Перейти до вмісту

Власні назви

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Власні назви (о́німи) — слова або словосполучення, які позначають індивідуальні об’єкти. Власні назви вивчає мовознавча дисципліна ономастика.

На відміну від загальних назв, які у своєму значенні об’єднують низку однотипних об’єктів, власні назви, навпаки, індивідуалізують об’єкт, вирізняють його з класу однотипних. Власні назви є в усіх мовах світу. В українській мові власні назви зазвичай пишуть з великої літери, іменники мають або тільки однину (Дунай, Світязь, Львів), або тільки множину (Карпати, Черкаси, Суми).

Види онімів

[ред. | ред. код]

Власні назви з'являються тоді, коли індивідуальне розрізнення набуває суспільної значущості. За денотатами розрізняють такі класи власних назв:

Широко й обмежено поширені назви

[ред. | ред. код]

Сукупність усіх власних назв мови становить її ономастичний простір.

Власних назв дуже багато. В Україні одних топонімів кілька мільйонів. На мільйони, очевидно, треба рахувати також ергоніми й особливо хрематоніми української мови. Безмежна кількість заголовків худож. творів тощо. Однак у лексичному запасі окремої людини загальних назв значно більше, ніж власних. Одні власні назви відомі всім мовцям (Київ, Дніпро, Шевченко, Чумацький Шлях, «Заповіт»), інші — лише частині мовців, нерідко дуже невеликій. Через це складається хибне враження, що й у мові в цілому більше загальних, а не власних назв. Загальні назви є, безперечно, центральним шаром лексики, а власні становлять її потужну периферію з дуже різною сферою поширення. Загалом же в мові на одну загальну назву припадає до кількох сотень власних назв.

Власні назви належать до мовних універсалій — вони є в усіх мовах світу. Але в кожній мові власні назви мають свої специфічні ознаки.

Загальний іменник — це назва, що є спільною для ряду однотипних істот, предметів, явищ, понять, наприклад: хлопець, орел, вовк, стіл, стіна, дерево, будинок, обід, пароплав, човен, газета, простір, час, добро, хвилювання, сум, біль, відношення, критика.

Іменники загальні і власні
[ред. | ред. код]

Власний іменник — це індивідуальна назва одного з ряду однотипних предметів чи одного існуючого в природі. Власними назвами є прізвища, імена, географічні назви, назви високих посад, свят, установ, почесні звання, назви газет, журналів, книг, видавництв, колгоспів тощо, наприклад: Київ, Карпати, Байкал, Шевченко, Франка, Петренко, Президент України.

Власні назви характеризуються тим, що пишуться з великої літери, мають або тільки однину (Дунай, Світязь, Львів), або множину (Карпати, Черкаси, Суми). Назви книг, газет, журналів, кораблів, магазинів, умовні назви продуктів і товарів беруть у лапки: повість «Тореадори з Васюківки», газета «Авангард», теплохід «Леся Українка», магазин «Світоч», цукерка «Білочка». Але назви релігійних книг і понять у лапки не беруть: Євангеліє, Біблія, Коран. Назви зі словом імені в лапки не беруть: школа імені І. Франка.

Межа між власними і загальними назвами рухлива. Часто тільки в контексті можна визначити, є іменник загальною чи власною назвою: коваль (фах), Коваль (прізвище), орел (птах), Орел (прізвище). Частина колишніх власних назв (прізвищ учених) поповнила групи загальних: ампер, ом, меценат, вольт, дизель та ін.

Загальний іменник може подаватися у певному тексті як власна назва, якщо мовець надає йому якогось особливого значення. Вивченням власних імен займається спеціальна мовознавча дисципліна ономастика (від грецької — мистецтво давати імена). Ономастика об'єднує вужчі галузі відповідно до тих категорій об'єктів, які носять імена. Топоніміка (від грецької — ім'я місця) вивчає назви географічних об'єктів, антропоніміка (від грецької — ім'я людини) — імена людей, зооніміка (від грецької — ім'я тварини) — клички тварин, астроніміка (від грецької — імена зірок) — назви небесних тіл, гідроніміка — назви водних об'єктів тощо. Тому серед власних назв розрізняють:
а) антропоніми — власні назви людей (імена, прізвища, прізвиська): Олег, Леся Українка, Шекспір;
б) топоніми — власні географічні назви (назви територій, держав, населених пунктів, урочищ, місцевостей, гір, вод тощо): Європа, Дніпро, Холодний Яр, Крим, Атлантика;
в) космоніми — назви космічних об'єктів: Чумацький Шлях, Велика Ведмедиця, Козеріг, туманність Андромеди;
г) міфоніми — найменування божеств, міфологічних персонажів: Перун, Юпітер, Зевс, Вій, Перелесник, Ладо;
ґ) зооніми — клички тварин: Гнідий, Стріла, Сірко;
д) гідроніми — назви водних об'єктів: Чорне море, Атлантичний океан;
е) культуроніми — позначення предметів духовної і матеріальної культури, зокрема творів літератури й мистецтва, творчих колективів, установ, підприємств, організацій, сортів рослин, продуктів виробництва: Біблія, вірш «Заповіт», товариство «Просвіта», газета «Україна молода», цукерки «Пташине молоко».

Див. також

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Васильченко В. Українські прізвища.
  • Міжетнічні зв'язки в українській антропонімії XVII ст. — К., 1989.
  • Ономастика. — К., 1966.
  • Питання історичної ономастики України. — К., 1994.
  • Питання сучасної ономастики. — К., 1976.
  • Скрипник Л. Г., Дзятківська Н. П. Власні імена людей. — К., 1996.
  • Словник гідронімів України. — К. : Наукова думка, 1979.
  • Структура онімного простору української мови . Ч.2 : Функціонування власних назв / М. М. Торчинський. - Хмельницький : ХНУ, 2009. - 374с. - ISBN 978-966-330-079-5.
  • Имя нарицательное и собственное. — Москва, 1978.
  • Ономастика. Типология. Стратиграфия. — Москва, 1988.

Посилання

[ред. | ред. код]
  • Л. Т. Масенко. Власні назви (оніми) // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
  • Правопис власних назв. litopys.org.ua. Архів оригіналу за 18 листопада 2016. Процитовано 18 січня 2016.