Право громадян зберігати і носити зброю
Право громадян зберігати і носити зброю (часто згадується як право носити зброю або мати зброю, або право на цивільну зброю[1]) — це право народу мати зброю задля власного захисту, яке описане в філософських і політичних працях Арістотеля, Цицерона, Джона Лока, Макіявеллі, Англійських Вігів та інших[2].
1875 року 17 % конституцій включало право на носіння зброї, однак з початку XX ст. цей показник постійно зменшується, сягнувши 10 %[3]. В історичному огляді й аналізі конституцій, починаючи з 1789 року,[3] Том Гінзбург[en] з колегами виявили лише 15 конституцій у дев'яти країнах, що включали право на носіння зброї. Майже всі вони були в Латинській Америці, і більшість з них датована XIX століттям[4].
Як правило, в сучасних конституціях метою включення права на носіння зброї ставить за мету уряду врегулювання її використання або контроль військових, а не надання права носити її як такого[3]. Крім США інші країни, які раніше гарантували право носити зброю, складають невеликий список, до якого можна включити Болівію, Колумбію, Коста-Рику, Гватемалу, Гондурас, Ліберію, Мексику та Нікарагуа[5]. Майже всі відповідні закони цих країн були створені за зразком США[4]. На 2020 рік лише три конституції явно дозволяють носити зброю: Гватемала, Мексика та США[3].
За часів Київської Русі заборони на право володіння зброєю не існувало, оскільки для великих військових кампаній князівської дружини не вистачало, у походах брало участь все чоловіче населення здатне носити зброю[6].
Білль про права 1689 року дозволив протестантським громадянам Англії мати зброю для оборони, «відповідну для умов і, як це передбачено законом» і обмежив здатність Англійської Корони мати постійну армію або втручатися в права протестантів носити зброю «коли папісти були одразу і озброєні і використовувані всупереч закону» і встановив, що парламент, а не Корона, може регулювати право на носіння зброї.[7][8]
Сер Вільям Блекстон записав у XVIII столітті, що право мати зброю було допоміжним до «природного права опору і самозбереження» за умови придатності та дозволеності законом.[9]
Використання цих термінів щодо права на зберігання і носіння зброї ґрунтується на уявленнях про право на самооборону, захист власності[en] та захист держави.
З першого використання цього терміна в 1300-х роках, зброя розвивалися і прогресувала.[10] У XVII столітті вогнепальна зброя була відносно новим пристроєм для війни або практичного застосування, наприклад, як полювання, і мечі, списи та інша ручна зброя була більш поширеною до XVIII століття.[10] У XIX та XX століттях вогнепальна зброя вийшла на перший план концепції права на зберігання та носіння зброї.[11]
Збройне законодавство Гватемали змінювалося із плином часу. У нинішній конституції, громадяни мають право володіти і використовувати вогнепальну зброю в своїх будинках, які можуть бути конфісковані тільки в судовому порядку.[12]
10 стаття Конституції Мексики 1917 року заявляє наступне:
- У мешканців Сполучених Штатів Мексики є правоволодіти зброєю в межах їх місця проживання, для їх безпеки і законного захисту, за винятком тієї, яка заборонена Федеральним законом, і тієї, яка зарезервована для виняткового використання армії, ополчення, повітряних сил і національної гвардії. Федеральний закон передбачає в яких випадках, за яких умов, за якими вимогами і в яких місцях жителі матимуть право носити зброю.[13]
У США, що мають Англійську загальну правову традицію, давнє право на зберігання і носіння зброї було визнано до створення письмового національної конституції.[14] На сьогоднішній день це право окремо охороняється конституцією США та багатьма конституціями штатів[en],[15] які надають право на володіння зброєю для індивідуального використання і носити ту ж зброю, як для особистого захисту, так і для використання в ополченні.[16] У Другій поправці до Конституції США записано:
|
Добре організоване ополчення необхідне для безпеки вільної держави, права народу зберігати і носити зброю, не повинні бути порушені.[17] | 
|
Судимим злочинцям, особам визнаним психічно хворими, та деяким іншим групам людей заборонено володіти вогнепальною зброєю та боєприпасами в США. У більшості штатів, жителі можуть носити пістолет або іншу зброю в громадських місцях у прихованій або відкритій формі на свою людину, або в безпосередній близькості, але це обмежено деякими штатами і багатьма містами. У деяких юрисдикціях вимагається дозвіл на приховане носіння[en], але більшість юрисдикцій не вимагають дозволу на відкрите носіння[en], якщо воно дозволене. У деяких штатах і населених пунктах вимагають ліцензії на володіння або придбання зброї і боєприпасів, як детально описано в підсумку збройному законодавстві Сполучених Штатів[en]. Інші штати не вимагають таких формальностей або навіть дозволити володіння і використання зброї, яка оподатковується за Національним актом про вогнепальну зброю[en].
Рання юридичне формулювання може бути знайдене у Конституції Пенсильванії 1776 року[en]. Після Американської революції одним з перших законодавчих актів, прийнятим кожним з нових незалежних штатів було прийняття прийомний статут[en] що дало юридичну силу існуючого порядку англійського загального права в тій мірі, що американське законодавство або Конституція явно не відкидали його.[18] Багато традицій англійського загального права, такі як право зберігати і носити зброю, habeas corpus, суд присяжних та інші різні громадянські свободи були перераховані в Конституції США. Істотні принципи англійського загального права до початку 1776 залишаються в силі в багатьох юрисдикціях у Сполучених Штатах. Загальне право Англії як і раніше є правилом рішення, за винятком випадків, якщо це суперечить Конституції США, конституціям штатів, або актам Конгресу або законодавчим органам штатів, в кожному штаті, крім Луїзіани.[19]
В Україні використовувати вогнепальну зброю (включно з автоматичною) мають право лише співробітники Поліції охорони, що раніше мала назву Державна служба охорони. Працівники приватних охоронних компаній не мають права на використання зброї й можуть використовувати лише спецзасоби (гумові палиці, газові балончики, газові пістолети, травматичні пістолети. Окремо потрібно отримувати дозвіл на травматичну зброю (до яких входить пістолет з гумовими кулями), таке право надається співробітникам компаній, що охороняють державні установи[20].
Право на зберігання і носіння зброї більше не є юридично і конституційно захищеним у Сполученому Королівстві.[21] Право зберігати і носити зброю для самозахисту було включене в англійське загальне право, але сьогодні більшість пістолетів, автоматичної та самозарядної зброї є незаконними для володіння без особливого положення.[21][22]
Право на носіння зброї не було особливо захищеним у Сполученому Королівстві до Білля про права 1689 року, і потім це діяло лише для протестантів. Після цього не було ніякого серйозного контролю щодо вогнепальної зброї до прийняття Акту про вогнепальну зброю 1920 року[en], що відбулося більш ніж на 200 років пізніше.[23]
Якщо нести ніж або будь-яку іншу зброю в громадському місці без дозволу компетентних органів або законних підстав, це стало кримінальним злочином в Сполученому Королівстві від 1953 року.[24]
Швейцарці мають законне право на носіння зброї відповідно до статті 3 Закону про зброю 1997 року.[25][26][27] Швейцарія практикує загальний призов, який вимагає, щоб всі працездатні громадяни чоловічої статі тримали повністю автоматичну вогнепальну зброю в домашніх умовах на випадок призову. Кожен чоловік у віці від 20 до 34 років вважається кандидатом на призов на військову службу, і після короткого періоду активної служби зазвичай буде реєструватися в ополченні до звільнення за віком або нездатності служити, через яке він закінчує своє зобов'язання.[28] До грудня 2009 року ці люди не були зобов'язані тримати їхню видану державним органом бойові гвинтівки селективного вогню та напівавтоматичні пістолети в своїх будинках до тих пір, поки вони не будуть зараховані в збройні сили.[29] З січня 2010 року вони мали можливість здачі на зберігання їх особистої вогнепальної зброї в урядові арсенали.[30] До вересня 2007 солдати отримували 50 набоїв випущених урядом боєприпасів в опломбованому ящику для зберігання в домашніх умовах.[31]
Швейцарія, за оцінками, має один з найвищих рівнів володіння особистою зброєю у світі.[32] У той час як вона має низький загальний рівень злочинності за європейськими стандартами, вона має один з найвищих показників вогнепальних вбивств і найвищий рівень вогнепальних самогубств в Європі.[33][34] Тим не менш, вона також має один з найнижчих в світі в цілому рівень вбивств, значно нижчий, ніж в середньому по Європі.[35]
Швейцарські закони про носіння зброї вважаються обмежувальними.[36] Власники несуть юридичну відповідальність за доступ третіх сторін до використання їх зброї. Процедури отримання дозволів аналогічні тим, які є в інших німецькомовних країнах.[37] На референдумі у лютому 2011 року[en], виборці відхилили ініціативи громадян, які б зобов'язали членів збройних сил зберігати свої рушниці і пістолети на військових об'єктах і вимагали, щоб вогнепальна зброя в приватному володінні реєструвалася.[34]
- Огляд збройного законодавства за країною[en]
- Право на самооборону
- Збройна війна Басуто[en]
- Індекс статей збройної політики[en]
- Збройне законодавство України
- Юридичний самозахист
- ↑ Прийнято за основу проект Закону. www.rada.gov.ua. 23 лютого 2022. Процитовано 18 липня 2023.
- ↑ Halbrook, Stephen P. (1994). That Every Man Be Armed: The Evolution of a Constitutional Right (Independent Studies in Political Economy). Oakland, CA: The Independent Institute. с. 8. ISBN 0-945999-38-0. OCLC 30659789.
- ↑ а б в г Ginsburg, Tom; Elkins, Zachary; Melton, James (7 березня 2013). U.S. Gun Rights Are Truly American Exceptionalism. Bloomberg. Архів оригіналу за 8 квітня 2016. Процитовано 25 березня 2016.
- ↑ а б Elkins, Zachary (4 квітня 2013). Rewrite the Second Amendment. New York Times. Процитовано 29 березня 2016.
- ↑ Ginsburg, Tom; Elkins, Zachary; Melton, James (2016). Data Visualizations—Right to Bear Arms. CCP: Comparative Constitutions Project. Процитовано 2016.
- ↑ Попович М. В. Мировоззрение древних славян Наукова думка, 1985, 165 с. (139—140 с.) (рос.)
- ↑ 1688 c.2 1 Will. and Mar. Sess. 2. The National Archives (UK). Процитовано 2 липня 2014.
- ↑ BBC: Bill of Rights Act, 1689 - The Glorious Revolution. bbc.co.uk. BBC. 2002. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 2 липня 2014.
- ↑ Blackstone's Commentaries on the Laws of England. Avalon.law.yale.edu. Процитовано 22 травня 2012.
- ↑ а б Marshall, Michael. Timeline: Weapons technology. New Scientist. Процитовано 11 травня 2014.
- ↑ Spitzer, Robert J. (2012). Policy Definition and Gun Control. The Politics of Gun Control. Boulder, Colorado: Paradigm. ISBN 9781594519871. OCLC 714715262.
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 8 квітня 2016. Процитовано 6 серпня 2016.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Mexican Constitution (As amended) (PDF). с. Article 10. Процитовано 30 липня 2009.
- ↑ McAffee, Thomas B.; Quinlan, Michael J. (1997). Bringing Forward The Right To Keep And Bear Arms: Do Text, History, or Precedent Stand In The Way?. Scholarly Works. Paper 512.
- ↑ Volokh, Eugene (2008). State Constitutional Right to Keep and Bear Arms Provisions. law.ucla.edu.
- ↑ Wills, Garry (21 вересня 1995). To Keep and Bear Arms. The New York Review of Books (Book review). NYREV. Процитовано 3 липня 2014.
- ↑ US Constitution at Cornell Law School Legal Information Institute
- ↑ Lammi, Glenn G.; Chang, James (17 грудня 2004). Michigan High Court Ruling Offers Positive Guidance on Challenges to Tort Reform Laws (PDF). Legal Backgrounder. Washington Legal Foundation. 19 (46). Unknown ID:10563059.
- ↑ Milestones! 200 Years of American Law: Milestones in Our Legal History.
- ↑ Як працюють групи швидкого реагування | Блог Ajax Systems. Ajax Systems (ua) . Процитовано 10 березня 2020.
- ↑ а б Alpers, Philip, Marcus Wilson, Amélie Rossetti and Daniel Salinas (29 квітня 2015). United Kingdom — Gun Facts, Figures and the Law — Gun regulation, Right to Possess Firearms. Sydney School of Public Health, The University of Sydney. Архів оригіналу за 2 лютого 2013. Процитовано 13 травня 2015.
- ↑ Kopel, David (1995). It isn't about duck hunting: The British origins of the right to arms. Michigan Law Review. Michigan Law Review Association (93): 1333—1362. Процитовано 7 квітня 2013.
- ↑ John Pate (11 серпня 1903). Dunblane Massacre Resource Page — Pistols Act, 1903. Dvc.org.uk. Процитовано 22 травня 2012.
- ↑ Knife legislation § United_Kingdom
- ↑ http://www.loc.gov/law/help/firearms-control/switzerland.php#f3
- ↑ Архівована копія (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 5 березня 2016. Процитовано 6 серпня 2016.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ http://www.gunpolicy.org/firearms/citation/quotes/1535
- ↑ The Swiss Army at Europeforvisitors.com.
- ↑ Lott, John R. (2 жовтня 2003). Swiss Miss. National Review. Процитовано 17 березня 2010.
- ↑ Hinterlegung der persönlichen Waffe. Logistikbasis der Armee, Eidgenössisches Departement für Verteidigung, Bevölkerungsschutz und Sport. Архів оригіналу за 8 квітня 2013. Процитовано 4 травня 2013.
- ↑ Gun laws under fire after latest shooting. Swissinfo. 27 листопада 2007. Архів оригіналу за 23 січня 2009. Процитовано 6 серпня 2016.
- ↑ Estimating Civilian Owned Firearms (Пресреліз). Small Arms Survey. September 2011. Процитовано 27 січня 2013.
- ↑ De-Quilling the Porcupine: Swiss Mull Tighter Gun Laws. Процитовано 22 січня 2008.
- ↑ а б Switzerland rejects tighter gun controls. BBC News Online. 13 лютого 2011.
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 22 серпня 2016. Процитовано 6 серпня 2016.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Switzerland — Gun Facts, Figures and the Law. International Firearms Injury Prevention & Policy. 27 червня 2012. Архів оригіналу за 25 травня 2017. Процитовано 15 січня 2013.
- ↑ Bundesgesetz vom 20. Juni 1997 über Waffen, Waffenzubehör und Munition (Waffengesetz, WG). Swissinfo. 20 червня 1997. Процитовано 17 березня 2010.
- Baker, Dennis (2009). Collective Criminalization and the Constitutional Right to Endanger Others.
{{cite book}}: Проігноровано|journal=(довідка) - Cramer, Clayton E. (1994). For the Defense of Themselves and the State: The Original Intent and Judicial Interpretation of the Right to Keep and Bear Arms. Praeger Publishers. ISBN 0-275-94913-3.
- Dizard, Jan E.; Muth, Robert Merrill; Andrews, Stephen P., Jr. (1999). Guns in America: A Reader. New York University Press. ISBN 0-8147-1878-7.
- Halbrook, Stephan P. (1989). A Right to Bear Arms: State and Federal Bills of Rights and Constitutional Guarantees. Greenwood Press. ISBN 0-313-26539-9.
- Malcolm, Joyce (1996). To Keep and Bear Arms: The Origins of an Anglo-American Right. Harvard University Press. ISBN 978-0674893078.
- Malcolm, Joyce (2004). Guns and Violence: The English Experience. Harvard University Press. ISBN 978-0674016088.
- Spitzer, Robert J. (1998). The Politics of Gun Control. Chatham House Publishers. ISBN 1-56643-021-6.
- Uviller, H. Richard; William G. Merkel (2002). The Militia and the Right to Arms. Duke University Press. ISBN 0-8223-3017-2.
 | |
|---|---|
| Словники та енциклопедії | |
| Нормативний контроль |