Андрусів Петро Стефанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 12:07, 11 листопада 2024, створена Kamelot (обговорення | внесок) (Література)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Андрусів Петро Стефанович
Народження2 липня 1906(1906-07-02)[1]
Кам'янобрід, Яворівський район, Львівська область, Україна
Смерть29 грудня 1981(1981-12-29) (75 років)
 Рівергед, Нью-Йорк, США
ПохованняЦвинтар святого Андрія
Країна Австро-Угорщина
 Польська Республіка
 США
Жанрпобутовий жанр, портрет, пейзаж, батальний жанр і історичний живопис
НавчанняАкадемія образотворчих мистецтв у Варшаві (1936)
Діяльністьхудожник, ілюстратор, графік
ВчительМілош Котарбінськийd, Фелічан Щенсни Коварськийd, Тадеуш Прушковський і Бонавентура Ленартd
ПрацівникУкраїнська мистецька студія
ЧленОб'єднання митців-українців в Америці і Наукове товариство імені Шевченка у США
У шлюбі зАндрусів Наталка Юліанівна

Петро́ Стефанович Андру́сів (англ. Petro Andrusiw; криптонім — П. А., псевдонім — Андрій Петрусів[2]; 2 липня 1906, Кам'янобрід —  29 грудня 1981, Рівергед) — український і американський художник, педагог і громадський діяч; співзасновник[a] у 1927 році[b] українського мистецького гуртка «Спокій»[2]; співзасновник Об'єднання митців-українців в Америці[c][4] у 1952 році[5], дійсний член Наукового товариства імені Тараса Шевченка у Сполучених Штатах Америки з 22 березня 1980 року[d][2]. Чоловік оперної співачки Наталки Андрусів[e].

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 2 липня 1906 року в селі Кам'яноброді (нині Яворівського району Львівської області, Україна) у багатодітній[f] селянській сім'ї. Малювати почав із шестирічного віку[6]. 1915 року, коли фронт Першої світової війни дійшов до його рідного села, загубив батьків. Був порятований вояками кубанського козачого полку і вивезений до Росії, де перебував у російськомовному середовищі у сиротинцях Москви та Рязані[7].

Перебуваючи у Рязані, в альбомі олівцями фіксував деталі свого щоденного побуту, а також компонував певні історичні алюзії з прочитаних книжок[8]. 1918 року на його малюнки звернули увагу полонені польські старшини. Невдовзі їх відпустили на батьківщину і вони сприяли переїзду хлопчика до Варшави, де він опинився у притулку для молодих ремісників, яким опікувався Американський комітет допомоги дітям із Польщі, очолюваний Гербертом Гувером. Під час інспекцій опікуваних його комітетом сиротинців та ремісничих шкіл, Гувер побачив малюнки юного художника і сприяв переводу хлопця до Варшавської державної гімназії імені Владислава IV[9]. Упродовж 1920—1922 років, паралельно із навчанням у гімназії, студіював у школі прикладного мистецтва, а в наступні шість місяців відвідував вечірні курси у Рисувальній школі. На Різдво 1922 року, вперше після втрати контактів з рідними, відвідав Кам'янобрід, де зустрівся з родиною[8].

1927 року закінчив гімназію і упродовж 1927—1930 та 1934—1936 років навчався олійного живопису та графіки у Варшавській школі образотворчого мистецтва/Варшавській академії мистецтв, де його викладачами були Мілош Котарбінський, Фелічан Коварський, Тадеуш Прушковський, Бонавентура Ленарт[2]. Водночас з 1934 року працював учителем у гімназіях та мистецьких школах Галичини[2]. Під час навчання одержував фінансову підтримку від митрополита Андрея Шептицького та дружини тогочасного прем'єр-міністра Польщі Жанети Складовської. Зокрема, за її сприяння він отримав замовлення на розпис стелі приймальних кімнат у Міністерстві внутрішніх справ у Варшаві, а також замовлення на ілюстрації та портрети[10].

Протягом 1936—1938 років викладав історію мистецтв і технічне креслення у Вищій будівельній школі Варшави[2]. 1937 року відвідав Париж. Після зустрічі з українськими братами-літератороми Анатолем та Ярославом Курдидиками залучився до українських національно-творчих справ: наїжджаючи до Львова оформляв обкладинки львівського літературно-наукового місячника «Дзвони», ілюстрував книжки з «Дитячої бібліотеки», прикрашав малюнками часописи «Наш приятель», «Дзвіночок», «Вовченята», «Світ дитини»[11]. Деякий час мешкав у Ворохті, згодом працював викладачем рисунків у Ремісничій школі у Варшаві[12].

З початком Другої світової війни, під час бомбардування Варшави, повністю втратив все своє майно і мистецький доробок. Прихід німців на територію Польщі зумовив перебування митця у трудовому таборі[13]. З 1944 року в Німеччині, де опинився у таборі для переміщених осіб. Викладав у мистецькій студії в американському військовому шпиталі у Франкфурті-на-Майні. Потім перебував у таборі для переміщених осіб у Майнц-Кастелі над Рейном[g], звідки у 1947 році переїхав до Сполучених Штатів Америки у Філадельфію[12].

На початку 1950-х років активізувався: заснував допомоговий комітет «Самопоміч», який згодом переріс у фінансовий центр українців у США; був співорганізатором і членом редколегії журналу «Нотатки з мистецтва», був один із засновників та протягом 1952—1972 років викладачем Української мистецької студії у Філадельфії. З 1955 року працював креслярем-графіком у філадельфійському архітектурному бюро[14].

У 1972 році, після виходу на пенсію, жив у містечку Рівергеді у штаті Нью-Йорку. Помер у Рівергеді 29 грудня 1981 року. Похований на цвинтарі Святого Андрія у Саут-Баунд-Бруці[5].

Творчість

[ред. | ред. код]

Працював у галузях станкового (писав побутові сцени, краєвиди, портрети, історичні та батальні полотна) і монументального живопису, іконопису, станкової, книжкової та газетно-журнальної графіки. Серед робіт:

станковий живопис
  • «Краєвид з гуцулами» (1935, олія);
  • «Верби над водою» (1937, олія);
  • «Голгофа України» (1939, олія);
  • «Бунчужник» (1942, олія);
  • «Князь Святослав» (1942);
  • «Атака княжої дружини» (1943);
  • «Богдан Хмельницький» (1948);
  • «Князь Святослав у наступі» (1960);
  • «Портрет гетьмана Івана Мазепи» (1962);
  • «Велес — божок тварин» (олія);
  • «Князь Ігор» (олія);
  • «При дворі гетьмана Розумовського» (1967, олія);
  • «З походу Князя Ігоря» (1967);
  • «Зустріч Івана Мазепи з Костем Гордієнком» (1968, олія);
  • «Чортківський пролом» (1968);
  • «Зустріч козацької старшини з козаками» (1968);
  • «Зустріч гетьмана Івана Мазепи з Кошовим Січі Костем Гордієнком» (1968, олія);
  • «Княже полювання на лебедів» або «Княжичі» (1969);
  • «Кіннотники» (1969);
  • «Легенда про Фаетона» (1969, акрил);
  • «Княжий пир» або «Сватання Анни Ярославни» (1970, олія);
  • «Бій князя Ігоря з половцями» (1970);
  • «Бій зі змієм» (1971);
  • «В'їзд Гетьмана до Батурина» (1971);
  • «Козацька старшина в поході» (1971);
  • «Степова анекдота» (1971);
  • «Два козаки в поході» (1971);
  • «Побратими» (1971);
  • «Козацьке полювання зі соколами» (1973);
  • «Козацький почот» (1973);
  • «Козацьке весілля» (1974);
  • «Княжа пристань у Києві» (1975, олія);
  • «Двобій» (1975, олія);
  • «Різдво у гетьманській Україні» (1976, олія);
  • «З'їзд князів» (1977, олія);
  • «Бій під Конотопом» (1977);
  • «Гетьман Іван Виговський, розгром царської армії під Конотопом 1659 року» (1977; колекція Наукового товариства імені Тараса Шевченка у Сполучених Штатах Америки)[2];
  • «Скоморохи» (олія);
  • «Атака козаків» (олія);
  • «Танок гуцулів» (олія);
  • «Під Корсунем» (олія);
  • «Французькі посли у князя Ярослава Мудрого» (1978, олія);
  • «Богун» (олія);
  • «Хрещення України-Руси князем Володимиром» (1980, олія);
  • «Козацькі загони в погоні за ворогом»;
  • «Боротьба».
станкова графіка
  • «Цвіт папороті» (1934, літографія);
  • «Козак з шаблею» (1935, суха голка);
  • «Запорожець» (1938, суха голка);
  • «Портрет батька» (1942, акварель);
  • «Портрет матері» (1942, акварель);
  • «Портрет режисера Володимира Блавацького» (1953, вугіль);
  • «Портрет Людмили Старицької-Черняхівської» (1958, туш, перо).

Автор портретів визначних осіб (дійсних і почесних членів) Наукового товариства імені Шевченка для галереї Наукового товариства імені Шевченка у США, зокрема Івана Франка (1957) та Михайла Грушевського (1958)[2].

книжкова графіка
  • Коковський Ф. «За Україну». Львів: Світ дитини, 1930;
  • Коковський Ф. «За рідний край». Львів: Світ дитини, 1934;
  • Ігорків Ю. «Сердечний віночок (в'язанка святочних бажань) для українських діточок». Львів: Світ дитини, 1931;
  • Лепкий Богдан. «Три казки». Львів: Рідна школа, 1931;
  • Лепкий Богдан. «Про лиху мачуху. Казка для дітей». Львів: Рідна школа, 1931;
  • Гоголь М. «Загублена грамота». Львів: Світ дитини, 1932;
  • Курдидик А. «Маленькі борці. Оповідання з недавнього минулого». Львів: Світ дитини, 1932;
  • Лясевич Л. «Практичний Радіоаматор. Порадник для всіх з рисунками автора». Львів: Накладом «Україн-Радія», 1932;
  • Погідний М. «Казка про гордого боярина Марка Путятича». Львів: Світ дитини, 1932;
  • Лотоцький А. «Було колись на Україні. Історичні оповідання»
    • «I. Найдавніші часи». Львів: Наш приятель, 1934;
    • «II. Великокняжа доба». Львів: Наш приятель, 1935;
    • «III. Ростиславичі». Львів: Наш приятель, 1936;
    • «IV. Романови». Львів: Наш приятель, 1937;
  • Лотоцький А. «Княжа слава». Краків; Львів: Українське видавництво, 1942;
  • Лотоцький А. «Княжа слава. Історичні оповідання». Торонто: Видавництво І. Боднарчука, 1976;
  • Дончак Т. «Дивна переміна. Казочка прозою». Львів: Світ дитини, 1935;
  • Топеліюс З. «Оповідання і перекази». Львів, 1938;
  • Брадович М. «На Москву. Повість». Філадельфія: Америка, 1951;
  • Барагура В. «Меч і книга. Оповідання». Торонто: На варті, 1954;
  • Головінська М. «Чічка. Оповідання». Торонто: Добра книжка, 1954;
  • Гірняк Н. «Організація і духовий ріст Українських січових стрільців». Філадельфія: Накладом вид-ва «Америка», 1955;
  • Петренко І. «Пригоди Юрка Козака. Оповідання». Нью-Йорк: Говерля, 1955;
  • Чайковський А. «Одарка. Повість». Вінніпег: Тризуб, 1955;
  • Савицька І. «Наша хатка. Оповідання для дітей». Філадельфія: Українська видавнича спілка, 1957;
  • Савицька І. «Золоті дзвіночки. Казки». Філадельфія: Союз українок Америки, 1958;
  • Черненко О. «Людина». Філадельфія; К., 1960;
  • Лебедович І. «Полеві духовники Української Галицької Армії. У 45-річчя участи у визвольних змаганнях (матеріяли до історії)». Вінніпег, 1963;
  • Храплива Л. «Писанка українським дітям». Нью-Йорк; Мюнхен, 1965;
  • Храплива Л. «Чародійне авто». Нью-Йорк, 1967;
  • Тис Ю. «Казка про лицаря Добриню та його сестричку Забаву; Про юнака Семенка, що волю добував. Дві казки». Торонто; Нью-Йорк: Об'єднання працівників літератури для дітей і молоді, 1970;
  • Погідний-Угорчак М. «Дніпрові дзвони. Легенди». Торонто: Нашим дітям, 1975 (у співавторстві з Михайлом Михалевичем);
  • Курдидик Я. «Серце і зброя. Збірка вояцької поезії». Торонто: Накладом Братства кол. вояків 1-ої Української Дивізії Української Національної Армії, 1976;
  • Курдидик Я. «Маленькі борці. Оповідання». Нью-Йорк: Говерля, 1978.
газетно-журнальна графіка
  • «Дзвони» (Львів), 1931, ч. 2. Малюнок обкладинки;
  • «Зиз» (Львів), 1931, № 1. Ілюстрації;
  • «Народна справа» (Львів), 1931, № 42. Ілюстрації; 1932, № 1. Малюнок обкладинки, ілюстрації;
  • «Неділя». Ілюстрований тижневик (Львів), 1932, № 1 (7 січня). Заставки, ілюстрації;
  • «Світ дитини» (Львів), 1932—35. Ілюстрації;
  • «Дзвіночок» (Львів), 1933, ч. 16. Малюнок обкладинки, ілюстрації;
  • «Наш приятель» (Львів), 1933. Малюнок обкладинки, ілюстрації;
  • «Вовченята». Журнал для дітвори. Львів, 1934. Ілюстрації.
стінопис

Виставкова діяльність

[ред. | ред. код]

З 1927 року брав участь у художніх виставках гуртка «Спокій» та у 1929—1939 роках — Асоціації незалежних українських митців у Варшаві, Луцьку, Рівному, Кременці, Львові; у виставках української графіки у Празі та Берліні у 1933 році, Гельсінкі; у 1946—1947 роках — у таборах для переміщених осіб у Вісбадені, Майнц-Кастелі в Американській зоні окупації Німеччини[2].

Мешкаючи у США виставлявся у Філадельфії, Нью-Йорку, Детройті, Торонто та інших містах[2].

Мистецтвознавчі праці

[ред. | ред. код]

Автор статей у пресі та книг на мистецькі і культурологічні теми, зокрема:

  • «Виставка Петра Мегика» // «Київ». Журнал літератури, науки, мистецтва і суспільного життя. [Філадельфія], 1955, січень—лютий, № 1, с. 35;
  • «На мистецькому фронті — мовчанка» // «Київ». Журнал літератури, науки, мистецтва і суспільного життя. [Філадельфія], 1956, № 3;
  • «Виставка праць Василя Дорошенка». [Каталог]. Жовтень 21 — листопад 5, 1961. Філадельфія, 1961 [Вступна стаття];
  • «Мистецтво в житті народів» // Альманах Союзу українок Канади «Провидіння» на 1967 рік;
  • «Мистецтво в житті народів». Філадельфія, 1967;
  • «Мистецтво і політика». Філадельфія, 1970;
  • «Мистецтво і громада» // Свобода [Нью-Йорк], 1972, 10 березня, с. 6;
  • «Про ілюстративне оформлення журналів» // Авангард [Брюссель], 1976, № 5, с. 297—299;
  • «Дам'ян Горняткевич (1892—1980)» // Нотатки з мистецтва. Філадельфія, 1981, № 21 (липень), с. 15—21;
  • «Мистецтво — найміцніша зброя». Статті, промови й огляди. Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто, 1987; [републікація] // «Мистецькі студії». Львів, 1991, № 1, с. 38—44;
  • «Петро Мегик. Життя і творчість» // Петро Мегик. Монографія мистця й альбом праць / За редакцією С. Гординського. Філадельфія, 1992, с. 21—29;
  • «Петро Мегик. Життя і творчість» // «Мистецтво української діаспори. Повернуті імена». Вип. I. К., 1998, с. 163—174.

Його основні наукові праці видано в серії «Бібліотека українознавства НТШ» (Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто, 1987, том 57)[2].

Вшанування

[ред. | ред. код]

3 листопада 1996 року, в рідному селі художника Кам'яноброді, біля школи йому встановлене погруддя (скульптор Анатолій Галян, архітектор Любомир Новосілець; бронза, мармурова крихта)[h]; його іменем названа загальноосвітня школа[5].

  • У 1994 році при Науковому товаристві імені Тараса Шевченка у США у Нью-Йорку з ініціативи дружини художника Наталки Семіон-Андрусів створено Фундацію художника[16], метою якого є популяризація імені митця та підтримка талановитої молоді[2].
  • Каталогізований архів художника зберігається у Бібліотеці Наукового товариства імені Тараса Шевченка у США у Нью-Йорку[2].

Виноски

[ред. | ред. код]
  1. Разом з Петром Мегиком[3].
  2. Упродовж 1927—1939 років член ради[2].
  3. У 1964—1965 роках — його голова[4].
  4. За поданням Секції історії України[2].
  5. Одружився влітку 1939 року[3].
  6. Крім Петра у сім'ї було ще три сини і дві доньки[6].
  7. Колишнє місто, нині район Вісбадена.
  8. Пам’ятка монументального мистецтва Яворівського району[15].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Artists of the World Online, Allgemeines Künstlerlexikon Online, AKL Online / Hrsg.: A. Beyer, B. SavoyB: K. G. Saur Verlag, Verlag Walter de Gruyter, 2009. — ISSN 2750-6088doi:10.1515/AKL
  2. а б в г д е ж и к л м н п р с т у Роман Яців. Андрусів Петро / Енциклопедія «Наукове товариство імені Шевченка».
  3. а б Українські митці у світі, 2013, с. 40.
  4. а б Стельмащук Галина Григорівна. Мистців українців в Америці об’єднання // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2018. — Т. 20 : Медична — Мікоян. — 687 с. — ISBN 978-966-02-8346-6.
  5. а б в Велика українська енциклопедія, 2018.
  6. а б Петро Андрусів (1906—1981), 2023, с. 16.
  7. Українські митці у світі, 2013, с. 37.
  8. а б Петро Андрусів (1906—1981), 2023, с. 18.
  9. Українські митці у світі, 2013, с. 37—38.
  10. Українські митці у світі, 2013, с. 39—40.
  11. Українські митці у світі, 2013, с. 38—39.
  12. а б Українські митці у світі, 2013, с. 41.
  13. Українські митці у світі, 2013, с. 40—41.
  14. Українські митці у світі, 2013, с. 42.
  15. Розпорядження голови Львівської обласної державної адміністраці № 1039 від 6 жовтня 1997 року.
  16. Фонд Петра Андрусева.

Література

[ред. | ред. код]