Алфьоров Олександр Анатолійович
Алфьоров Олександр Анатолійович | |
---|---|
Олександр Алфьоров, 17 Серпня 2019 року | |
Народився | 30 листопада 1983 (41 рік) Київ, Українська РСР, СРСР |
Країна | Україна |
Національність | українець |
Діяльність | історик, громадський діяч, радіоведучий, політик |
Відомий завдяки | історик, радіоведучий, громадський діяч, політичний діяч |
Alma mater | Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова |
Науковий ступінь | кандидат історичних наук |
Нагороди | |
Олександр Анатолійович Алфьоров (нар. 30 листопада 1983, Київ) — український історик, радіоведучий, громадський та політичний діяч, кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту історії України НАН України.
Походить з українського шляхетсько-старшинського та дворянського роду Алфьорових.[1] Народився в місті Києві, в родині науковців: батько — Алфьоров Анатолій Миколайович, кандидат біологічних наук, довгий час працював із Миколою Амосовим; мати Алфьорова Євгенія Олександрівна — педагог.[2]. З дружиною Тетяною виховують чотирьох дітей.
2001 року закінчив середню школу № 137 (м. Київ).[2] За час навчання у школі брав активну участь у конкурсі Малої академії наук: переможець всеукраїнського етапу МАН (2001) з історії. У 2006 р. завершив із ректорською відзнакою Інститут історичної освіти Національного педагогічного університету імені М. Драгоманова за спеціальністю «викладач історії, вчитель правознавства». У 2012 році захистив кандидатську дисертацію за спеціальністю «Історія України» за темою «Роль козацько-старшинського роду Голубів в історії України XVI—XVIII ст.». З 2012 року до початку війни студент заочного сектора Київської православної богословської академії (2 курси).[2]
З 2008 року працює радіоведучим Українського радіо «Культура» (з 2012 року ведучий авторської передачі «Історичні Фрески»[3][1]). З 2010 року — молодший науковий (з 2012 року науковий) співробітник Інституту історії України Національної академії наук України.
У 2014—2018 роках — прессекретар народного депутата України Андрія Білецького, з зими 2014 по червень 2015 року — керівник пресслужби полку «Азов».[2]
З 2019 року — телеведучий на Суспільному телебаченні UA: Культура.
У 2020—2021 координатор українського відділення проєкту Принстонського університету «Framing the Late Antique and Medieval Economy».
З квітня 2022 року офіцер ССО «Азов-Київ», з вересня офіцер 3-ї окремої штурмової бригади, начальник групи управління.
Автор понад 100 наукових статей; автор та співавтор книг:
- Алфьоров О. Особові печатки правобережної України: кінець XVIII — перша половина XIX ст. — Біла Церква: Вид. О. В. Пшонківський 2004. — 100 с.
- Алфьоров О. А., Однороженко О. А. Українські особові печатки XV—XVII ст. за матеріалами київських архівосховищ. — Харків: Вид. «Просвіта», 2009. — 200 с.
- Алфьоров О. Старшинський рід Алфьорових: генеалогія, соціально-політичне та майнове становище слобідської гілки другої половини XVII — початку ХХ ст. — Біла Церква: Вид. О. В. Пшонківський, 2009. — 150 с.
- «Договори і постанови…» / Упорядник О. Алфьоров. — Київ: Вид. «Темпора» 2010. — 152 с.
- Тисяча років української сфрагістики. Каталог виставки. /у співавторстві/ К.,2014. — 505 с.
- Реєстри Сумського полку. 1660—1664 / Упорядники О. Алфьоров, О. Різниченко. — Київ: Вид. Інституту історії країни НАН України, 2016. — 534 с.
- Реєстри Полтавського полку 1654 р. /Упорядники О. Алфьоров, О. Монькін. — Київ: Вид. Інституту історії країни НАН України, 2018. — 266 с.
- Переписна книга Сумського полку 1691 р. / Упорядники О. Алфьоров, О. Різниченко. — Київ: Вид. Інституту історії країни НАН України, 2019. — 635 с.
- Михайло Чайковський. Шляхта обирає авантюризм / упорядник О.Алфьоров. — Київ: Вид.: Пропала грамота, 2020. — 608 с.
- Алфьоров О., Різніченко О. Переписна книга Білопільської сотні 1673 року. — Київ-Білопілля, 2021. — 219 с.
- Алфьоров О. Особові печатки з Правобережної України: середина XVII — початок ХІХ ст. Матеріали до каталогу. — Київ, 2021. — 210 с.
- Алфьоров О. Печатки Київської митрополії XI—XIV ст.: клір та інституції. Каталог колекції Музею Шереметьєвих. — Київ: Видавничий дім «Антиквар», 2021. — 240 с[4].
- Присяга козацьких полків, що були у поході 1718 року / Упорядники О. Алфьоров, О. Різниченко. — Запоріжжя, 2023. - 200 с.
- Переписна книга Сумського полку 1691 р. / Упорядники О. Алфьоров, О. Різниченко. — Запоріжжя, 2024. - 528 с.
- Seibt W., Alf'orov O. Byzantine Seals and Rus’ian Seals in the Byzantine Style Found on the Territory of Ukraine. - Kyiv, 2024. - 418 p.
- Відповідальний секретар наукових збірників «Сфрагістичний щорічник» (Вип. 1-5), «Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики» (Вип. 25-26).
- Алфьоров О. , Петраускас А. ГОРОДНИЦЬКИЙ СКАРБ: СРІБНИКИ ВОЛОДИМИРА СВЯТОСЛАВИЧА // Український нумізматичний щорічник. — 2021. — № 5. — C. 25[5]
Внесок у розвиток науки
- У 2009 році віднайшов в Російському державному архіві давніх актів (м. Москва) копію «Конституції Пилипа Орлика».[6]
- У 2010—2017 роках — співорганізатор 7 міжнародних Сфрагістичних конференцій.
- 2017 року — Куратор та автор виставки «Святослав Хоробрий: Дух Епохи» (Музей «Золоті Ворота» Національного заповідника «Софія Київська»).
- 2018 року — засновник «Історичного Радіо».
- 2020 року — відкрив світу раніше не відомого з джерел Київського митрополита Никифора ІІІ, який посідає місце між митрополитами Кирилом III (1247—1281) та Максимом (1285—1305). Судячи з напису на печатці, яку було вперше презентовано на міжнародній конференції з історії Русі у Варшаві 2 лютого 2020 р., Никифор ІІІ був митрополитом лише трошки понад року. А, можливо, помер в дорозі, адже його печатка (з колекції О.Шереметьєва) була знайдена в Херсоні (Севастополь).
- 2020 року — взяв участь у передачі державі Городницького скарбу.
- Автор герба Черняхівського району Житомирської області.
2001—2007 рр. — Голова молодіжного осередку ВГО «Союз гетьманців-державників».[1] Член Українського геральдичного товариства.[7]
З 2016 р. член Вищої Ради політичної партії Національний Корпус, речник партії. З 2018 року — керівник всеукраїнської кампанії «Пам'ять нації».[2]
Голова експертної топонімічної комісії з опрацювання пропозицій щодо перейменування об'єктів міського підпорядкування, назви яких пов'язані з Російською федерацією та/або її союзниками (сателітами) при Київській міській державній адміністрації[8][9].
Автор науково-популярного YouTube каналу Олександр Алфьоров.
- Відзнака президента України «За участь в антитерористичній операції» (2015)[2]
- Премія імені Дмитра Нитченка (2022)[10]
- Медаль «За жертовність і любов до України» Української православної церкви Київського патріархату.
- Численні подяки від Українського музею в Чикаго, Міністерства культури, Малої академії наук та ін.[2]
- ↑ а б в Кириченко Ірина. Історик Олександр Алфьоров: «Ми заходимо на те саме коло, як сто років тому»
- ↑ а б в г д е ж Біографія О. Алфьорова на сайті кампанії «Пам'ять нації». Архів оригіналу за 12 квітня 2021. Процитовано 8 вересня 2020.
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 23 травня 2019. Процитовано 23 травня 2019.
{{cite web}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Печатки Київської митрополії ХІ-XIV ст.: клір та інституції. Каталог колекції Музею Шереметьєвих. Видавничий дім "Антиквар". 2021. с. 240. ISBN 978-617-7285-42-6.
- ↑ Алфьоров, Олександр Анатолійович; Петраускас, Андрій Вальда́сович (2021). ГОРОДНИЦЬКИЙ СКАРБ: СРІБНИКИ ВОЛОДИМИРА СВЯТОСЛАВИЧА [HORODNYTSIA TREASURE: VOLODYMYR SVIATOSLAVYCH'S SILVER COINS]. Український нумізматичний щорічник 5. с. 259. Архів оригіналу за 22 липня 2022. Процитовано 26 жовтня 2022.
- ↑ Знайдено примірник Конституції Пилипа Орлика, написаний староукраїнською. Архів оригіналу за 27 червня 2019. Процитовано 27 червня 2019.
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 6 липня 2013. Процитовано 23 травня 2019.
{{cite web}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Алфьоров, Олександр Анатолійович (19 червня 2022). Прибрати з карти Києва імперські назви. Як зробити це якісно.
- ↑ Алфьоров, Олександр Анатолійович (01 липня 2022). Дерусифікація та декомунізація: нові назви, які отримають вулиці тисячолітнього Києва.
- ↑ Лауреати премії імені Дмитра Нитченка 2022 року — Ірен Роздобудько, Олександр Алфьоров і Тарас Кремінь
- Про Олександра Алфьорова в базі «Історики України» [Архівовано 31 травня 2019 у Wayback Machine.]
- Олександр Алфьоров [Архівовано 24 серпня 2021 у Wayback Machine.] // Гугл академія
- Про О. Алфьорова на сайті Українського радіо [Архівовано 23 травня 2019 у Wayback Machine.]
- Біографія О. Алфьорова на сайті Українського геральдичного товариства [Архівовано 8 листопада 2019 у Wayback Machine.]
- Кириченко Ірина. Історик Олександр Алфьоров: «Ми заходимо на те саме коло, як сто років тому». — Україна молода. — 29.10.2019.
- Біографія О. Алфьорова на сайті кампанії «Пам'ять нації» [Архівовано 12 квітня 2021 у Wayback Machine.]
- Алфьоров О. Свинцеві літописи // Локальна історія. — 3 листопада 2023
- Народились 30 листопада
- Народились 1983
- Уродженці Києва
- Випускники Київського педагогічного інституту
- Кандидати історичних наук
- Нагороджені відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції»
- Нагороджені медаллю «За жертовність і любов до України»
- Українські історики
- Українські радіожурналісти
- Українські радіоведучі
- Політики України
- Помічники народних депутатів України
- Азовський рух
- Науковці Інституту історії України НАН України
- Ютубери Києва