанство|міщанського стану]] то на замкненість стану євреїв, то на самовдоволеність шляхти. Але жодна з запропонованих причин не доходить до суті проблеми. Існували конфлікти між [[Патрицій|патриціатом]] і простолюдом, між городянами і [[плебс]]ом; конфлікти релігійного і національного характеру, між католиками, протестантами, [[Уніати|уніатами]] і [[Православні|православними]], між поляками, німцями, русинами і литовцями; існував глибокий поділ між міщанами-християнами і євреями. Ґільдії та цехи були дуже фраґментовані на офіційні, неофіційні й національні сектори. У сфері політики міста були безборонні,&nbsp;— за доби свого процвітання вони не спромоглися здобути належного представництва в [[Сейм Речі Посполитої|сеймі]]. Вони поступово стали жертвою різних форм експлуатації та утисків{{sfn|Дейвіс|2001|с=284}}.

Спроби реформ мусили чекати аж до другої половини XVIII століття. Тієї пори більшість з 1400 міст Речі Посполитої були невеличкими приватними [[Адміністративний центр|адміністративними центрами]] з пересічною кількістю населення 750 чоловік, що жили переважно з сільського господарства. [[1764|1764 року]] з ініціативи сейму була створена низка комісій {{lang-la|boni irdinis}} (доброго порядку), які вивчали тяжке становище окремих міст і рекомендували вдосконалення. Водночас були скасовані центральні органи єврейської автономії, щоб зменшити рівень єврейського сепаратизму й створити єдиний міщанський стан. У наступні десятиріччя сформовано не менше двадцяти двох комісій, що інколи мали важливі наслідки. Якусь коротку мить здавалося, ніби міста Польсько-Литовської держави можна було б відродити до економічного процвітання й політичної незалежності. Відроджувалось інтелектуальне й мистецьке життя; знову почали споруджувати громадські будівлі; сини міщан цілими юрбами пішли до шкіл Комісії народної освіти й почали по-розумному цікавитися своїми правами і своїм майбутнім. Але то був ілюзорний тріумф. Після [[Поділи Польщі|третього поділу 1795 року]] міста Польсько-Литовської держави були віддані на ласку держав, що ділили країну й мали власні традиції, які стосувалися належного місця міст у рамках політичного устрою, і ті традиції дуже відрізнялися від традицій Речі Посполитої{{sfn|Ptaśnik|1934|loc=XIII "Upadek"}}.

== Військо ==
{{main|Військо Речі Посполитої}}
Військо Речі Посполитої складалося з [[посполите рушення|посполитого рушення]] і [[кварцяне військо|кварцяного війська]]. Згідно з принципами тих часів носити зброю (меч) могли люди лише благородного походження або ті, що знаходяться на службі у таких. Тому існували власні, так звані надвірні війська окремих [[магнат]]ів. Були рекрути («вибранці») з селян.

Важливо звернути увагу, що саме в середині XVI&nbsp;ст. у військах в усьому світі, особливо у Європі починає запроваджуватись ручна [[вогнепальна зброя]]. Одними з перших, хто став масово озброювати вогнепальною зброєю свої війська були руські магнати на кордонах Речі Посполитої&nbsp;— Глинські, Вишневецькі і Острозькі. Саме ці війська стали тією основою, на якій зародилося Військо Запорізьке Низове (Запорізька Січ).

=== Війни та походи ===
* [[Польсько-козацькі війни]]
* [[Польсько-російські війни]]
* [[Польсько-турецькі війни]]
* [[Польсько-шведські війни]]

За правління [[Баторій Стефан|Стефана Баторія]], [[Сигізмунд ІІІ Ваза|Сігізмунда ІІІ]], [[Владислав IV Ваза|Владислава IV]], [[Ян II Казимир|Яна II Казимира]], [[Ян III Собеський|Яна III Собеського]], [[Август ІІ Фрідерік|Августа II]] Річ Посполита вела безперервні війни проти [[Московське царство|Московської держави]], [[Османська імперія|Османської імперії]], [[Швеція|Швеції]] та багатьох інших країн [[Європа|Європи]].

З кінця 16 століття у походах польського війська проти турків брали активну участь [[Українське козацтво|українські козаки]], що іноді мало вирішальне значення для ходу війни ([[Хотинська війна]] 1621 року, «[[Віденська відсіч]]» 1683 року).

Влітку 1635 року полковник війська Запорозького [[Костянтин Вовк]] організував, на запрошення короля Владислава IV, похід 30 чайок на Балтійське море. [[Балтійська козацька флотилія]] досі успішно діяла проти шведського флоту і прискорила підписання польсько-шведського перемир'я.

Наслідком численних воєн, що їх вела Річ Посполита, було її ослаблення. В кінці XVI&nbsp;— 2-й половині XVII століття в країні загострилися класові суперечності, набрали масового характеру антифеодальні виступи селян і ремісників. В Україні та Білорусі широко розгорнулася боротьба народних мас за соціальне та національне визволення (селянсько-козацькі повстання під проводом [[Косинський Криштоф|К.Косинського]] (1591–1593), [[Федорович Тарас|Т.Федоровича]] (1630), [[Іван Сулима|І.Сулими]] (1635), [[Скидан Карпо|К.Скидана]] (1637), [[Острянин Яків|Я.Острянина]] (1638) та ін.).

Внаслідок [[Хмельниччина|Хмельниччини]] (1648–1654) лівобережжя України вийшло зі складу Речі Посполитої.

Наприкінці XVII&nbsp;ст. і особливо в першій половині XVIII&nbsp;ст. Річ Посполита переживала глибоку внутрішню кризу: занепадала торгівля і ремесло, втрачала силу королівська влада, зміцнювалася влада магнатів, зростала феодальна анархія і безправ'я населення. Спроба молодої польської буржуазії та передових кіл шляхти реформувати державний устрій Речі Посполитої у 2-й половині XVIII&nbsp;ст. зазнала протидії реакційної частини магнатів, яких ззовні підтримували [[Росія]], [[Королівство Пруссія|Пруссія]] та [[Габсбурги]]. Внаслідок трьох поділів (1772, 1793 і 1795) Річ Посполита припинила існування. Правобережну Україну та Білорусь приєднано до Росії, Галичину&nbsp;— до володінь Габсбургів.

{{center|'''Мапи Речі Посполитої'''<gallery>
Файл:Rzeczpospolita.png|Після визвольної війни українських козаків та шведської окупації ([[1660]])
Файл:Rzeczpospolita Rozbiory 1.png|Перший розподіл ([[1772]])
Файл:Rzeczpospolita Rozbiory 2.png|Другий розподіл ([[1793]])
Файл:Partitions of Poland.png|Третій розподіл ([[1795]])
Файл:Duchy of Warsaw and Republic of Danzig.JPG|[[Варшавське князівство]], що існувало за Наполеона ([[1807]] —[[1815]])
</gallery>}}

== Економіка ==
{{multiple image
| align = right
| direction = vertical
| image1 = Port gdański, XVII w.jpg
| width1 = 218
| image2 = Gdańsk, ul. Długi Targ 2.jpg
| width2 = 218
| header_align = left/right/center
| footer_align = left
| footer = [[Гданськ]] (Данциг), головний морський порт і торговельний центр Речі Посполитої, звідки річкою [[Вісла|Віслою]] транспортувалися товари до [[Варшава|Варшави]], [[Краків|Кракова]] та інших міст країни.
}}
[[File:Cereals export through Gdańsk 1619-1799.png|thumb|Експорт зернових у 1619–1799 рр. Сільське господарство, колись надзвичайно прибуткове для шляхти, стало набагато менш прибутковим після середини XVII століття.]]
Економіка Речі Посполитої базувалася переважно на сільськогосподарському виробництві та торгівлі, хоча існувала велика кількість ремісничих майстерень і мануфактур, зокрема [[Паперова фабрика|паперових]], [[Дублення|шкіряних]], [[Металургійний завод|залізоробних]], [[Скляна промисловість|скляних]] і [[Цегельня|цегельних]] цехів.<ref name="Sobiech 2018">{{cite web |url=http://www.exgeo.pl/blog/jak-powstawala-i-co-zawiera-mapa-rzeczpospolitej-obojga-narodow-ron |title=Jak powstawała i co zawiera mapa Rzeczpospolitej Obojga Narodów |last=Sobiech |first=Marcin |date=2018 |website=Exgeo |publisher=Marcin Sobiech |access-date=16 лютого 2021 |language=Polish}}</ref> Деякі великі міста були домом для ремісників, ювелірів і годинникарів.<ref name="Sobiech 2018"/> У Королівстві Польському було зосереджено більшість промисловості та ремесел; Велике князівство Литовське було більш сільським, а його економіка ґрунтувалася на землеробстві та сукнарстві.<ref name="Sobiech 2018"/> Гірництво розвивалося в південно-західному регіоні Польщі, який був багатий на природні ресурси, такі як [[свинець]], [[вугілля]], [[мідь]] і [[сіль]].<ref>{{Harvnb|Kucharczuk|2011|p=64}}</ref> Валютою, яка використовувалася в Польщі та Литві, був [[злотий]] (що означає «золотий») та його субодиниця — [[грош]]. Іноземні монети у вигляді [[Дукат (монета)|дукатів]], [[Таляр|талерів]] і [[шилінг]]ів широко приймалися й обмінювалися.<ref>{{cite web |url=http://www.linguee.com/english-polish/translation/shillings.html |title=shillings – Polish translation – Linguee |website=Linguee.com|access-date=27 квітня 2018}}</ref> Місто Гданськ мало привілей карбувати власну монету.<ref>{{cite book |last=Flisowski |first=Zbigniew |date=1985 |title=Bastion u wrót Gdańska |url=https://books.google.com/books?id=-7pBAAAAYAAJ&q=gda%C5%84sk%20prawo%20do%20bicia%20monet |location=Polska |publisher=Nasza Księgarnia |page=11 |isbn=978-83-10-08779-9}}</ref> У 1794 році [[Тадеуш Костюшко]] почав випуск перших польських банкнот.<ref>{{cite web |url=https://www.skarbnicanarodowa.pl/kroniki-numizmatyczne/292-pierwsze-polskie-banknoty#:~:text=Zupe%C5%82n%C4%85%20nowo%C5%9Bci%C4%85%20w%20polskim%20systemie,które%20ró%C5%BCni%C5%82y%20si%C4%99%20odcieniem%20papieru. |title=Pierwsze polskie banknoty |website=Skarbnica Narodowa |access-date=16 лютого 2021 |language=Polish}}</ref>

Країна відігравала значну роль у постачанні [[Західна Європа|Західної Європи]] експортом зерна (жито), худоби (воли), хутра, лісу, [[Лляна тканина|полотна]], [[Коноплі|конопель]], [[Зола|попелу]], [[Дьоготь|смоли]], {{нп|кармінова кислота|кармінової кислоти|en|Carminic acid}} та [[бурштин]]у.<ref>{{cite book |author=Gdańskie Towarzystwo Naukowe |date=1991 |title=Seria popularno-naukowa "Pomorze Gdańskie" |volume=19 |url=https://books.google.com/books?id=6TloAAAAMAAJ&q=Seria%20popularno-naukowa%20%22Pomorze%20Gda%C5%84skie%22 |location=Gdańsk |publisher=Towarzystwo Naukowe |page=149 |language=Polish |access-date=16 лютого 2021}}</ref><ref>{{cite book |last=Kucharczuk |first=Katarzyna |date=2011 |title=Polska samorządna; ilustrowane dzieje administracji i samorządu terytorialnego na tle historii Polski |url=https://books.google.com/books?id=ZelNAQAAIAAJ&q=konopii%20rzeczpospolita%20obojga%20narodow |publisher=Carta Blanca |page=66 |isbn=978-83-7705-120-7 |access-date=16 лютого 2021}}</ref><ref name="pach" >{{cite book |author=Zsigmond Pál Pach, Zs. P. Pach |title=The role of East-Central Europe in international trade, 16th and 17th centuries |year=1970 |page=220 |publisher=Akadémiai Kiadó |url=https://books.google.com/books?id=xFZ9AAAAMAAJ}}</ref><ref name="acta">{{cite book |author=Institute of History ([[Polish Academy of Sciences]]) |title=Acta Poloniae historica |year=1991 |page=42 |chapter=Volumes 63–66 |publisher=[[Ossolineum|National Ossoliński Institute]] |isbn=0-88033-186-0}}</ref> Зернові культури, велика рогата худоба та хутро становили майже 90% експорту країни на європейські ринки через сухопутну та морську торгівлю в XVI столітті.<ref name="pach" /> З [[Гданськ]]а кораблі доставляли вантажі до великих портів [[Нідерланди|Нідерландів]], таких як [[Антверпен]] і [[Амстердам]].<ref name="The Rise and Decline of the Polish–Lithuanian Commonwealth due to Grain Trade3">{{cite book |author=Krzysztof Olszewski |title=The Rise and Decline of the Polish–Lithuanian Commonwealth due to Grain Trade |year=2007 |pages=6–7}}</ref><ref name="Rzeczpospolita spichlerzem Europy">{{cite web |author=Maciej Kobyliński |url=http://www.polinow.pl/przelom_bugu-bugiem_do_gdanska |title=Rzeczpospolita spichlerzem Europy |work=www.polinow.pl |access-date=28 грудня 2009 |language=pl}}</ref> Сухопутні шляхи, здебільшого до німецьких провінцій [[Священна Римська імперія|Священної Римської імперії]], таких як міста [[Лейпциг]] і [[Нюрнберг]], використовувалися для експорту живої худоби (стада близько 50 000 голів), [[Шкура|шкір]], солі, тютюну, коноплі та бавовни з обл. [[Великопольща|Великої Польщі]].<ref name="The Lithuanian-Rus'commonwealth, the Polish domination, and the Cossack-Hetman state">{{cite book |author=Nicholas L. Chirovsky |title=The Lithuanian-Rus'commonwealth, the Polish domination, and the Cossack-Hetman state |year=1984 |page=367 |publisher=Philosophical Library |isbn=0-8022-2407-5}}</ref><ref>{{cite book |author=Sven-Olof Lindquist, Birgitta Radhe |title=Economy and culture in the Baltic, 1650–1700: papers of the VIIIth Visby Symposium held at Gotland's Historical Museum, Visby, August 18th–22th [sic], 1986 |year=1989 |page=367 |publisher=Gotlands Fornsal |isbn=91-971048-8-4}}</ref> У свою чергу, Співдружність імпортувала вино, пиво, фрукти, екзотичні спеції, [[предмети розкоші]] (наприклад, [[гобелен]]и,), меблі, тканини, а також промислові вироби, такі як сталь та інструменти.<ref>{{cite book |last=Sowa |first=Jan |date=2015 |title=Inna Rzeczpospolita jest możliwa! Widma przeszłości, wizje przyszłości |url=https://books.google.com/books?id=QRtGCQAAQBAJ |location=Polska |publisher=WAB |language=Polish |isbn=978-83-280-2203-4 |access-date=16 лютого 2021}}</ref>

В аграрному секторі панував [[феодалізм]], заснований на [[панщина|панщині]] ([[кріпацтво|кріпаки]]).<ref name="Domar">"[http://www.j-bradford-delong.net/movable_type/2003_archives/001447.html The Causes of Slavery or Serfdom: A Hypothesis]" {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20071215054739/http://www.j-bradford-delong.net/movable_type/2003_archives/001447.html|date=15 грудня 2007}} (discussion and full online text) of [[Evsey Domar]] (1970). ''[[Economic History Review]]'' '''30''':1 (March), pp. 18–32.</ref> [[Рабство]] було заборонено в Польщі в XV столітті, а в Литві офіційно скасовано в 1588 році.<ref name="Welcome to Encyclopædia Britannica's Guide to History">{{cite web |url=http://www.britannica.com/blackhistory/article-24160 |title=Welcome to Encyclopædia Britannica's Guide to History |publisher=Britannica.com |date=31 січня 1910 |access-date=1 лютого 2009}}</ref> замінено другим закріпленням. Зазвичай шляхетське землеволодіння включало [[фільварок]], велику садибу, на якій працювали кріпаки, щоб виробляти надлишки для внутрішньої та зовнішньої торгівлі. Така економічна система добре працювала для правлячих класів і шляхти в перші роки Речі Посполитої, яка була однією з найуспішніших епох торгівлі зерном.<ref name="Lineages of the absolutist state">{{cite book |author=PPerry Anderson |title=Lineages of the absolutist state |year=1979 |page=285 |publisher=Verso |isbn=0-86091-710-X}}</ref> Економічна сила торгівлі зерном у Речі Посполитій зменшилася з кінця 17 століття. Торгівельні відносини були порушені війнами, і Річ Посполита виявилася неспроможною покращити свою транспортну інфраструктуру чи сільськогосподарську практику.<ref name="bidel">{{cite book |title=A history of Eastern Europe: crisis and change |year=2007 |page=189 |publisher=[[Taylor & Francis]] |author=Robert Bideleux, Ian Jeffries |url=https://books.google.com/books?id=PTB0gn_qwTcC&q=polish+lithuania+commonwealth+grain+exports&pg=PA189 |isbn=978-0-415-36627-4}}</ref> Кріпаки в регіоні дедалі частіше відчували спокусу до втечі.<ref name="yves">{{cite book |title=Revolt and revolution in early modern Europe: an essay on the history of political violence |author=[[Yves-Marie Bercé]] |year=1987 |publisher=[[Manchester University]] Press |page=151}}</ref> Основні спроби Співдружності протистояти цій проблемі та підвищити продуктивність полягали у збільшенні робочого навантаження на кріпаків і подальшому обмеженні їхніх свобод у процесі, відомому як кріпосне право на експорт.<ref name="bidel"/><ref name="yves"/>

Власник [[фільварок|фільварку]] зазвичай підписував контракт із купцями Гданська, які контролювали 80% цієї внутрішньої торгівлі, про відправлення зерна на північ до цього морського порту на Балтійському морі.<ref name="The Rise and Decline of the Polish–Lithuanian Commonwealth due to Grain Trade">{{cite book |author=Krzysztof Olszewski |title=The Rise and Decline of the Polish–Lithuanian Commonwealth due to Grain Trade |year=2007 |page=7 |url=http://venus.unive.it/olszewski/Polish%20Grain%20Trade%20-%20Krzysztof%20Olszewski.pdf| access-date =22 April 2009}}{{dead link|date=December 2017 |bot=InternetArchiveBot |fix-attempted=yes }}</ref> Для судноплавства використовувалися численні річки та водні шляхи Речі Посполитої, зокрема [[Вісла]], [[Пілиця (річка)|Пілиця]], [[Західний Буг|Буг]], [[Сян]], [[Ніда (річка)|Ніда]], [[Вепр (річка)|Вепр]], [[Німан]]. Річки мали відносно розвинену інфраструктуру, [[Річковий порт|річкові порти]] та [[Зерносховище|зерносховища]]. Більшість річкового судноплавства рухалося на північ, транспортування на південь було менш прибутковим, а баржі та плоти часто продавали в Гданську на пиломатеріали. Гродно стало важливим місцем після створення митного поста в [[Августів|Августові]] в 1569 році, який став пунктом пропуску для купців, що їхали на землі Корони з Великого князівства.<ref name="Russia's foreign trade and economic expansion in the seventeenth century: windows on the world">{{cite book |author=Jarmo Kotilaine |title=Russia's foreign trade and economic expansion in the seventeenth century: windows on the world |year=2005 |page=47 |publisher=Brill |isbn=90-04-13896-X |url=https://books.google.com/books?id=57LnE5DO2rQC}}</ref>

{{multiple image
| align = left
| total_width = 260
| image1 = 15 ducats of Sigismund III Vasa from 1617.png
| alt1 = Ducat
| caption1 = Герб Речі Посполитої на монеті 15 дукатів 1617 р
| image2 = POL-A1a-Bilet Skarbowy-5 Zlotych (1794 First Issue).jpg
| alt2 = Banknote
| caption2 = Банкнота номіналом 5 злотих 1794 року випуску
}}
Міське населення Речі Посполитої порівняно із Західною Європою було низьким. Точні цифри залежать від методики розрахунку. Згідно з одним джерелом, міське населення Речі Посполитої становило близько 20% від загальної кількості в XVII столітті, порівняно з приблизно 50% у Нідерландах та Італії.<ref name="acta"/> Інше джерело наводить значно нижчі цифри: 4–8% міського населення в Польщі, 34–39% у Нідерландах та 22–23% в Італії.<ref>{{cite web |url=http://www.nuffield.ox.ac.uk/users/allen/ecstrucagprod.pdf |title=Economic Structure and agricultural productivity in Europe, 1300–1800 |first=Robert |last=Allen|access-date=5 травня 2015}}</ref> Заклопотаність Речі Посполитої сільським господарством у поєднанні з привілейованим становищем шляхти порівняно з буржуазією призвели до досить повільного процесу урбанізації, а отже, до досить повільного розвитку [[промисловість|промисловості]].<ref name=acta /> Шляхта також могла регулювати ціни на зерно для своєї вигоди, набуваючи таким чином багато багатства. У Любліні проходили одні з найбільших у Речі Посполитій ярмарків.<ref>{{cite web |url=https://www.wilanow-palac.pl/jarmarki_w_wojewodztwie_lubelskim_w_xvi_w.html |title=Jarmarki w województwie lubelskim w XVI w. |last=kurkowski |first=Jan |date=2010 |website=Pasaż Wiedzy |publisher=Muzeum Pałacu Króla Jana III w Wilanowie |access-date=16 лютого 2021}}</ref>

Кілька стародавніх торговельних шляхів, наприклад [[Бурштиновий шлях]]<ref>{{cite web |url=https://www.smithsonianmag.com/travel/follow-ancient-amber-road-180970609/ |title=Follow the Ancient Amber Road |last=Billock |first=Jennifer |date=2019 |website=Smithsonian Magazine |publisher=Smithsonian |access-date=16 лютого 2021}}</ref> поширювався на території Польщі-Литви, яка була розташована в серці Європи і приваблювала іноземних купців або поселенців.<ref>{{cite web |url=https://encyklopedia.pwn.pl/haslo/drogi-handlowe-w-dawnej-Polsce;3894324.html#:~:text=drogi%20handlowe%20w%20dawnej%20Polsce%2C,%2C%20przeprawy%20i%20brody%2C%20groble. |title=Drogi handlowe w dawnej Polsce |website=PWN |publisher=Encyklopedia PWN |access-date=16 лютого 2021}}</ref> Незліченні товари та культурні артефакти продовжували переходити з одного регіону в інший через Співдружність, особливо тому, що країна була сполучною ланкою між Близьким Сходом, Османською імперією та Західною Європою.<ref>{{cite book |author=Polskie Towarzystwo Historyczne |date=1989 |title=Kwartalnik historyczny |volume=3–4 |url=https://books.google.com/books?id=cN5BAAAAYAAJ&q=szlaki%20handlowe%20imperium%20osma%C5%84skie%20polska |publisher=Polskie Towarzystwo Historyczne |page=214 |access-date=16 лютого 2021}}</ref> Наприклад, [[ісфаганський килим|ісфаганські килими]], імпортовані з [[Персія|Персії]] до Речі Посполитої, були неправильно відомі як «польські килими» (фр. Polonaise) у Західній Європі.<ref>{{cite web |url=http://www.museu.gulbenkian.pt/obra.asp?num=t71&nuc=a4&lang=en |title="Polonaise" carpet |work=museu.gulbenkian.pt|access-date=18 травня 2009|archive-url=https://web.archive.org/web/20030228150012/http://www.museu.gulbenkian.pt/obra.asp?num=t71&nuc=a4&lang=en|archive-date=28 лютого 2003 |df=mdy-all}}</ref>

== Культура ==
* [[Сарматизм]]

== У художній культурі ==
Опис тих часів можна знайти у творах багатьох письменників. Серед найвідоміших&nbsp;— українські [[Тулуб Зінаїда Павлівна|Зінаїда Тулуб]] («[[Людолови (роман)|Людолови]]»), [[Старицький Михайло Петрович|Михайло Старицький]] («Богдан Хмельницький»), польські [[Генрик Сенкевич]] («[[Вогнем і мечем (роман)|Вогнем і мечем]]», «[[Пан Володийовський (роман)|Пан Володийовський]]» та ін.).

== Див. також ==
* [[Річ Посполита Трьох Народів|Республіка Трьох Націй]]
* [[Разбор шляхти]]
* [[Грошова система Речі Посполитої]]
* [[Балтійська козацька флотилія]]

== Примітки ==
{{reflist|3|refs=
<ref name="SgKP">{{SgKP|VIII|с=688|стаття=Polska|автор=Banzemer J.}}</ref>
}}

== Джерела та література ==
* [[Гійом Левассер де Боплан]].[[iarchive:boplan|Description des contrées du Royaume de Pologne, contenues depuis les confins de la Moscowie, insques aux limites de la Transilvanie.]] (аудіокнига) {{ref-ua}}
* Вінниченко О. О. [http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Rich_Pospolyta Річ Посполита] // {{ЕІУ|9|225}}
* Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.&nbsp;— Луцьк&nbsp;: Вежа, 2000.
* [http://history.franko.lviv.ua/dovidnyk.htm Довідник з історії України / за ред. І. Підкови та Р. Шуста.&nbsp;— К.: Генеза, 1993.]
* {{книга
| автор         = Дейвіс Н.
| заголовок      = Боже ігрище. Історія Польщі
| видавництво  = Основи 
| рік           = 2001
| сторінки      = 
| ref = Дейвіс
}}
* Зашкільняк Л. О., Крикун&nbsp;М.&nbsp;Г. Історія Польщі: Від найдавніших часів до наших днів.&nbsp;— Львів, 2002.&nbsp;— 752 с.
* Рад. енциклопедія історії України.&nbsp;— К., 1971.&nbsp;— Т. 3.
* [[Радослав Сікора|Сікора Р]]. З історії польських крилатих гусарів.&nbsp;— К. : Дух і літера, 2012.&nbsp;— ISBN 978-966-378-260-7. [https://web.archive.org/web/20130327233724/http://duh-i-litera.com/z-istoriji-polskyh-krylatyh-husariv/ Інформація про книгу в інтернет-магазині українського видавця].
* Сікора Р. Крилаті гусари Яна Собеського.&nbsp;— К. : Дух і літера, 2013.&nbsp;— ISBN 978-966-378-311-6. [https://web.archive.org/web/20131203154712/http://duh-i-litera.com/krylati-husary-yana-sobeskoho/ Інформація про книгу в інтернет-магазині українського видавця].
* {{книга
| автор         = Ptaśnik J.
| заголовок     = Miasta i mieszczaństwo w dawnej Polsce
| видавництво   = Краків 
| рік           = 1934
| сторінки      = 
| ref = Ptaśnik
}}

== Посилання ==
{{Commonscat}}
* {{УМЕ11|частина=Польсько-Литовська держава|сторінки=1430}}

{{Бібліоінформація}}
{{Історія України}}
{{Портали|Білорусь|Литва|Україна|Польща|Історія}}

[[Категорія:Річ Посполита| ]]
[[Категорія:Новоісторичні держави Польщі]]
[[Категорія:Новоісторична Білорусь]]
[[Категорія:Історичні держави Європи]]
[[Категорія:Колишні монархії Європи]]
[[Категорія:Об'єднання держав]]
[[Категорія:Історія Центральної Європи]]
[[Категорія:Польсько-литовські відносини]]
[[Категорія:Колишні республіки]]
[[Категорія:Засновані в Литві 1569]]
[[Категорія:Засновані в Польщі 1569]]