Гулазян Ольга Миколаївна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гулазян Ольга Миколаївна
вірм. Օլգա Նիկողայոսի Գուլազյան
Народилася27 грудня 1885 (8 січня 1886)[3]
Тифліс, Російська імперія[1][3]
Померла27 травня 1970(1970-05-27)[1][2][3] (84 роки)
Єреван, Вірменська РСР, СРСР[1][3]
ПохованняТохмахський цвинтарd
Країна Російська імперія
 СРСР
Національністьвірмени[3]
Місце проживанняЄреван[3]
Діяльністьакторка
ЗакладВірменський театр імені Сундукяна
Роки активностіз 1901[3]
ПартіяКПРС
РодичіDavid Gulazyand
Брати, сестриDavid Gulazyand
Нагороди
IMDbID 0347668

Ольга Миколаївна Гулазян (вірм. Օլգա Նիկողայոսի Գուլազյան; нар. 27 грудня 1885 [8 січня 1886], Тбілісі — пом. 27 травня 1970, Єреван) — видатна вірменська радянська актриса театру і кіно. Народна артистка Вірменської РСР (1935). Лауреат Сталінської премії (1952) і Державної премії Вірменської РСР (1967).

Біографія

[ред. | ред. код]

Народилася 27 грудня 1885 (8 січня 1886) у Тифлісі (нині Тбілісі, Грузія). Закінчила приходську школу району Харпухі в Тифлісі.

Сценічну діяльність почала в 15 років. У 1900 році вона зіграла роль Нато у п'єсі Ґабріеля Сундукяна «Ще одна жертва», отримавши заохочення автора. Професійну діяльність розпочала в 1901 році в Тбіліському драматичному театрі імені Петроса Адамяна. Брала участь у виставах в Народному домі Зубалова[4], в Араксійськом театрі і в аудиторії Авджаляна. Гастролювала в Баку, Новому Нахічевані, Москві, Санкт-Петербурзі, Єревані, Олександрополі, Шуші.

Самобутнє мистецтво Гулазян сформувалося в результаті спільної роботи з великими вірменськими акторами: О. А. Абеляном, Сирануйш, Р. Петросяном, О. Майсурян. Вона одна з представників старого акторського покоління, причетних до заснування вірменського радянського театру.

У 1926 році Гулазян переїхала до Єревана. З того ж року актриса Державного академічного театру імені Габріела Сундукяна. Вона зіграла понад 300 ролей у класичних і сучасних виставах драматургів Європи та Вірменії. Режисер Вартан Аджемян називав Гулазян «великої матір'ю вірменського театру».

У 1945 році Гулазян опублікувала книгу «Спогади» — гарне джерело з історії вірменського театру. Була обрана депутатом Верховної Ради Вірменської РСР IV скликання. Мистецтво Гулазян відрізняли легкість, витонченість виконання, музичність мови, м'яка, щира манера гри, яскравий національний колорит.

Померла 27 травня 1970 року в Єревані[5]. Похована на Тохмахськом кладовищі.

Творчість

[ред. | ред. код]

Фільмографія

[ред. | ред. код]
  • 1926 — Заре — Лятіф-Ханум
  • 1955 — Примари залишають вершини — Асмік
  • 1958 — Пісня першого кохання — Вартуш, мати Варужана

Ролі у виставах

[ред. | ред. код]

Родина

[ред. | ред. код]

Нагороди та звання

[ред. | ред. код]
  • заслужена артистка Вірменської РСР (31.05.1929)[9]
  • народна артистка Вірменської РСР (1935)
  • орден Леніна (24.11.1945)
  • орден Трудового Червоного Прапора (27.06.1956)
  • медалі
  • Сталінська премія третього ступеня (1952) — за виставу «Дерзання» М. Ф. Овчиннікова, поставлений на сцені Вірменського драматичного театру імені Г. М. Сундукяна
  • Державна премія Вірменської РСР (1967) — за виконання ролі Бабусі у виставі «Дерева вмирають стоячи» і матері Броуді у виставі «Замок Броуді» (Драматичний театр імені Ґ. Сундукяна)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г Гулазян Ольга Николаевна // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. а б Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
  3. а б в г д е ж и Вірменська радянська енциклопедія / за ред. Վ. Համբարձումյան, Կ. ԽուդավերդյանՀայկական հանրագիտարան հրատարակչություն, 1974.
  4. Арус Асрян: от звонкого смеха до преддверия трагедии.[недоступне посилання]
  5. Энциклопедия Хайазг. Архів оригіналу за 10 жовтня 2021. Процитовано 12 червня 2022.
  6. Театральная энциклопедия, том 1, Москва, 1961.
  7. «Огонек», 10 июня 1956.
  8. Россия в коллекции профессора Беликова.[недоступне посилання з Июнь 2018]
  9. Хронография Еревана = Երևանի տարեգրությունը. — Ереван: Музей истории города Еревана, 2009. — С. 71. — 240 с.

Посилання

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Гулазян О. Н. «Воспоминания». — 2-е изд. — Ереван, 1957.
  • Багдасарян Н. Ольга Гулазян (Сборник-альбом о народной артистке Армянской ССР). — Ереван: АТО, 1979.