Асафетида
Ця стаття потребує упорядкування для відповідності стандартам якості Вікіпедії. |
Асафетида | |
Коротка назва | F. assa-foetida |
---|---|
Наукова назва таксона | Ferula assa-foetida L., 1753[1] |
Таксономічний ранг | вид[1] |
Батьківський таксон | Ферула[1] |
Вернакулярна назва | Asafoetida[2], Pirunkeltaputki і 阿魏[3] |
Цей таксон є джерелом | Асафетида (прянощі) |
URL GRIN | npgsweb.ars-grin.gov/gringlobal/taxonomydetail.aspx?id=16603 |
Асафетида у Вікісховищі |
Ферула смердюча, або Асафетида (Férula assa-fóetida) — багаторічна трав'яниста рослина; вид роду Ферула родини Зонтичні (Apiaceae). З молочного соку коренів рослини отримують пряність.
Асафетида — багаторічна, потужна, висока рослина, що досягає 1,5-2 метрів. Центральний стовбур товстий, у верхній частині розгалужується, має великі листи. Корінь роздутий, овальний. Під час цвітіння викидає 15-квіткові парасольки з розгалужених стебел. Рослина плодоносить один раз на 8-10 років.
Батьківщина — Іран (Герат, Хорасан), Афганістан, Таджикистан. Росте і на території іранського та іракського Курдистану, а також в районах колишнього СРСР, прикордонних з Іраном і Афганістаном. На початку 1971 експедиція Академії наук Казахської РСР відкрила великі зарості асафетиди в Заїлійському Алатау.
У кулінарії використовують висушений латекс (молочний сік), що видобувається з коренів рослини і використовується в якості прянощів.
Відомо під іншими назвами:
- Смола смердюча
- Поганий дух
- Чортів кал
- асмаргок
- Хінг
- Ілан
З ферул інших видів отримують латекс з іншою назвою: гальбан, або маткова смола. Їх не можна застосовувати як прянощі, лише як медичний засіб. За зовнішнім виглядом гальбан відрізняється від асафетиди: зерна брудно-коричневі, на дотик сухі, іноді зліплені разом, іноді окремі. На смак схожий на протухлу цибулю, гіркий, неприємний, різкіший і відштовхуючий. Гальбан часто видають за асафетиду.
У готовому вигляді пряність асафетида являє собою зернисту масу невизначеної форми. Зерна («мигдалини») різної величини пов'язані між собою жовто-коричневою липкою масою. Зерна всередині молочно-білі з рожевими прожилками. На місці розрізу від дії повітря стають пурпурно-червоними, а потім червоно-бурими.
При кімнатній температурі асафетида м'яка, як віск. Еластичність підвищується при більш високій температурі. На холоді ж, навпаки, пряність стає крихкою і легко подрібнюється в порошок. Їдка суміш запаху часнику і цибулі з більш вираженою часниковою складовою являє основу запаху прянощі. Однією з найпримітніших характеристик асафетиди є леткість її запаху і уїдливість смаку. Смак відчувається в роті протягом декількох годин і не видаляється навіть полосканням порожнини рота. А запах за кілька хвилин просочує кімнату так, що протягом доби не вивітрюється.
Вживання асафетиди сприяє запобіганню метеоризму (скупчення газів) і полегшує переварювання їжі.
В наш час асафетида є майже виключно азійською пряністю. Вона використовується, наприклад, в кришнаїтській кухні замість цибулі та часнику, оскільки вони, як і м'ясо, згідно вченню кришнаїтів, належать до гуни невігластва.
Пряність застосовується в м'ясних стравах, переважно з баранини, в іранській, афганській та курдській кухнях. В інших кухнях, індійській та яванській, асафетида застосовується в рисових і овочевих стравах. При застосуванні асафетиди з іншими прянощами неприємні відтінки аромату пом'якшуються.
Особливо широко асафетида застосовується в рисових і бобових стравах.
- Мустафін О. Hot Story. Неймовірні пригоди прянощів у світі людей. Х., 2018
- Сафатина // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1964. — Т. 7, кн. XIII : Літери Риз — Се. — С. 1684. — 1000 екз.
Це незавершена стаття про квіткові рослини. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
- ↑ а б в Linnaeus C. Species Plantarum: Exhibentes plantas rite cognitas ad genera relatas — 1753. — Т. 1. — С. 248.
- ↑ база даних рослин Міністерства сільського господарства США
- ↑ 林秦文, 肖翠, 马金双 中国外来植物数据集, A dataset on catalogue of alien plants in China // 生物多样性 — 1993. — Т. 30, вип. 5. — С. 22127. — ISSN 1005-0094 — doi:10.17520/BIODS.2022127