Перейти до вмісту

Гуайтекас (архіпелаг)

Координати: 43°55′17″ пд. ш. 73°49′33″ зх. д. / 43.92139° пд. ш. 73.82583° зх. д. / -43.92139; -73.82583
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Гуайтекас
ісп. Archipielago de Guaitecas
Архіпелаг Гуайтекас обведено світло-синім кольором
Архіпелаг Гуайтекас обведено світло-синім кольором
Архіпелаг Гуайтекас обведено світло-синім кольором
43°55′17″ пд. ш. 73°49′33″ зх. д. / 43.92139° пд. ш. 73.82583° зх. д. / -43.92139; -73.82583
АкваторіяТихий океан
Кількість островівблизько 40
Найбільший острівГран-Гуайтека
Загальна площа621 км²
Населення (2017 рік)1843 осіб
Густота населення2,968 осіб/км²
КраїнаЧилі
РегіонXI Регіон Айсен
Гуайтекас (Чилі)
Гуайтекас
Гуайтекас

Гуайтекас (ісп. Archipielago de Guaitecas) — малонаселений архіпелаг в акваторії Тихого океану, в регіоні Айсен Республіки Чилі. Складається з 8 великих (головних) островів та багатьох менших. Площа архіпелагу — 621 км². Населення архіпелагу на 2017 рік становить 1843 особи і сконцентроване на острові Ассенсьйон. У межах архіпелагу існує однойменна комуна з центром у селищі Мелінка.

Географія

[ред. | ред. код]
острів Гуафо архіпелаг Чилое
протока Гуафо 		затока Корковадо
Тихий океан протока Мораледа
протока Туамапу
архіпелаг Чонос

Архіпелаг розташований в акваторії Тихого океану поблизу узбережжя Південної Америки. На півночі від архіпелагу Чилое його відділяють протока Гуафо та затока Корковадо, на сході від узбережжя Південної Америки — протока Мораледа, на півдні від архіпелагу Чонос — протока Туамапу. На заході омивається водами Тихого океану.

Архіпелаг Гуайтекас складається з восьми головних — Гран-Гуайтека, Вознесіння, Клотильди, Ассенсьйон, Леукаєк, Ельвіра, Мульчі, Бетекой — та безлічі малих островів. Загальна площа архіпелагу — 621 км².

Клімат

[ред. | ред. код]

Клімат архіпелагу помірний морський. Середня річна температура коливається в різні роки між 7 і 9 °C, середня річна кількість опадів — 3173 мм[1]. У вересні — грудні щороку припливи та шторми приносять на береги пісок і гравій[2].

Кліматограма архіпелагу Гуайтекас
СЛБКТЧЛСВЖЛГ
 
 
119
 
 
12
7
 
 
117
 
 
12
8
 
 
91
 
 
11
7
 
 
153
 
 
8
5
 
 
229
 
 
7
3
 
 
280
 
 
6
2
 
 
207
 
 
4
1
 
 
272
 
 
6
4
 
 
162
 
 
6
3
 
 
132
 
 
9
4
 
 
108
 
 
11
4
 
 
131
 
 
11
7
Середня макс. і мін. температури повітря (°C)
Атмосферні опади (мм), за рік : 2001 мм.

Джерело: [3]

Геологія

[ред. | ред. код]

В основі архіпелагу на північному заході лежать метаморфічні гірські породи (філіт, флінт, зелені сланці), на південному сході — граніт та брекчія[4].

На архіпелазі є сліди від ерозій, утворених внаслідок льодовиків, що покривали архіпелаг кілька разів протягом останніх 2 млн років[5]. Між островами архіпелагу також внаслідок льодовиків сформувалися фіорди. Морени на архіпелазі переважно під водою[6].

Як показують дослідження, в епоху голоцену була тенденція підняття архіпелагу (0,57-5,42 м/тис. років)[7].

У 1575, 1737, 1837, 1960 та 2016 роках архіпелаг постраждав від землетрусів[7][8]. Великий чилійський землетрус 1960 року спричинив деяке просідання архіпелагу[7].

Адміністративний поділ

[ред. | ред. код]
Прапор комуни Гуайтекас
Герб комуни Гуайтекас

Усі острови архіпелагу входять до складу комуни Гуайтекас провінції Айсен XI Регіону Айсен. Адміністративний центр комуни — селище Мелінка.

Флора і фауна

[ред. | ред. код]

Острови архіпелагу вкриті Bosque Siempreverde con Turberas de los Chonos (буквально Вічнозелений ліс Чоноса з болотами)[1]. Поширеними рослинами на архіпелазі є пільгеродендрон, Nothofagus nitida, Metrosideros stipularis, тінео[9].

У водах навколо архіпелагу поширені такі види як Lagenorhynchus australis, Cephalorhynchus eutropia, афаліна, горбатий кит, малий смугач, косатка[10]. Затока Корковадо біля архіпелагу є одним із провідних місць у південній півкулі для вигодовування китів. Це робить весь архіпелаг одним із найкращих місць для спостереження за китами[11].

Історія

[ред. | ред. код]

Доіспанський період

[ред. | ред. код]

Згідно з результатами радіовуглецевого аналізу смітникового насипу, людина поселилася на архіпелазі Гуайтекас щонайпізніше 5100 років до нашої ери[12].

До приходу іспанців на архіпелаг жителями архіпелагу були представники народу чоно. Вони були мисливцями-збирачами[7]. На островах знайдено багато печер, які використовувалися чоно як кладовища; тіла в печерах були муміфіковані при похованні[12][13].

Як зазначали іспанські колоністи, архіпелаг був південною межею поширення сільського господарства в регіоні[14].

Колоніальний період

[ред. | ред. код]

У 1567 році іспанські колоністи оселилися на архіпелазі Чилое на північ від Гуайтекаса. Їхній інтерес до архіпелагу виник на основі міфічних розповідей про «Місто царів», яке нібито існує десь на сході Південної Америки[15].

1662 року єзуїтський місіонер Ніколас Маскарді відвідав архіпелаг Гуайтекас та побудував першу церкву. Згодом архіпелаг відвідали експедиції Бартоломе Ґальярдо (1674—1675) та Антоніо де Веа (1675—1676). Після цього інтерес іспанців до об'єкту згас[15].

Єзуїтський місіонер Матео Естебан, що відвідав архіпелаг у XVII столітті, оцінив населення у 170 осіб[16]. У 1712 році, після придушення повстання вільїче, частина племені оселилася на архіпелазі, щоб переховуватись від іспанської влади[17].

Для захисту Чилі від морських піратів іспанці захопили архіпелаг Гуайтекас. Згодом на захопленому архіпелазі розпочалися процеси депопуляції, через що корінний народ чоно осів на Чилое, де згодом асимілювався[18][19][20].

Після завоювання архіпелагу іспанцями та депопуляції Гуайтекас став безлюдним архіпелагом[21].

XIX—XXI століття

[ред. | ред. код]

У XIX столітті архіпелаг часто відвідували чилотські рибалки, лісоруби, мисливці[21].

1834 року під час навколосвітньої подорожі Роберт Фіц-Рой склав карту архіпелагу. Він також описав місцеве населення, проте не згадував, що воно було індіанським[21].

У середині XIX століття архіпелаг з дозволу Чилі досліджували Франсіско Удсон (1857), Франц Фонк (з Удсоном), Франсіско Відаль Ґормаз (з 1859), Енріке Сімпсон (1870-ті)[21][22][23][24].

1860 року німецько-литовський емігрант Феліпе Вестгоф заснував поселення Мелінка — перше постійне поселення на архіпелазі. Вестгоф був підприємцем, що володів компанією з вирубки пільгеродендронів, на що отримав від чилійської влади ексклюзивне право[25]. Видобуток пільгеродендронів став основним промислом на архіпелазі з середини XIX століття. Згодом його місце посів Сіріако Альварез, що економічно об'єднав три архіпелаги — Чонос, Гуайтекас та Чилое[26].

У цей час на архіпелазі процвітає злочинність. Феліпе Вестгоф згадував[27][28]:

...Така кількість людей призвела до насильства, знущань, убивств та інших злочинів, які місцева влада не могла відвернути через відсутність у своєму розпорядженні збройних сил (...) Така кількість пеонів, не зв'язаних, можна сказати, безбожних і беззаконних, і без нічого, що заважає їм здійснювати свої примхи чи злочини

У XIX столітті жителі Мелінки також займалися хутряним промислом, виловом видр[29].

Економіка

[ред. | ред. код]

Основою економіки архіпелагу Гуайтекас є рибальство. Виловлюють такі морські види як Loxechinus та Concholepas concholepas. Поштовх до розвитку місцевого рибальства дало відкриття в 1985 році великої кількості особин видів родини Хекові у навколишніх водах. Окрім того, на архіпелазі виловлюють бентос. З 1990-х років важливе місце посідає видобування лосося[30].

Щороку в перші два тижні лютого в Репольялі проводять «Fiesta costumbrista»[31]. Крім того, рибалки проводять для туристів екскурсії зі спостереженням за птахами та китами у прилеглих водах[11].

Населення

[ред. | ред. код]
Селище Мелінка з висоти пташиного польоту
Селище Мелінка. Краєвид з моря

Згідно з переписом населення 2017 року, на архіпелазі проживали 1843 жителі. Усе населення зосереджене на одному острові — Ассенсьйон. Головним поселенням архіпелагу є Мелінка з населенням 1329 жителів станом на 2017 рік, що водночас є центром комуни[32][33]. З 2016 року жителі населених пунктів Мелінка та Репольяль цілодобово можуть користуватися електропостачанням[34]. Більша частина населення архіпелагу становлять вихідці із архіпелагу Чилое, що належать до індіанського народу вільїче[30].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Torrejón, Fernando; Bizama, Gustavo; Araneda, Alberto; Aguayo, Mauricio; Bertrand, Sébastien; Urrutia, Roberto (00/2013). DESCIFRANDO LA HISTORIA AMBIENTAL DE LOS ARCHIPIÉLAGOS DE AYSÉN, CHILE: EL INFLUJO COLONIAL Y LA EXPLOTACIÓN ECONÓMICA-MERCANTIL REPUBLICANA (SIGLOS XVI-XIX). Magallania (Punta Arenas). Т. 41, № 1. с. 29—52. doi:10.4067/S0718-22442013000100002. ISSN 0718-2244. Процитовано 4 січня 2023.
  2. ↑ Contreras, Andrés; Ciampi, Luigi; Padulosi, Stefano; Spooner, David M. (1993). "Potato germplasm collecting expedition to the Guaitecas and Chonos Archipelagos, Chile, 1990". Potato Research. 36 (4): 309–316 (PDF).
  3. ↑ NASA Earth Observations Data Set Index. NASA. Архів оригіналу за 10 травня 2020. Процитовано 30 січня 2016.
  4. ↑ EL BASAMENTO METAMORFICO DEL ARCHIPIELAGO DE LAS GUATTECAS,. AYSEV. CHILE (PDF). web.archive.org. 24 грудня 2018. Архів оригіналу (PDF) за 24 грудня 2018. Процитовано 4 січня 2023.
  5. ↑ Brüggen, Juan (1935). Informe Geológico sobre la región del Canal de Ofqui (PDF) (Report) (in Spanish). Santiago de Chile: Departamento de Minas y Petróleo – Ministerio de Fomento. pp. 4–6 (PDF).
  6. ↑ Muñoz Cristi, Jorge (1956). «Chile». In Jenks, William F. (ed.). Handbook of South American Geology. p. 212.
  7. ↑ а б в г Reyes, Omat; Méndez, César; San Román, Manuel; Francois, Jean-Pierre (2018). «Earthquakes and coastal archaeology: Assessing shoreline shifts on the southernmost Pacific coast (Chonos Archipelago 43°50'–46°50' S, Chile, South America)». Quaternary International. 463: 161—175. doi: 10.1016/j.quaint.2016.10.001
  8. ↑ earthquake.usgs.gov https://earthquake.usgs.gov/earthquakes/eventpage/us10007mn3/executive. Процитовано 4 січня 2023. {{cite web}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)
  9. ↑ Reserva Nacional Las Guaitecas. www.conaf.cl. Процитовано 4 січня 2023.
  10. ↑ Zamorano-Abramson, José; Gibbons, Jorge; Capella, Juan (00/2010). DIVERSIDAD Y DISTRIBUCIÓN ESTIVAL DE CETÁCEOS EN AGUAS INTERIORES DEL NORTE DE AISÉN, CHILE. Anales del Instituto de la Patagonia. Т. 38, № 1. с. 151—157. doi:10.4067/S0718-686X2010000100012. ISSN 0718-686X. Процитовано 4 січня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  11. ↑ а б Whale-watching opportunities in Northern Patagonia, Chile.
  12. ↑ а б Cardenas R. y otra. Los Chono y los veliche de Chiloe (PDF).
  13. ↑ Westhoff, Felipe (1867). "Jeografía i meteorolojía chilena.-Memoria del subdelegado marítimo del archipiélago de los Chono o Guaitecas". Anales de la Universidad de Chile (in Spanish). XXIX (7): 445–450.
  14. ↑ Potato germplasm collecting expedition to the Guaitecas and chonos Archipelagos, Chile, 1990 (PDF).
  15. ↑ а б Sepúlveda Ortíz, Jorge. "Exploraciones efectuadas en la región de Trapananda antes del siglo XIX" (PDF). Boletín de la Academia de Historia Naval y Marítima de Chile: 95–110 (PDF).
  16. ↑ Urbina Burgos, Rodolfo (2007). "El pueblo chono: de vagabundo y pagano a cristiano y sedentario mestizado" (PDF). Orbis incognitvs: avisos y legados del Nuevo Mundo (in Spanish). Huelva: Universidad de Huelva. pp. 325–346 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 31 жовтня 2021. Процитовано 25 лютого 2023.
  17. ↑ Trivero Rivera, Alberto (2007). La virgen de los Poyas: ¿Desde Nahuelhuapí hasta Achao? (in Spanish). pp. 1–28.
  18. ↑ Carrasco, Urbina; Ximena, María (2014-06). EL FRUSTRADO FUERTE DE TENQUEHUEN EN EL ARCHIPIÉLAGO DE LOS CHONOS, 1750: DIMENSIÓN CHILOTA DE UN CONFLICTO HISPANO-BRITÁNICO. Historia (Santiago). Т. 47, № 1. с. 133—155. doi:10.4067/S0717-71942014000100006. ISSN 0717-7194. Процитовано 3 січня 2023.
  19. ↑ Ibar Bruce, Jorge (1960). Ensayo sobre los indios Chonos e interpretación de sus toponimías. Anales de la Universidad de Chile (ісп.). 117: 61—70.
  20. ↑ Carrasco, Urbina; Ximena, María (2010-11). LA NAVEGACIÓN POR LOS CANALES AUSTRALES EN LA PATAGONIA OCCIDENTAL INSULAR EN LOS SIGLOS COLONIALES: LA RUTA DEL ISTMO DE OFQUI. Magallania (Punta Arenas). Т. 38, № 2. с. 41—67. doi:10.4067/S0718-22442010000200003. ISSN 0718-2244. Процитовано 4 січня 2023.
  21. ↑ а б в г Núñez, Andrés G.; Molina O, Raúl; Aliste A, Enrique; Bello M, Álvaro (00/2016). Silencios geográficos de Patagonia-Aysén: Territorio, nomadismo y perspectivas para re-pensar los margenes de la nación en el siglo XIX. Magallania (Punta Arenas). Т. 44, № 2. с. 107—130. doi:10.4067/S0718-22442016000200006. ISSN 0718-2244. Процитовано 4 січня 2023.
  22. ↑ Exploradores y colonos en Aysén (1870-1927) - Memoria Chilena: Portal. www.memoriachilena.cl. Процитовано 4 січня 2023.
  23. ↑ FRANCISCO HUDSON, UN DESTACADO MARINO POCO CONOCIDO EN NUESTRA HISTORIA (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 23 січня 2019. Процитовано 4 січня 2023.
  24. ↑ Exploración, conocimiento geográfico y nación: La “creación” de la Patagonia Occidental y Aysén a fines del siglo XIX (PDF).
  25. ↑ Morales B, Diego (00/2014). El negocio de la madera: comerciantes y "hacheros" de Chiloé, 1850-1875. Magallania (Punta Arenas). Т. 42, № 2. с. 41—60. doi:10.4067/S0718-22442014000200003. ISSN 0718-2244. Процитовано 4 січня 2023.
  26. ↑ Otero, Luis (2006). La huella del fuego: Historia de los bosques nativos. Poblamiento y cambios en el paisaje del sur de Chile (in Spanish). Pehuén Editores. ISBN 956-16-0409-4.
  27. ↑ Marín Lleucún, Alejandro (00/2015). Puerto Gala y Puerto Gaviota (1985-1993): Una mirada desde el triángulo de la violencia. Magallania (Punta Arenas). Т. 43, № 2. с. 71—92. doi:10.4067/S0718-22442015000200004. ISSN 0718-2244. Процитовано 4 січня 2023.
  28. ↑ Jeografía i meteorolojía chilena.-Memoria del subdelegado marítimo del archipiélago de los Chono o Guaitecas.
  29. ↑ Álvarez A, Ricardo; Navarro P, Magdalena; Saavedra G, Gonzalo; Donoso C, Cristian (00/2015). Referencias exploratorias sobre el lago Presidente Ríos, para sortear el Istmo de Ofqui, Península de Taitao, Región de Aysén. Magallania (Punta Arenas). Т. 43, № 1. с. 91—101. doi:10.4067/S0718-22442015000100006. ISSN 0718-2244. Процитовано 4 січня 2023.
  30. ↑ а б Gonzalo Saavedra G. Prácticas Económicas en las Costas Insulares de Aisén. Testimonios de Persistencia y Transformación (PDF).
  31. ↑ ATRACTIVOS TURÍSTICOS COMUNA DE GUAITECAS (PDF). web.archive.org. 12 жовтня 2022. Архів оригіналу (PDF) за 12 жовтня 2022. Процитовано 4 січня 2023.
  32. ↑ "Ciudades, pueblos, aldeas y caceríos 2019" (PDF) (in Spanish). National Statistics Institute. 2019 (PDF). web.archive.org. 13 липня 2019. Архів оригіналу (PDF) за 13 липня 2019. Процитовано 4 січня 2023.
  33. ↑ Chile, BCN Biblioteca del Congreso Nacional de (Junio 2020). Reportes Estadísticos 2017 de Guaitecas Biblioteca del Congreso Nacional de Chile. bcn.cl. Процитовано 4 січня 2023.
  34. ↑ 1.800 habitantes de localidades de Melinka y Repollal en comuna de Guaitecas contarán con luz eléctrica las 24 horas | Subdere. web.archive.org. 10 квітня 2019. Архів оригіналу за 10 квітня 2019. Процитовано 4 січня 2023.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гуайтекас_(архіпелаг)&oldid=42262571