Кузнецов Василь Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кузнецов.
Кузнецов Василь Васильович
рос. Василий Васильевич Кузнецов
Народився31 січня (13 лютого) 1901[2]
Варнавинський повітd, Костромська губернія, Російська імперія
Помер5 червня 1990(1990-06-05)[1][2] (89 років)
Москва, СРСР
ПохованняНоводівичий цвинтар
Країна Російська імперія
 СРСР
Діяльністьполітик, дипломат, профспілковий діяч, інженер
Alma materУніверситет Карнегі-Меллон і Ленінградський політехнічний інститут імені М. І. Калініна (1926)
Знання мовросійська
ЗакладЕлектросталь[d]
ЧленствоПолітичне бюро ЦК КПРС
Посадаголова Президії Верховної Ради СРСР, голова Президії Верховної Ради СРСР і голова Президії Верховної Ради СРСР
ПартіяВКП(б)
У шлюбі зQ60827245?
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці медаль «Серп і Молот» медаль «Серп і Молот»
орден Леніна орден Леніна орден Леніна орден Леніна орден Леніна орден Леніна орден Леніна орден Жовтневої Революції орден Трудового Червоного Прапора орден Червоної Зірки орден «Знак Пошани» медаль «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» медаль «За оборону Москви» медаль «Сорок років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941 —1945 рр.» медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Ветеран праці»
Сталінська премія 2 ступеня Сталінська премія знак «50 років перебування в КПРС»

Василь Васильович Кузнєцов (31 січня (13 лютого) 1901 року, село Софіловка, Костромська губернія, Російська імперія, — 5 червня 1990 року, місто Москва, РРФСР) — радянський політичний і державний діяч, дипломат. Тричі (1982—1983, 1984 і 1985 роках) був формальним керівником Радянського Союзу.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 31 січня 1901 року в селі Софіловці (тепер Семьоновський район Нижньогородської області) в родині селянина. У 1915 році вступив в педагогічне училище в селі Порецьке Казанської губернії. У 1920—1921 роках служив у РСЧА.

У 1926 році закінчив ЛПІ. З листопада 1926 працював на Макіївському металургійному заводі: інженер-дослідник, змінний інженер, заступник начальника, з грудня 1930 начальник мартенівського цеху. З 1931 роках перебував на навчанні в США, в Технологічному інституті Карнегі, де вивчав металургію. З грудня 1933 старший інженер, заступник начальника лабораторії, з серпня 1936 начальник металографічної лабораторії заводу «Електросталь» Московської області.

З вересня 1937 в апараті Наркомату важкої промисловості СРСР: керівник технологічної групи технічного відділу Головспецсталі; з травня 1938 заступник начальника, з жовтня 1938 головний інженер Головспецсталі.

У 1940 році став заступником голови Держплану СРСР. Був заступником Члена ДКО Г. М. Маленкова з металургії. У 1943—1944 роках — голова ЦК профспілки робітників чорної металургії Центру.

Голова Президії ВЦРПС з 15 березня 1944 року по 12 березня 1953 року. З 1945 року — член Генеральної ради Виконкому і віцеголова Всесвітньої федерації профспілок[3].

Голова Ради Національностей ВР СРСР з 12 березня 1946 року по 12 березня 1950 року. Депутат Ради Національностей Верховної Ради СРСР 2–11 скликань (1946–1989) від РРФСР.

У 1946—1952 рр. — член Оргбюро ЦК ВКП(б). У 1952–1989 рр. — член ЦК КПРС. У 1952—1953 роках член Президії ЦК КПРС, член Постійної комісії із зовнішніх справ при Президії ЦК КПРС.

З 1953 року на роботу в МЗС СРСР. З 10 березня по 3 грудня 1953 року був послом СРСР у Китайській Народній Республіці. В 1953–1955 роках — заступник, в 1955—1977 роках — перший заступник міністра закордонних справ СРСР. Кузнєцов зробив багато для врегулювання Карибської кризи, налагодження переговорного процесу з КНР після збройних зіткнень на острові Даманський, врегулювання індо-пакистанської кризи 1971 року[4]. У 1969—1970 роках очолював радянську делегацію на переговорах з КНР з питань кордону.

У 1977—1986 рр. — кандидат у члени Політбюро ЦК КПРС. Перший заступник Голови Президії ВР СРСР з 1977 по 1986.

На початку 1980-х років (див. «епоха пишних похоронів») тричі виконував обов'язки номінального глави радянської держави — Голови Президії ВР СРСР:

  1. 10 листопада 1982 року — 16 червня 1983 року (зі смерті Л. В. Брежнєва і до обрання Ю. В. Андропова). Кузнєцов 31 грудня 1982 року вітав радянських людей з Новим роком.
  2. 9 лютого — 11 квітня 1984 року (зі смерті Ю. Андропова і до обрання К. Черненка)
  3. 10 березня — 2 липня 1985 року (зі смерті К. Черненка і до обрання А. Громика).

Під час виконання повноважень Кузнєцову було відповідно 81–82, 82–83 і 84 роки, таким чином, він є найстарішим зі всіх голів радянського і російського уряду в історії.

На пенсії перебував з червня 1986 року.

Помер 5 червня 1990 року. Похований у Москві на Новодівичому кладовищі (ділянка № 10)[5].

Родина

[ред. | ред. код]
  • дружина — Зоя Петрівна Ігумнова (1903—1988), кандидат історичних наук, в. о. декана історичного факультету (1936—1937), доцент кафедри історії КПРС Московського державного університету[6].
  • дочка — Ера (1928—2018), син — Валерій (1934—2011), донька Олена (1939—2016), син — Олександр (1946—2020).

Нагороди та звання

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Encyclopædia Britannica
  2. ↑ а б в Исаев Ю. Н. Чувашская энциклопедия — Чувашское книжное издательство, 2006. — 2567 с. — ISBN 978-5-7670-1471-2
  3. ↑ Кузнецов Василий Васильевич 1901 1990 | resource. Архів оригіналу за 9 грудня 2013. Процитовано 13 квітня 2017.
  4. ↑ Зверев, 2001
  5. ↑ Василий Васильевич Кузнецов — биография, фотографии. Архів оригіналу за 7 квітня 2017. Процитовано 13 квітня 2017.
  6. ↑ Игуменова Зоя Петровна [Архівовано 16 травня 2017 у Wayback Machine.] на сайте «Летопись Московского университета»

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кузнецов_Василь_Васильович&oldid=43325133