Перейти до вмісту

Мартін Лютер Кінг

Редагувати посилання
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кінг.
Мартін Лютер Кінг
англ. Martin Luther King Jr.
Мартін Лютер Кінг в 1964
Ім'я при народженніангл. Michael King, Jr.
Народився15 січня 1929(1929-01-15)[1][2][…]
Атланта[1]
Помер4 квітня 1968(1968-04-04)[1][2][…] (39 років)
Мемфіс, Теннессі, США[1]
·Політичне вбивство
ПохованняMartin Luther King Jr. National Historical Parkd
ГромадянствоСША
НаціональністьАфроамериканець
Діяльністьпроповідник
Галузьполітична діяльність[4], громадянські права[d][4], расизм[4], расова сегрегація[4], рух за мир[4], політика[4], публіцистика[4], Baptist churchd[4], Гомілетика[4] і pastoral cared[4]
Відомий завдякиборотьбі за громадянські права
Alma materБостонський університет, доктор філософії
Науковий ступіньдоктор філософії (18 червня 1955)
Науковий керівникLotan Harold DeWolfd
Знання мованглійська[5][6]
ЗакладБаптистська церква на Декстер-авеню, Ebenezer Baptist Churchd і Амстердамський вільний університет
ЧленствоАмериканська академія мистецтв і наук, Southern Christian Leadership Conferenced, Alpha Phi Alphad і Progressive National Baptist Conventiond
Напрямокрух за громадянські права, ненасильство, робітничий рух у США[d][7] і рух за громадянські права в США
ГоловувавКонференція керівництва християн Півдня
Конфесіябаптизм
БатькоMartin Luther King Sr.d
МатиAlberta Williams Kingd
РодичіБатько: англ. Martin Luther King, Sr.
Мати: англ. Alberta Williams King
Брати, сестриChristine King Farrisd і A. D. Kingd
У шлюбі зангл. Coretta Scott King (одр. 1953—1968)
Діти (4)Йоланда Кінг (англ. Yolanda Denise King) (1955—2007)
Мартін Лютер Кінг III (англ. Martin Luther King III) (1957)
Декстер Скотт Кінг (англ. Dexter Scott King) (1961)
Берніс Альбертіні Кінг (англ. Bernice Albertine King) (1963)
Зріст168,9 см[8]
Автограф
Нагороди

Нобелівська премія миру (1964)
Золота медаль Конгресу (2004, посмертно)

Президентська медаль Свободи
Президентська медаль Свободи
 Золотий орден Компаньйонів Олівера Тамбо (ПАР)
IMDbID 0455052
Сайтthekingcenter.org

Ма́ртін Лю́тер Кінг, моло́дший (англ. Martin Luther King, Jr.; 15 січня 1929 Атланта, штат Джорджія, США — 4 квітня 1968, Мемфіс, штат Теннессі, США) — американський баптистський пастор, громадянський діяч, оратор, лідер руху за громадянські права 1960-х років. Просував тактику ненасильства в боротьбі проти расизму.

14 жовтня 1964 року Кінг отримав Нобелівську премію миру за боротьбу з расовою нерівністю шляхом ненасильницького опору.[9] В останні роки життя він розширив сферу своєї діяльності, включивши до неї боротьбу з бідністю і війну у В’єтнамі. У 1968 році Кінг планував національну окупацію Вашингтона, округ Колумбія, під назвою «Кампанія бідних», коли 4 квітня на нього було скоєно замах у Мемфісі, штат Теннессі. Джеймса Ерла Рея, втікача з в'язниці штату Міссурі, засудили за вбивство, хоча сім'я Кінга вважає, що він був цапом-відбувайлом; вбивство залишається предметом теорій змови. Смерть Кінга супроводжувалася національною жалобою, а також гнівом, що призвів до заворушень у багатьох містах США.

Кінг був посмертно нагороджений Президентською медаллю Свободи в 1977 році й Золотою медаллю Конгресу у 2003 році. День Мартіна Лютера Кінга-молодшого був встановлений як свято в містах і штатах Сполучених Штатів, починаючи з 1971 року; федеральне свято вперше було відзначено в 1986 році. Сотні вулиць у США були перейменовані на його честь, а округ Кінг, штат Вашингтон, був перейменований на його честь. Меморіал Мартіна Лютера Кінга молодшого на Національній алеї у Вашингтоні, округ Колумбія, був відкритий у 2011 році.

Молодість і навчання

[ред. | ред. код]

Мартін Лютер Кінг народився у родині пастора баптистської церкви. У 1944 році, не закінчивши середньої школи, склав іспити та вступив до коледжу Морхауса для кольорових в Атланті. Тоді ж став членом Національної асоціації прогресу кольорового населення (НАПКН). У 1947 р. Кінг прийняв сан і став помічником батька в церкві. Закінчивши коледж зі ступенем бакалавра соціології в 1948 році, Кінг перейшов на навчання у Теологічну семінарію Крозера в Честері (штат Пенсільванія), де в 1951 р. здобув ступінь бакалавра богослов'я. Призначена йому стипендія дозволила вступити в аспірантуру Бостонського університету, де в 1955 р. Кінг захистив дисертацію і став доктором філософії.

Політична діяльність

[ред. | ред. код]

Ще раніше, в 1954 році Мартін Лютер Кінг став пастором у баптистській церкві в Монтгомері, штат Алабама, де й організував комітети соціальних дій, збирав кошти для НАПКН. Після інциденту з активісткою Розою Паркс — швачку було заарештовано за відмову поступитися місцем в автобусі білому пасажирові — у грудні 1955 р. у Монтгомері утворюється Асоціація вдосконалення, і Кінг стає її президентом. Під керівництвом Кінга громада афроамериканців бойкотувала транспорт Монтгомері 382 дні. У листопаді 1956 р. Верховний суд США визнав закон про сегрегацію в Алабамі неконституційним. У грудні того ж року чорні й білі вперше користувалися автобусами спільно.

Унікальний внесок Кінга в справу захисту прав людини зумовила його схильність до принципів християнської філософії. Прикладом для себе Кінг вважав діяльність Махатми Ґанді, лідера руху пасивного опору, завдяки якому Індія звільнилася від британського панування. «Філософія ненасильницького опору Ґанді, — заявляв Кінг, — єдиний метод, виправданий у боротьбі за волю».

Мартін Лютер Кінг та Малколм Ікс

У січні 1957 р. афроамериканські лідери півдня створили союз церковних організацій за громадянські права під назвою «Конференція керівництва християн Півдня» (ККХП) й Мартін Лютер Кінг був обраний президентом цієї організації. У вересні 1958 року, під час роздачі автографів у Гарлемі, його поранила ножем у груди психічно хвора.

Використовуючи ККХП як базу, Кінг організував ряд кампаній за громадянські права, націлених на знищення сегрегації у транспорті, у театрах, ресторанах тощо. Він подорожував по всій країні, читаючи лекції, причому 15 разів Кінга заарештовували. У 1960 році за запрошенням прем'єр-міністра Джавахарлала Неру він провів місяць в Індії, де познайомився з діяльністю Ґанді. У березні-квітні 1963 року Кінг очолив масові демонстрації в Бірмінгемі (штат Алабама) проти сегрегації на виробництві та у побуті, одним з гасел яких було створення комітетів громадян різних рас. Поліція розганяла демонстрантів (серед яких було багато дітей) за допомогою собак, водометів і кийків. За порушення заборони на демонстрації Кінг був заарештований на 5 днів. У цей час він написав «Лист із бірмінгемської в'язниці» білим релігійним діячам міста, які дорікали йому за «нерозсудливі й несвоєчасні дії».

«Насправді час не має ніякого значення, — писав Кінг. — Прогрес людства аж ніяк не котиться на колесах неминучості. Він настає внаслідок безнастанних зусиль людей, що творять Божу волю, без яких час стає союзником сил застою в суспільстві». У 1963 р. Кінг разом зі своїм заступником Ральфом Ебернаті, засновником Конгресу расової рівності Байярдом Рустином та іншими лідерами організував найбільшу в історії США демонстрацію за громадянські права.

Уривок з конференції Мартіна Лютера Кінга в Аеропорту Схіпгол (15 серпня 1964)

У 1964 році Кінгу була присуджена Нобелівська премія миру. У вступній промові представник Норвезького нобелівського комітету Гунар Ян відзначив: «Хоча Мартін Лютер Кінг непричетний до міжнародних справ, його боротьба служить справі миру… У західному світі він був першим, хто продемонстрував, що боротьба не обов'язково має на увазі насильство». У своїй Нобелівській лекції Кінг говорив: «Ненасильство означає, що мій народ всі ці роки терпляче переносив страждання, не заподіюючи їх іншим… Це значить, що ми не відчуваємо більше страху. Але із цього не треба робити висновок, що ми хочемо злякати тих або інших або навіть суспільство, частиною якого ми є. Рух не прагне звільнити афро-американців шляхом приниження й поневолення білих. Він не хоче перемоги над кимось. Він бажає звільнення американського».

Залишаючись суперечливою фігурою, Кінг мав багато ворогів — не тільки на півдні, але й в інших частинах країни. Мабуть, найвпливовішим критиком Кінга був директор Федерального бюро розслідувань (ФБР) Едгар Гувер, що називав його комуністом, зрадником і глибоко аморальною людиною. Коли Кінг звинуватив агентів ФБР у невжитті заходів щодо скарг в Олбані (штат Джорджія), пояснюючи це їхнім південним походженням, Гувер не посоромився назвати Кінга «найбільшим брехуном у країні». ФБР прослуховувало телефони Кінга, зібрало велике досьє про його особисте й громадське життя. У 1967 р. Кінг видав книгу «Куди ми підемо звідси?». У квітні він відкрито висловився проти війни у В'єтнамі. Кінг звернувся з посланням до великого антивоєнного мітингу у Вашингтоні; став співголовою організації «Священники й миряни, стривожені подіями у В'єтнамі». В останні роки життя увага Кінга була прикута не тільки до расизму, але й до проблеми безробіття, голоду й бідності у всій Америці.

Убивство

[ред. | ред. код]
Докладніше: Вбивство Мартіна Лютера Кінга

У 1968 році Кінг був поранений снайпером, коли стояв на балконі мемфіського готелю «Лорейн». Від ран він помер у госпіталі Сент-Джозефа і був похований в Атланті.

Особисте життя

[ред. | ред. код]
Мартін Лютер Кінг разом зі своєю дружиною Кореттою Скотт Кінг

У січні 1952 року, проживши в Бостоні близько п'яти місяців, Кінг познайомився зі студенткою консерваторії Кореттою Скотт. Через пів року Кінг запросив дівчину поїхати разом з ним в Атланту. Познайомившись із Кореттою, батьки дали свою згоду на їхній шлюб.

Мартін Лютер Кінг і його дружина Коретта Скотт Кінг повінчалися в будинку її матері 18 червня 1953 року. Вінчав молодят батько нареченого. Коретта отримала диплом з вокалу та скрипки у Консерваторії Нової Англії. Після закінчення консерваторії у вересні 1954 вони з чоловіком переїхали до Монтгомері, столиці штату Алабама.

Подружжя Кінгів мало чотирьох дітей:

Нагороди та відзнаки

[ред. | ред. код]

Кінг був удостоєний щонайменше п'ятдесяти почесних ступенів коледжів та університетів.[10] 14 жовтня 1964 року Кінг став наймолодшим лауреатом Нобелівської премії миру, яка була присуджена йому за керівництво ненасильницьким опором расовій дискримінації в США.[11][12] 1965 рокуАмериканський єврейський комітет нагородив його медаллю «Американські свободи» за «винятковий внесок у розвиток принципів людської свободи».[10][13] У своєму виступі на церемонії нагородження Кінг зазначив: «Свобода — це одна річ. Ви маєте все це або ви невільні».[14]

У 1957 році він був нагороджений медаллю Спінгарна від NAACP.[15] Два роки по тому він отримав літературну премію Анісфілд-Вулф за книгу «Крок до свободи: історія Монтгомері».[16] У 1966 році Федерація планованого батьківства Америки нагородила Кінга премією Маргарет Сенгер за «його мужній опір фанатизму та відданість просуванню соціальної справедливості та людської гідності протягом усього життя».[17] Також у 1966 році Кінг був обраний членом Американської академії мистецтв і наук.[18] У листопаді 1967 року він здійснив 24-годинну поїздку до Великої Британії, щоб отримати почесний ступінь доктора цивільного права в Університеті Ньюкасла, ставши першим афроамериканцем, якого цей навчальний заклад визнав таким чином.[19] У своїй імпровізованій промові з нагоди отримання ступеня[20] він сказав: Існує три нагальні і справді великі проблеми, з якими ми стикаємося сьогодні не тільки в Сполучених Штатах Америки, але й в усьому світі. Це проблема расизму, проблема бідності та проблема війни.

Крім трьох номінацій на премію «Греммі», Кінг посмертно отримав нагороду за номінації «Найкращий розмовний альбом» у 1971 році за «Why I Oppose The War In Vietnam» («Чому я проти війни у В'єтнамі»).[21]

У 1977 році президент Джиммі Картер посмертно нагородив Кінга президентською медаллю Свободи. У нагородній грамоті йшлося: Від болю і знемоги в боротьбі за виконання обіцянок батьків-засновників для наших найскромніших громадян, він красномовно виклав свою мрію про Америку. Він зробив нашу націю сильнішою, бо зробив її кращою. Його мрія підтримує нас і досі.[22]

Кінг і його дружина також були нагороджені золотою медаллю Конгресу у 2004 році.[23]

Кінг посів друге місце у списку найбільш шанованих людей 20-го століття за версією Геллапа.[24] 1963 року він був названий людиною року за версією журналу Time, а 2000 року був визнаний шостим в онлайн-опитуванні «Людина століття» того ж журналу.[25] Кінг посів третє місце в рейтингу The Greatest American («Найвеличніший американець»), проведеному каналом Discovery Channel та компанією «AOL».[26]

П'ятидоларова купюра

[ред. | ред. код]

20 квітня 2016 року міністр фінансів США Джейкоб Лью оголосив, щодо 2020 року банкноти номіналом $5, $10 і $20 зазнають змін у дизайні. Лью сказав, що в той час, як Лінкольн залишиться на лицьовій стороні 5-доларової купюри, реверс буде перероблений, щоб зобразити різні історичні події, які відбувалися в Меморіалі Лінкольна. Серед запланованих дизайнів є зображення з промови Кінга «I Have a Dream».[27]

Меморіали

[ред. | ред. код]

На честь Мартіна Лютера Кінга було створено багато меморіальних місць, будівель і скульптур, зокрема Меморіальна бібліотека Мартіна Лютера Кінга у Вашингтоні, округ Колумбія,[28] Бібліотека доктора Мартіна Лютера Кінга в Сан-Хосе, Каліфорнія, та Меморіал Мартіна Лютера Кінга в парку Вест-Потомак поруч із Національним торговим центром у Вашингтоні, округ Колумбія.

Почесні докторські ступені

[ред. | ред. код]

Кінг отримав кілька почесних докторських ступенів.[29]

Цікаві факти

[ред. | ред. код]
  • Його промову «Я маю мрію» (англ. I have a dream) слухало понад 300 000 американців.
  • 16 січня 1986  р. погруддя Кінга було установлено у Великій ротонді Капітолію у Вашингтоні  — темношкірого американця вшанували такою честю вперше.
  • Кінг займався плагіатом при написанні великих розділів своєї дисертації. Бостонський університет створив комітет для визначення ступеня плагіату в дисертації Кінга. Він визначив, що 45 відсотків першої частини і 21 відсоток другої частини були взяті з робіт інших авторів[30]. Навчальні заклади часто скасовують свої рішення з присудження наукового ступеня при виявленні куди менших шахрайств, але значення Кінга для руху за громадянські права завадило скасуванню його богословського ступеня.
  • 20 січня 1986 року американці відзначили перший День Мартіна Лютера Кінга.
  • 2305 Кінг — астероїд, названий на честь діяча.

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]

На честь нього названа Вулиця Доктора Мартіна Лютера Кінга у Гарлемі.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д Нитобург Э. Л. Кинг Мартин Лютер // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1973. — Т. 12 : Кварнер — Конгур. — С. 114–115.
  2. ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б в SNAC — 2010.
  4. ↑ а б в г д е ж и к л Чеська національна авторитетна база даних
  5. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  6. ↑ CONOR.Sl
  7. ↑ https://www.psc-cuny.org/clarion/april-2011/martin-luther-king-and-union-rights
  8. ↑ https://www.celebheights.com/s/Martin-Luther-King-Jr-49792.html
  9. ↑ Martin Luther King Wins The Nobel Prize for Peace. The New York Times. 15 жовтня 1964.
  10. ↑ а б Warren, Mervyn A. (2001). King Came Preaching: The Pulpit Power of Dr. Martin Luther King, Jr. InterVarsity Press. с. 79. ISBN 0-8308-2658-0.
  11. ↑ Martin Luther King Wins The Nobel Prize for Peace. The New York Times. 15 жовтня 1964. Архів оригіналу за 19 січня 2018. Процитовано 13 лютого 2018.
  12. ↑ Wintle, Justin (2001). Makers of Modern Culture: Makers of Culture. Routledge. с. 272. ISBN 0-415-26583-5.
  13. ↑ Engel, Irving M. Commemorating Martin Luther King Jr.: Presentation of American Liberties Medallion. American Jewish Committee. Архів оригіналу за 4 червня 2006. Процитовано 15 березня 2018.
  14. ↑ King, Martin Luther Jr. Commemorating Martin Luther King Jr.: Response to Award of American Liberties Medallion. American Jewish Committee. Архів оригіналу за 9 червня 2006. Процитовано 15 березня 2018.
  15. ↑ Spingarn Medal Winners: 1915 to Today. NAACP. Архів оригіналу за 2 серпня 2014. Процитовано 16 січня 2013.
  16. ↑ Martin Luther King Jr. Anisfield-Wolf Book Awards. Архів оригіналу за 2 квітня 2012. Процитовано 2 жовтня 2011.
  17. ↑ The Reverend Martin Luther King Jr. upon accepting The Planned Parenthood Federation Of America Margaret Sanger Award. PPFA. Архів оригіналу за 24 лютого 2008. Процитовано 27 серпня 2008.
  18. ↑ SCLC Press Release. SCLC via the King Center. 16 травня 1966. Архів оригіналу за 15 грудня 2012. Процитовано 31 серпня 2012.
  19. ↑ Ward, Brian. A King in Newcastle; Martin Luther King Jr. and British Race Relations, 1967–1968. The Georgia Historical Quarterly. 79 (3): 599—632.
  20. ↑ Martin Luther King Honorary Degree Ceremony. Newcastle University. Архів оригіналу за 19 грудня 2018. Процитовано 18 грудня 2018.
  21. ↑ Did You Know That Martin Luther King Won A GRAMMY?. GRAMMY.com (англ.). 17 січня 2019. Архів оригіналу за 26 квітня 2020. Процитовано 21 січня 2019.
  22. ↑ Carter, Jimmy (11 липня 1977). Presidential Medal of Freedom Remarks on Presenting the Medal to Dr. Jonas E. Salk and to Martin Luther King Jr. The American Presidency Project. Архів оригіналу за 1 травня 2013. Процитовано 4 січня 2013.
  23. ↑ Congressional Gold Medal Recipients (1776 to Present). Office of the Clerk: U.S. House of Representatives. Архів оригіналу за 5 січня 2007. Процитовано 16 червня 2008.
  24. ↑ Gallup, George; Gallup, Alec Jr. (2000). The Gallup Poll: Public Opinion 1999. Rowman & Littlefield. с. 249. ISBN 0-8420-2699-1.
  25. ↑ Harpaz, Beth J. (27 грудня 1999). Time Names Einstein as Person of the Century. Associated Press. Архів оригіналу за 14 травня 2013. Процитовано 20 січня 2013.
  26. ↑ Reagan voted 'greatest American'. BBC. 28 червня 2005. Архів оригіналу за 12 січня 2009. Процитовано 27 серпня 2008.
  27. ↑ Korte, Gregory (21 квітня 2016). Anti-slavery activist Harriet Tubman to replace Jackson on the front of the $20 bill. USAToday.com. Архів оригіналу за 23 квітня 2016. Процитовано 28 серпня 2017.
  28. ↑ The Martin Luther King Jr. Memorial Library History. 23 липня 2009. Архів оригіналу за 16 січня 2023. Процитовано 16 січня 2023.
  29. ↑ Martin Luther King, Jr. Honorary Degrees. Louisiana State University. Архів оригіналу за 20 червня 2023. Процитовано 5 червня 2023.
  30. ↑ Pappas, Т. (1992). A Houdini of Time. Chronicles. November 26-30.

Література

[ред. | ред. код]
  • В. Пономарьов. Кінґ Мартін Лютер-молодший // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с. ISBN 978-966-611-818-2

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мартін_Лютер_Кінг&oldid=44113628