Сухі листяні ліси Катхіавар-Гіру
 Сухий ліс Гір
| |
| Екозона | Індомалайя |
|---|---|
| Біом | Тропічні та субтропічні сухі широколистяні ліси |
| Статус збереження | критичний/зникаючий |
| Назва WWF | IM0206 |
| Межі | Сухі листяні ліси долини Нармади Вологі листяні ліси Північно-Західних Гат Колючі чагарники та ліси Північно-Західної Індії Вологі листяні ліси долини верхнього Гангу |
| Площа, км² | 265 995 |
| Країни | Індія |
| Охороняється | 11 335 км² (4 %)[1] |
 Розташування екорегіону (фіолетовим)
| |
Сухі листяні ліси Катхіавар-Гіру (ідентифікатор WWF: IM0206) — індомалайський екорегіон тропічних та субтропічних сухих широколистяних лісів, розташований на північному заході Індії[2].
Екорегіон сухих листяних лісів Катхіавар-Гіру простягається від гір Араваллі на схід до гір Віндг'я та річки Бетва[en], на території штатів Гуджарат, Раджастхан та Мадг'я-Прадеш. Крім того, екорегіон охоплює Гірський ліс, розташований на півострові Катхіавар в штаті Гуджарат. Найвищою вершиною регіону є гора Абу висотою 1722 м. На захід від регіону поширені колючі чагарники та ліси Північно-Західної Індії, на південний схід — сухі листяні ліси долини Нармади, а на північний схід — вологі листяні ліси долини верхнього Гангу.
В межах екорегіону переважає спекотний і посушливий тропічний клімат. Середньорічна кількість опадів коливається від 550 до 700 мм, більшість з яких приносять південно-західні мусони, що дмуть в регіоні з червня по вересень. Влітку температури підіймаються до 45 °C, а холодними зимовими ночами вони можуть опускатися до 0 °C. У високогір'ях Араваллі клімат більш прохолодний, а на навітряних південно-східних схилах випадає більше опадів.
Основними рослинними угрупованнями екорегіону є сухі листяні ліси, видовий склад яких залежить від вологості та ґрунтів. Ці ліси складаються з трьох ярусів, а лісовий намет в них розташований на висоті від 15 до 25 м над землею.
У більш зволожених районах основу лісів складають тикові дерева (Tectona grandis). Також в цих лісах ростуть бенгальські айви (Aegle marmelos), пильчасті босвеллії[en] (Boswellia serrata), санданові дерева[en] (Ougeinia oojeinense), різні види хурми (Diospyros spp.), малабарські бавовняні дерева[en] (Bombax ceiba), індійські трагаканти[en] (Sterculia urens), амли (Phyllanthus emblica), волотисті дальбергії[en] (Dalbergia lanceolaria subsp. paniculata) та еліптичні терміналії[en] (Terminalia elliptica). В більш посушливих районах тикові ліси змінюються майже чистими насадженнями повислих аногейсусів[sv] (Anogeissus pendula), іноді у поєднанні з акаціями катеху[en] (Senegalia catechu).
На схилах скелястих пагорбів Араваллі та в деградованих ландшафтах поширені колючі чагарники та рідколісся, в яких ростуть безлисті молочаї (Euphorbia caducifolia), виїмчасті голонасінники[sv] (Gymnosporia emarginata), сенегальські акації[en] (Senegalia senegal), мукуллові дерева[en] (Commiphora wightii), непальські індигові дерева[en] (Wrightia tinctoria), білі флюгеї[sv] (Flueggea leucopyrus), чіпкі гревії[en] (Grewia tenax) та волохаті гревії[en] (Grewia villosa). На берегах річок і струмків ростуть індійські фінікові пальми[en] (Phoenix sylvestris) та червоні річкові фікуси (Ficus racemosa).
Більшість ендеміків регіону зустрічається в горах Араваллі. Серед таких рослин слід відзначити Dicliptera abuensis[sv] та Veronica anagallis.
В межах екорегіону мешкає близько 80 видів ссавців та близько 300 видів птахів. Найбільш характерним представником екорегіону є азійський лев (Panthera leo persica)[3]. Історично цей хижак був широко поширений в Південно-Західній Азії та Північній Індії, однак наразі він обмежений Гірським національном парком. Станом на 2020 рік популяція азійських левів нараховувала 674 особини. Серед інших хижаків, поширених в екорегіоні, слід відзначити індійського леопарда (Panthera pardus fusca), азійського вовка (Canis lupus pallipes) та смугасту гієну (Hyaena hyaena), а також дрібніших звичайних шакалів (Canis aureus)[4], очеретяних котів (Felis chaus) та плямисто-рудих котів (Prionailurus rubiginosus)[5]. В східній частині екорегіону зустрічаються бенгальські тигри (Panthera tigris tigris)[6] та ведмеді-губачі (Melursus ursinus)[7].
Також в екорегіоні мешкають індійські замбари (Rusa unicolor), нільгау (Boselaphus tragocamelus), аксіси (Axis axis), індійські газелі або чінкари (Gazella bennettii), чотирирогі антилопи (Tetracerus quadricornis), гарни (Antilope cervicapra), дикі свині (Sus scrofa), макаки-резуси (Macaca mulatta), індійські зайці (Lepus nigricollis) та індійські їжатці (Hystrix indica). Серед поширених в регіоні птахів слід відзначити майже ендемічних білокрилих синиць (Machlolophus nuchalis), а також рідкісних індійських дрохв (Ardeotis nigriceps) та індійських флоріканів (Sypheotides indicus). На берегах водойм зустрічаються болотяні крокодили (Crocodylus palustris).
Оцінка 2017 року показала, що 11 335 км², або 4 % екорегіону, є заповідними територіями[1]. Природоохоронні території включають:
- Природний заповідник Баларам-Амбаджі[en];
- Національний парк Мукундара-Хіллз[en] (включно із Заповідником дикої природи Джавахар-Сагар та Національним заповідником Чамбал[en]);
- Заповідник Гандхі-Сагар[en];
- Природний заповідник Гхатігаон[en];
- Національний парк Гір;
- Природний заповідник Джайсамунд[en];
- Природний заповідник Джамбугода[en];
- Природний заповідник Кумбхалгар[en];
- Національний парк Куно[en];
- Національний парк Мадхав[en];
- Природний заповідник гори Абу[en];
- Природний заповідник Рамгарх[en];
- Національний парк Рантхамбор[en];
- Тигровий заповідник Саріска[en];
- Природний заповідник Сіта-Мата[en].
- ↑ а б Dinerstein, Eric; Olson, David; Joshi, Anup; Vynne, Carly; Burgess, Neil D.; Wikramanayake, Eric; Hahn, Nathan; Palminteri, Suzanne; Hedao, Prashant; Noss, Reed; Hansen, Matt; Locke, Harvey; Ellis, Erle C; Jones, Benjamin; Barber, Charles Victor; Hayes, Randy; Kormos, Cyril; Martin, Vance; Crist, Eileen; Sechrest, Wes та ін. (2017). An Ecoregion-Based Approach to Protecting Half the Terrestrial Realm. BioScience. 67 (6): 534—545. doi:10.1093/biosci/bix014.
- ↑ Map of Ecoregions 2017 (англ.). Resolve, using WWF data. Процитовано 10 вересня 2023.
- ↑ Singh, H. S.; Gibson, L. (2011). A conservation success story in the otherwise dire megafauna extinction crisis: The Asiatic lion (Panthera leo persica) of Gir forest (PDF). Biological Conservation. 144 (5): 1753—1757. doi:10.1016/j.biocon.2011.02.009.
- ↑ Alam, M. S.; Khan, J. A.; Njoroge, C. H.; Kumar, S.; Meena, R. L. (2015). Food preferences of the Golden Jackal Canis aureus in the Gir National Park and Sanctuary, Gujarat, India. Journal of Threatened Taxa. 7 (2): 6927—6933. doi:10.11609/jott.o3954.6927-33.
{{cite journal}}: Cite має пустий невідомий параметр:|1=(довідка) - ↑ Pathak, B. J. (1990). Rusty-spotted Cat Felis rubiginosa Geoffroy: a new record for Gir Wildlife Sanctuary and National Park. Journal of the Bombay Natural History Society (87): 8.
- ↑ Jhala, Y. V.; Qureshi, Q.; Sinha, P. R., ред. (2011). Status of tigers, co-predators and prey in India, 2010. TR 2011/003 pp-302 (PDF). New Delhi, Dehradun: National Tiger Conservation Authority, Govt. of India, and Wildlife Institute of India. Архів оригіналу (PDF) за 20 січня 2012.
- ↑ Garshelis, D. L.; Joshi, A. R.; Smith, J. L. D. & Rice, C. G. Sloth Bear Conservation Action Plan. Bears: status survey and conservation action plan (PDF). Gland: IUCN. с. 225—240. Архів оригіналу (PDF) за 23 липня 2011. Процитовано 18 квітня 2011. [Архівовано 2011-07-23 у Wayback Machine.]