Перейти до вмісту

Мікеланджело Буонарроті Молодший

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Мікеланджело Буонарроті Молодший
Бюст Мікеланджело Молодшого авторства Джуліано Фінеллі (1630)
ПсевдоImpastato
Народився4 листопада 1568 або 14 листопада 1568[4]
Флоренція, Флорентійське герцогство[1]
Помер11 січня 1646(1646-01-11)[1][2][…] (77 років)
Флоренція, Італія[1]
ПохованняСанта-Кроче
Діяльністьписьменник, поет
Alma materПізанський університет
Знання мовіталійська[5]
ЧленствоАкадемія делла Круска і Флорентійська академіяd
РідБуонарроті
РодичіМікеланджело Буонарроті
Портрет Мікеланджело Молодшого авторства Крістофано Аллорі (Каза Буонарроті, Флоренція)
Обкладинка «La tancia» (1612)

Мікеланджело Буонарроті Молодший (італ. Michelangelo Buonarroti il Giovane; охрещений 4 листопада 1568 — 11 січня 1646) — флорентійський поет, лібретист і літератор, відомий як «Молодший», щоб відрізнити від його двоюрідного діда.

Відомості про життя та творчість

[ред. | ред. код]

Мікеланджело Буонарроті (Молодший) народився у сім'ї Леонардо ді Буонаррото Буонарроті Сімоні (італ. Leonardo di Buonarroto Buonarroti Simoni), який був сином молодшого брата Мікеланджело, Буонаррото, і Кассандри ді Донато ді Вінченціо Рідольфі (італ. Cassandra di Donato di Vincenzio Ridolfi). Дата народження невідома, але охрестили його 4 листопада 1568 року.

Також нема відомостей про його початкову освіту, але вже у 18 років він писав вірші Про його початкову освіту відомо небагато. Однак відомо, що у віці вісімнадцяти років він уже складав вірші петрарківського стилю[6], а 1585 року став членом Флорентійської академії[7]. З 1588 по 1591 рік він вивчав математику в Пізанському університеті, де подружився з Галілео Галілеєм і Маффео Барберіні, майбутнім папою Урбаном VIII[8].

1589 року він став членом Академії делла Круска, і був одним із редакторів першого італійського словника, «Словник академіків Круска» (італ. Vocabolario degli Accademici della Crusca; опублікований 1612)[9].

1598 року його прийняли до Академії мистецтв малювання (італ. Accademia delle Arti del Disegno) у Флоренції.

1600 року відбулося весілля Марії Медічі та короля Франції Генріха IV. Мікеланджело склав і опублікував «Опис» (італ. Descrizione), і цим почав свою придворну кар'єру. Він писав твори для розваг. У 1605 році написав пасторальну байку для музики «Народження Геркулеса» (Il natal d'Ercole), виконану та одразу опубліковану[10]62. Для весілля Козімо II Медічі, спадкоємного принца, з Марією Маддаленою Габсбург, він написав «Суд Парижа» (італ. Il giudizio di Paride; 1608, музика Якопо Пері), яку поставили у Палаццо Пітті та надрукували[11]. У 1611 році поставили його сільську комедію «Танція» (італ. La Tancia), яка, ймовірно, є його найвідомішим твором[12]. 11 лютого 1614 року в Пітті відбулася вистава «Балет ввічливості» (італ. Balletto della Cortesia), який танцювали великі князі разом із шістьма лицарями та шістьма дамами[13]. У цей період у нього був роман зі співачкою та композиторкою Франческою Каччіні[14], яка створила музику для його творів «La Tancia», «Balletto» та «La Fiera».

У 1612 році Буонарроті Молодший розпочав будівництво галереї (нині Каза Буонарроті) на вулиці Віа Ґібелліно (італ. Via Ghibellino), присвяченої своєму відомому родичу[15], і доручив багатьом художникам намалювати фрески, зокрема Артемізії Джентілескі[16], Чекко Браво, П'єтро да Кортона,Якопо да Емполі, Франческо Фуріні, Джованні да Сан Джованні, Доменіко Пассіньяно, Оттавіо Ванніні та Якопо Віньялі[17][18].

Кар'єра Буонарроті як придворного пішла на спад, коли велика герцогиня Крістіна Лотаринзька образилася на непристойну лексику у «Fiera» (1619)[19].

У 1623 році він присвятив публікацію віршів Мікеланджело своєму другові Маффео Барберіні, щойно призначеному папою Урбаном VIII, і шукав заступництва в інших членів родини Барберіні. Його поїздка до Риму 1629—1630 роках завершилася тільки скромною пенсією[20].

Останньою з його театральних вистав була «La Siringa», поставлена в Палаццо Веккйо в 1634 році[21].

У 1640 році він втратив свій капітал через банкрутство банкіра П'єтро Корсі (італ. Pietro Corsi)[22]. Війни Кастро (у яких Рим і Флоренція виступили протилежними сторонами) ускладнили відносини з Барберіні. Його останні роки припали на написання сатир, наслідуючи друга Якопо Сольдані (італ. Jacopo Soldani)[23].

Помер 11 січня 1646 року. Похований у Санта-Кроче.

Видання віршів Мікеланджело

[ред. | ред. код]

Мікеланджело Молодший відомий тим, що вперше видав вірші Мікеланджело окремою книгою у 1623 році під назвою «Вірші Мікеланджело Буонарроті, зібрані його племінником» (італ. Rime di Michelagnolo Buonarroti. Raccolte da Michelagnolo suo nipote) у флорентійському видавництві «Джунтіне» (італ. Giuntine)[24]. До того часу тільки окремі вірші було опубліковано у роботах Бенедетто Варкі, Донато Джаннотті, Джорджо Вазарі та інших[25]. І хоча робота з видання збірки вибраних віршів велася ще за життя Мікеланджело, видання не побачило світ, а згодом і сам Мікеланджело вирішив відмовитися від цієї ідеї, вважаючи її марнославством[25][26].

Видання Мікеланджело Молодшого було неповним, і містило певні неточності[27]. Як редактор, Мікеланджело Молодший дозволив собі підправити текст Мікеланджело, щоб «(…)надати його кострубатій композиції елегантності та витонченості академічного віршування», тож він «(…)попереставляв порядок строф у довгих віршах, [самовільно]поз’єднував уривки, позмінював цілі рядки, ідеї, образи, підсилював і спотворював, змінював фрази, які здавалися йому підозрілими»[28].

Він також (як редактор) змінив чоловічі займенники на жіночі. Сімондз, британський історик культури, писав, що «щире й сердечне почуття до особливого ​​юнака[Томмазо Кавальєрі]… не ображало суспільства в період раннього Ренесансу; але після Тридентського собору суспільне почуття змінилося щодо цієї та подібної теми», що змусило Мікеланджело Молодшого переробити вірші двоюрідного діда, щоб відповідати нормам, і ці зміни породили «гротескні хибні уявлення (…) все ще широко поширені»[29]. Сімондз вважав, що Мікеланджело Молодший заклав підвалини «фальшивої традиції» цими змінами, адже наступні автори писали й видавали книги про Мікеланджело та Вітторію Колонну тощо[30].

Творча спадщина

[ред. | ред. код]

Тексти Буонарроті молодшого можна знайти серед багатьох композиторських монодій XVII століття, а також у Луїджі Даллапіккола «Шість хорів на вірші Мікеланджело Буонарроті Молодшого» (італ. Sei Cori di Michelangelo Buonarroti il Giovane; 1933).

Виноски

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Deutsche Nationalbibliothek Record #115428364 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б Internet Speculative Fiction Database — 1995.
  4. ↑ BeWeB
  5. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  6. ↑ Masera, 1941, с. 11.
  7. ↑ Masera, 1941, с. 29—30.
  8. ↑ Masera, 1941, с. 11—12.
  9. ↑ Masera, 1941, с. 30—32.
  10. ↑ Masera, 1941, с. 62.
  11. ↑ Masera, 1941, с. 18, 37, 62—64.
  12. ↑ Masera, 1941, с. 47—48.
  13. ↑ Masera, 1941, с. 65—66.
  14. ↑ Masera, 1941, с. 22—25.
  15. ↑ Masera, 1941, с. 26—27.
  16. ↑ Spike, John T. (1991). Artemisia Gentileschi. Florence, Casa Buonarroti. The Burlington Magazine. 133 (1063): 732—734. ISSN 0007-6287. JSTOR 884954.
  17. ↑ Goudriaan, Elisa (2017). Florentine Patricians and Their Networks: Structures Behind the Cultural Success and the Political Representation of the Medici Court (1600-1660). BRILL. с. 130. ISBN 9789004353589.
  18. ↑ Casa Buonarroti. The Museums of Florence (брит.). Процитовано 13 березня 2020.
  19. ↑ Masera, 1941, с. 49—53.
  20. ↑ Masera, 1941, с. 20—21.
  21. ↑ Masera, 1941, с. 64—65.
  22. ↑ Masera, 1941, с. 27.
  23. ↑ Masera, 1941, с. 69—72.
  24. ↑ Rime, Michelangelo Buonarroti (1623) (англ.) . Архів оригіналу за 20 червня 2013. Процитовано 22 січня 2012.
  25. ↑ а б Роллан, 1992, с. 154 —155.
  26. ↑ Вибрані поезії Мікеланджело (з коментарем) (PDF) (англ.) . Архів оригіналу (PDF) за 20 червня 2013. Процитовано 22 січня 2012.
  27. ↑ Роллан, 1992, с. 112 —113.
  28. ↑ Symonds, vol.2, 1925, с. 174.
  29. ↑ Symonds, vol.2, 1925, с. 127.
  30. ↑ Symonds, vol.2, 1925, с. 173.

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • Janie Cole: A Muse of Music in Early Baroque Florence: The Poetry of Michelangelo Buonarroti il Giovane. Fondazione Carlo Marchi 33. Florence: Leo S. Olschki, 2007 ISBN 978-88-222-5704-8.
  • Janie Cole: Cultural Brokerage and Music-Theatre in Early Modern Italy: Michelangelo Buonarroti il Giovane 2011 ISBN 978-88-222-5989-9

Джерела

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мікеланджело_Буонарроті_Молодший&oldid=36906185