Мавританія
Маврита́нія (араб. موريتانيا, фр. Mauritanie), офіційна назва Ісла́мська Респу́бліка Маврита́нія — держава на північному заході Африки, яка межує на північному сході з Алжиром, на сході і півдні з Малі, на південному заході з Сенегалом, на північному заході із Західною Сахарою, на заході омивається Атлантичним океаном. Площа — 1 030 700 км². Населення — 3,359 млн ос. (станом на 2012 рік). Столиця — Нуакшот.
|
Ісламська Республіка Мавританія | |||||
|
|||||
| Девіз: شرف إخاء عدل (арабська) «Honneur, Fraternité, Justice»(французька) «Честь, братерство, справедливість» | |||||
| Гімн: Державний гімн Мавританії | |||||
 | |||||
| Столиця (та найбільше місто) |
Нуакшот 18°09′ пн. ш. 15°58′ зх. д.country H G O | ||||
| Офіційні мови | Стандартна арабська, французька | ||||
|---|---|---|---|---|---|
| Форма правління | Парламентська республіка | ||||
| - Президент | Мухаммед ульд аш-Шейх аль-Газуані | ||||
| - Прем'єр-міністр | Мулайе ульд Мохаммед Лагдаф | ||||
| Незалежність | від Франції | ||||
| - Дата | 28 листопада 1960 | ||||
| Площа | |||||
| - Загалом | 1,030,700 км² (29) | ||||
| - Внутр. води | 0,03 % | ||||
| Населення | |||||
| - оцінка 2012 | 3,359,185 (135) | ||||
| - перепис 1988 | 1,864,236 [1] | ||||
| - Густота | 3,0/км² (221) | ||||
| ВВП (ПКС) | 2005 р., оцінка | ||||
| - Повний | $7,159 млрд (144) | ||||
| - На душу населення | $2,402 (132) | ||||
| ІЛР (2004) | ▲ 0,486 (низька) (153) | ||||
| Валюта | Мавританська угія (MRO)
| ||||
| Часовий пояс | GMT (UTC+0) | ||||
| - Літній час | не спостерігається (UTC+0) | ||||
| Коди ISO 3166 | MR | ||||
| Домен | .mr | ||||
| Телефонний код | +222 | ||||
| |||||
| |||||
|
Географія
ред.
Держава знаходиться на північному заході Африки, територія країни простягається з півночі на південь на 1290 км, а із заходу на схід — на 1655 км. На північному заході межує із Західною Сахарою, окупованою Марокко (спільний кордон — 1560 км); на північному сході — з Алжиром (463 км); на південному сході — з Малі (2237 км); на південному заході — із Сенегалом (812 км). На заході омивається водами Атлантичного океану, берегова лінія — 754 км.
 Західна Сахара
|
→← |  Алжир
|
| Атлантичний океан | 
|
↑ |
 Сенегал
|
← |  Малі
|
Територія Мавританії — кам'янисті та піщані пустелі Західної Сахари. Найбільша висота — 915 м. Вздовж низовинного піщаного узбережжя тягнеться смуга солончаків і тимчасових солоних озер — себха. Складене пісковиками плато висотою понад 300 м у внутрішніх районах країни простягається від північного кордону до долини річки Сенегал. Клімат тропічний пустельний. Постійних річок, крім річки Сенегал, немає.
Цікавою геологічною структурою Мавританії, яку видно з космосу у вигляді концентричних кіл, є Гельб-ер-Ришат — «Око Сахари».
Історія
ред.Давні держави: Адрар.
Недавня історія
ред.- Незалежність від Франції здобуто в 1960 році.
- У 1975 році Західна Сахара була здана Іспанією; Мавританія окупувала південні області, Марокко — північні.
- у липні 1980 року було заборонено рабство. Мавританія була останньою країною світу, де рабство офіційно дозволялося. До цього часу в країні, за свідченням американського журналу «Newsweek» від 6 травня 1985 року, налічувалося понад 100 тис. рабів і приблизно 300 тис. осіб, що були колишніми рабами. Більшість міських жителів звільнила своїх рабів, але в сільській місцевості цей процес тривав ще дуже довго.
- У 1981 році були перервані дипломатичні відносини з Марокко, відновлені в 1985 році..
- З 1984 року глава держави й уряду — Маоуйя Оулд Сід Ахмед Тайа.
- У 1985 році відбувся ряд сутичок з сенегальцями.
- У 1991 році були обіцяні військові вибори.
- 3 серпня 2005 році відбувся військовий переворот, у результаті якого військові сили Мавританії захопили владу і створили військову раду, яка поклала край тоталітарному правлінню президента Маоуйї Оулда Тайї і певний час керувала країною. У 2009 році президентом Мавританії став Мохаммед ульд Абдель Азіз.
Політична система
ред.Мавританія за формою правління є ісламською президентською республікою, глава держави — президент. Державний устрій — унітарна держава.
Уряд очолює президент країни, який обирається загальним прямим голосуванням строком на 5 років. Конституція Мавританії визначає, що кандидатом у президенти може виставлятися лише представник правлячої партії мавританського народу. Президент, який є одночасно і главою держави, і головнокомандувачем збройних сил, підписує і ратифікує договори, обнародує закони, призначає міністрів уряду. П'ятнадцять міністрів — членів кабінету здійснюють виконавчу владу в країні.
Парламент
ред.Законодавча влада належить президенту і Національному зібранню, що складається з 40 депутатів, яких обирають строком на 5 років.
Політичні партії
ред.Найбільші політичні партії країни:
- Мавританська партія відродження;
- Об'єднання за демократію і єдність;
- Республіканська соціал-демократична партія Мавританії.
Зовнішня політика
ред.Мавританія член ряду міжнародних і регіональних організацій: ООН, Африканського Союзу, Економічного співтовариства західноафриканських країн.
Українсько-мавританські відносини
ред.Уряд Мавританії офіційно визнав незалежність України 30 жовтня 1992 року, дипломатичні відносини з Україною встановлено того ж дня[1]. Дипломатичних і консульських представництв в Україні не створено, найближче посольство Мавританії, що відає справами щодо України, знаходиться в Москві (Росія)[1]. Справами України в Мавританії відає українське посольство в Марокко.
Адміністративно-територіальній поділ
ред.В адміністративно-територіальному відношенні територія держави поділяється на: 12 регіонів, що мають порядкові номери від «першого» до «дванадцятого», і 1 столичний округ.
На чолі адміністрації кожного регіону стоїть губернатор, який підпорядковується уряду.
| № | Область | Адміністративний центр |
Площа, км² |
Населення, чол. (2000) |
Щільність, чол./км² |
|---|---|---|---|---|---|
| 1 | Адрар | Атар | 215 300 | 60 847 | 0,28 |
| 2 | Асаба | Кіффа | 36 600 | 249 596 | 6,82 |
| 3 | Бракна | Алег | 32 800 | 240 167 | 7,32 |
| 4 | Дахлет-Нуадібу | Нуадібу | 22 300 | 75 976 | 3,41 |
| 5 | Горголь | Каеді | 13 600 | 248 980 | 18,31 |
| 6 | Кудимага | Селібабі | 10 300 | 186 697 | 18,13 |
| 7 | Ход-еш-Шаркі | Нема | 182 700 | 275 288 | 1,51 |
| 8 | Ход-ель-Гарбі | Аюн-ель-Атрус | 53 400 | 219 167 | 4,10 |
| 9 | Інширі | Акжужт | 46 800 | 11 322 | 0,24 |
| 10 | Нуакшот | Нуакшот | 1 000 | 611 883 | 611,88 |
| 11 | Тагант | Тіджикжа | 95 200 | 61 984 | 0,65 |
| 12 | Тірис-Земмур | Зуерат | 252 900 | 53 586 | 0,21 |
| 13 | Трарза | Росо | 67 800 | 252 664 | 3,73 |
| Всього | 1 030 700 | 2 548 157 | 2,47 |
Збройні сили
ред..jpg)
Чисельність збройних сил у 2000 році складала 15,6 тис. військовослужбовців[1]. Загальні витрати на армію склали 24 млн доларів США[1].
Економіка
ред.Мавританія — відстала аграрна держава. Основа економіки — скотарство, рибальство та гірничодобувна промисловість. Валовий внутрішній продукт (ВВП) у 2006 році склав 8,4 млрд доларів США (143 місце в світі); що у перерахунку на одну особу становить 2,6 тис. доларів (136 місце в світі)[1]. Промисловість разом із будівництвом становить 29 % від ВВП держави; аграрне виробництво разом із лісовим господарством і рибальством — 25 %; сфера обслуговування — 46 % (станом на 2002 рік)[1].
Надходження в державний бюджет Мавританії за 2006 рік склали 421 млн доларів США, а витрати — 378 млн; профіцит становив 11 %[1].
За даними Index of Economic Freedom The Heritage Foundation за 2001 рік темп зростання ВВП — 3,5 %. Прямі закордонні інвестиції — $ 0,1 млн.
Валюта
ред.Національною валютою країни слугує угія.
Промисловість
ред.Головні галузі промисловості: гірнича, легка і нафтохімічна.
Гірнича промисловість
ред.У 2006 році видобуток нафти становив 27,4 млн барелів.
Енергетика
ред.За 2004 рік було вироблено 176,7 млрд кВт·год електроенергії (експортовано 0 млн кВт·год); загальний обсяг спожитої — 164,3 млрд кВт·год (імпортовано 0 млн кВт·год)[1].
У 2006 році споживання нафти склало 24,2 тис. барелів на добу, природний газ не використовується для господарських потреб[1].
Агровиробництво
ред.
У сільськогосподарському обробітку, через несприятливі природні умови (пустеля Сахара), знаходиться лише 0,2 % площі держави[1]. Головні сільськогосподарські культури: сорго, просо, фініки, зернові культури, овочі.
Важливою галуззю є тваринництво. За чисельністю поголів'я верблюдів Мавританія знаходиться на 3-тє місці в світі.
Значний прибуток приносить вилов риби у водах Атлантики.
Транспорт
ред.Осн. транспорт — автомобільний та морський. Довжина єдиної в країні залізниці бл. 700 км. Вона з'єднує Нуадібу з колишнім і сучасними центрами видобутку залізняку — Фдериком, Зуератом і Гельб-аль-Рхейном. У Нуакшоті і Нуадібу функціонують міжнародні летовища і великі морські порти, в тому числі рудоекспортний Кансадо (поруч із Нуадібу).
Туризм
ред.У 1996 році Мавританія отримала прибуток від іноземних туристів 2 млн доларів США[1].
Зовнішня торгівля
ред.Основні торговельні партнери Мавританії: Японія, Франція, Алжир, Італія, Іспанія.
Держава експортує: рибопродукти (57 %), мінеральна сировина (залізняк, гіпс — 43 %), жива худоба, гуміарабік, фініки, шкіряна сировина. Основні покупці: Японія (22 %); Італія (16 %); Франція (14 %). У 1997 році вартість експорту склала 562 млн доларів США[1].
Держава імпортує: чай, цукор, рис та інші види продовольства, промислові товари (35 %), нафтопродукти (31 %), промислові вироби (21 %). Основні імпортери: Франція (30 %); Алжир (10 %); Іспанія (7 %). У 1997 році вартість імпорту склала 552 млн доларів США[1].
Населення
ред.
Населення держави у 2006 році становило 3,2 млн осіб (129 місце в світі). У 1990 році населення країни становило 2,0 млн осіб. Густота населення: 2,5 осіб/км² (190 місце в світі). Згідно статистичних даних за 2006 рік народжуваність 41 ‰; смертність 12,2 ‰; природний приріст 28,8 ‰[1].
Вікова піраміда населення виглядає наступним чином (станом на 2006 рік):
- діти віком до 14 років — 45,6 % (0,73 млн чоловіків, 0,72 млн жінок);
- дорослі (15—64 років) — 52,2 % (0,82 млн чоловіків, 0,84 млн жінок);
- особи похилого віку (65 років і старіші) — 2,2 % (0,03 млн чоловіків, 0,04 млн жінок).
На півдні країни у басейні річки Сенегал живуть осілі землеробські негроїдні народи. Найбільша густина населення поблизу південного кордону в районі Шеммама, на правобережжі Сенегалу. Інше населення, скотарі-кочівники, розпорошене по великих просторах пустель і напівпустель. У етнічному відношенні вони належать до маврів, народу змішаного етногенезу.
Урбанізація
ред.
Рівень урбанізованості в 2000 році склав 54 %[1]. Головні міста держави: Нуакшот (760 тис. осіб), Нуадібу (115 тис. осіб), Кіффа (57 тис. осіб).
Етнічний склад
ред..jpg)
Головні етноси, що складають мавританську націю: маври (араби, бербери і туареги) — 70 %, негроїдні народи (волоф, тукулер і сонінке) — 30 %.
Бербери населяли Північну і Північно-Західну Африку ще до нової ери. Після вторгнення арабів до Північної Африки (7—8 ст.) їх було витіснено в пустельні райони. Деякі берберські племена змішалися з арабами. Формально всі вони прийняли іслам, хоч доісламські культи відіграють велику роль у берберському етнокультурному комплексі. Багато берберських племен перейшли на використання арабської мови. Однак досі збереглися анклави берберомовного населення. Традиційно бербери ведуть напівкочовий спосіб життя. Багато хто з них спочатку селився в оазах. Вони споруджують невеликі загати, щоб накопичити воду для вирощування зернових і фініків. Серед скотарів-кочівників поширена колективна власність на пасовищні угіддя. Однак землі, що обробляються, як правило, перебувають у приватній власності. Бербери відомі своєю войовничою вдачею. Вони звикли нападати і погрожувати, але рідко вдавалися до широкомасштабних військових дій. Незважаючи на постійне протиборство двох найвпливовіших політичних угруповань берберів, у кожній місцевості досягнуто домовленості про спільну оборону і перемінне використання пасовищ у період сезонних міграцій. У берберському суспільстві всі його члени користуються рівними правами; владними повноваженнями наділені місцеві збори, в яких беруть участь усі дорослі чоловіки.
Кочові араби-бедуїни прийшли в ці краї як завойовники і, коли не сподівалися на достатню продуктивність своїх стад, стягували з населення данину або примушували його працювати на себе. Відчуваючи явну неприязнь до осілого способу життя, вони нехтували досвідом осілого господарювання берберів. Традиційним житлом для бедуїнів слугували шатра з валяної верблюжої або козячої вовни, пофарбованої в чорний колір. Жителі узбережжя бедуїни-імрагени відмовилися від кочового способу життя і зайнялися рибальством. Як і арабське населення Магрибу (тобто Північно-Західної Африки), вони створили суспільство з розвиненою станово-кастовою структурою. Нижчу касту становили чорні маври (харатини), нащадки звільнених рабів.
Туареги, тобто бербери, які до ісламізації сповідували християнство, традиційно кочують зі стадами верблюдів і під час стоянок живуть у шатрах червоного кольору. Вони розрізнюють два види власності: зароблену працею і захоплену силою. Остання перебуває у спільному користуванні. Туарезькі жінки (на відміну від арабок) можуть володіти рухомою власністю і не носять чадру (обличчя закривають туареги-чоловіки). Крім того, вони є хранительками музичних і поетичних традицій.
Оази спочатку були заселені чорношкірими західноафриканцями, нащадками рабів скотарів-кочівників. Зараз місцеве населення вирощує там зернові культури, фініки і займається тваринництвом.
У долині річки Сенегал землеробством займаються переважно тукулери, сонінке і волоф (народи, які живуть також на території сусіднього Сенегалу). Вони воліють розмовляти власними мовами, і з побоюванням ставляться до арабомовної більшості населення країни.
Мови
ред.Державна мова: арабська. Французька мова використовується на офіційному рівні. Поширені також місцеві мови негроїдних народів і туарегів.
Релігії
ред.
Головна релігія держави: іслам — 99,5 % населення.
Охорона здоров'я
ред.Очікувана середня тривалість життя в 2006 році становила 53,1 року: для чоловіків — 50,9 року, для жінок — 55,4 року[1]. Смертність немовлят до 1 року становила 69,5 ‰ (станом на 2006 рік). Населення забезпечене місцями в стаціонарах лікарень на рівні 1 ліжко-місце на 1220 жителів; лікарями — 1 лікар на 11,9 тис. жителів (станом на 1996 рік)[1].
У 1993 році 66 % населення було забезпечене питною водою[1].
Освіта
ред.
Рівень письменності в 2003 році становив 41,7 %: 51,8 % серед чоловіків, 31,9 % серед жінок[1].
Витрати на освіту в 1996 році склали 4,7 % від ВВП[1].
Інтернет
ред.У 2001 році всесвітньою мережею Інтернет у Мавританії користувались 3,5 тис. осіб[1].
Культура
ред.Архітектура
ред.Образотворче мистецтво
ред.Література
ред.Театр
ред.Музика й танці
ред.Кінематограф
ред.Кухня
ред.Кулінарні традиції Мавританії відрізняються від решти африканських країн тим, що чаю тут п'ють значно більше, ніж кави. При цьому в кухні узбережжя країни переважають морепродукти, а в кухні пустельних і степових регіонів — м'ясо. Чай тут подають невеликими порціями і з пишною пінкою, яку створюють шляхом численних переливань чаю.
Свята
ред.Наука
ред.Засоби масової інформації
ред.Спорт
ред.Примітки
ред.Література
ред.- (англ.) Acreman, M. C. and Hollis, G. E. Water management and wetlands in sub-saharan Africa. — Cambridge: IUCN, 1996. — 249 p.
- (рос.) Быкова Л. В. Исламская Республика Мавритания. — М. : Наука, 1997. — 150 с.
- (рос.) Вавилов В. В. Мавритания. — М. : Мысль, 1989. — 124 с.
- (рос.) Ковальска-Левицка А. Мавритания — М. : Наука, 1981. — 303 с.
- (рос.) Лаврентьев С. А., Яковлев В. Ш. Мавритания: история и современность. — М. : Знание, 1986. — 64 с.
- (рос.) Луконин Ю. В. История Мавритании в новейшее время. — М. : Наука, 1991. — 199 с.
- (рос.) Салтанова А. В. Африканский месяц май // Международная жизнь. — 2004. — С. 5—8.
Посилання
ред.- Мавританія [Архівовано 17 січня 2017 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.
- Уряд
- République Islamique de Mauritanie [Архівовано 6 липня 2005 у Wayback Machine.] official government site
- Assemblée Nationale Mauritanienne [Архівовано 19 травня 2007 у Wayback Machine.] official site
- Новини
- AllAfrica.com — Mauritania [Архівовано 9 жовтня 2008 у Wayback Machine.] news headline links
- News and Views of the Maghreb [Архівовано 16 січня 2006 у Wayback Machine.]
- Різне
- Arab Gateway — Mauritania
- Encyclopaedia Britannica, Mauritania — Country Page [Архівовано 15 травня 2008 у Wayback Machine.]
- BBC News Country Profile — Mauritania [Архівовано 8 квітня 2008 у Wayback Machine.]
- CIA World Factbook — Mauritania [Архівовано 24 грудня 2018 у Wayback Machine.]
- US State Department — Mauritania [Архівовано 1 жовтня 2008 у Wayback Machine.] includes Background Notes, Country Study and major reports
- Mauritania's location on a 3D globe (Java)
- US Library of Congress — Country Studies [Архівовано 10 червня 2006 у Wayback Machine.]
- country info & who's who [Архівовано 14 вересня 2008 у Wayback Machine.]
- Columbia University Libraries — African Studies: Mauritania [Архівовано 29 грудня 2008 у Wayback Machine.] directory category
- Open Directory Project — Mauritania [Архівовано 3 лютого 2009 у Wayback Machine.] directory category
- Stanford University — Africa South of the Sahara: Mauritania [Архівовано 15 вересня 2008 у Wayback Machine.] directory category
- The Index on Africa — Mauritania directory category
- Yahoo! — Mauritania directory category
- Історія
- RaceandHistory.com: Present day slavery in Mauritania [Архівовано 6 грудня 2008 у Wayback Machine.]
- Reuters — TIMELINE: Mauritania gripped by another coup [Архівовано 6 грудня 2008 у Wayback Machine.]
- Mauritania: a small country gives a big lesson in democracy, Sens Public Review [Архівовано 6 грудня 2008 у Wayback Machine.]