ДБ-3

ДБ-3
Призначення:	дальній бомбардувальник
Перший політ:	1935 (ЦКБ-26) 1936 (ЦКБ-30)
Прийнятий на озброєння:	серпень 1936
Знятий з озброєння:	1947
Період використання:	1937—1939
На озброєнні у:	СРСР
Розробник:	Aviakord, Воронеж, Moscow Aviation Plant № 39d і Комсомольськ-на-Амурі авіаційне виробниче об'єднання імені Ю. Гагаріна
Виробник:	Воронезьке акціонерне літакобудівне товариство
Всього збудовано:	1528
Модифікації:	ДБ-3Т, ДБ-3ТП, ЦКБ-54, Іл-4
Конструктор:	Іллюшин
Екіпаж:	3 особи
Крейсерська швидкість:	320 км/год
МШ біля землі:	345 км/год
МШ на висоті:	439 км/год
Бойовий радіус:	6000 км
Дальність польоту:	3800 (з 1000 кг бомб) км
Практична стеля:	9600 м
Довжина:	14,22 м
Висота:	4,19 м
Розмах крила:	21,44 м
Площа крила:	65,5 м²
Споряджений:	7745 кг
Двигуни:	2×ПД М-87А
Тяга (потужність):	2×950 к.с.
Внутрішнє бомбове навантаження:	1000 кг (максимальне 2500 кг) кг
Кулеметне озброєння:	3×7,62 мм кулемети ШКАС
Торпедне озброєння:	1× 940 кг торпеда 45-36-АН або 45-36-АВ
ДБ-3 у Вікісховищі

ДБ-3 — радянський двомоторний дальній бомбардувальник передвоєнного періоду і часів Другої світової війни. Розроблений в ОКБ-З9 під керівництвом Сергія Володимировича Іллюшина.

Літак складав основу радянської авіації далекої дії в передвоєнні роки, але вже застарів на її початок. Проте глибока модернізація ДБ-3 — ДБ-3Ф, який отримав пізніше отримав позначення Іл-4, став одним з наймасовіших радянських бомбардувальників.

Історія створення

29 серпня 1934 начальник Управління повітряних сил РСЧА Яків Алксніс затвердив тактико-технічне завдання на ближній бомбардувальник, розробку якого доручили конструкторському бюро заводу № 39. На літаку планувалося використовувати ліцензійні копії моторів Гном-Рон «Містраль» К-14 і Райт «Циклон» R-1820F-3. У першому варіанті планувався пасажирський літак на 12 пасажирів, мотори отримали радянське позначення М-85. Бомбардувальник ББ-2 в був аналогом пасажирської машини розраховуваною на доставку 500 кг бомб на відстань до 1500 км із середньою швидкістю 230—240 км/год. Роботи на військовому варіанту йшли значно швидше, ніж з цивільним, зважаючи на конкуренцію з боку Туполева (літак СБ) і Сухого (літак АНТ-37). Перший екземпляр літака, зважаючи стислість термінів, вирішили будувати за спрощеною технологією, з цільним фюзеляжем і металевим крилом, без озброєння. Машина отримала позначення ЦКБ-26.

Починаючи з перших польотів і далі машини випробував Володимир Коккінакі. Літак перевершив найсміливіші очікування і навіть дозволяв виконувати петлю Нестерова. На ньому було встановлено п'ять світових рекордів. Все це визначило подальшу долю літака, і в грудні 1935 року вийшла постанова про подальшу розробку літака — суцільнометалевого швидкісного бомбардувальника далекої дії БДР, майбутнього ЦКБ-30, який вже 31 березня 1936 року здійснив випробувальний політ.

Влітку 1936 року другий прототип ЦКБ-30 з повним комплектом озброєння надійшов на випробування. Через декілька аварій випробування затягнулись, однак, не чекаючи завершення випробувань, літак запустили в серію під найменуванням ДБ-3С. Офіційно випробування були завершені тільки в травні 1937 року, коли вже були готові перші серійні літаки. Терміново з заводу № 39 зняли всі невиконані замовлення і розгорнули виробництво ДБ-3. У такому ж темпі перепрофілювали воронезький завод № 18. У 1938 році виробництво ДБ-3 почав 126-й завод у Комсомольську-на-Амурі. Надалі, в 1942—1943 роках літаки випускав і московський завод № 23.

У червні 1938 року на спеціально підготовленому ЦКБ-30 «Москва» був виконаний безпосадковий переліт за маршрутом Москва (Чкаловський) — Спаськ-Дальній. Через рік на цій же машині був виконаний безпосадковий переліт до Канади. У 1940 році на 39-му заводі були побудовані дві машини ЦКБ-30Н-1 і ЦКБ-30Н-2 для встановлення рекордів дальності жіночими екіпажами.

Для групового прикриття далеких бомбардувальників було вирішено переробити ДБ-3 на винищувач супроводу, для чого в передню і задню турелі встановили гармати ШВАК і додали нижню підфюзеляжну турель з кулеметом ШКАС. Дослідна машина з заводським номером 3018002 отримала позначення ЦКБ-54. Але через незадовільні результати держвипробувань машину повернули на доопрацювання. На озброєння ЦКБ-54 так і не прийняли.

У 1938 році літаками ДБ-3 були озброєні три повітряні армії. У 1940 році літаки ДБ-3 використовувались в бойових діях радянсько-фінської війни, де проявили велику складність в експлуатації, високу аварійність, недостатнє оборонне озброєння і цілий ряд інших недоліків. Це прискорило роботи над глибокою модернізацією машини, яка отримала позначення ДБ-3Ф, більше відома як Іл-4.

Модифікації літака

Поплавковий торпедоносець ДБ-3ТП

• ЦКБ-26 — дослідний швидкісний бомбардувальник (1 прототип, 1935 року.)
• ЦКБ-30 — дослідний передсерійний дальній бомбардувальник (1 прототип, 1936 року.)
• ДБ-3 (ДБ-3С) — перша серійна модифікація, оснащувалась двигунами М-85 потужністю 850 к.с. Маса бомбового навантаження — 1000 кг, захисне озброєння — 3 кулемети ШКАС — по одному в носовій, верхній і нижній установках. (випускався з 1936.)
  • ДБ-3А — серійний літак з двигунами М-86 потужністю 960 к.с. (випускався з 1938 року.)
  • ДБ-3Б — серійний літак з двигунами М-87А/Б потужністю 950 к.с., від'ємними консолями крила, зміненим склінням кабіни штурмана, новим ліхтарем кабіни пілота, посиленим шасі, бронезахистом, частковим захистом бензобаків. Частина літаків у 1940–1941 роках була перероблена під нові турелі МВ-3 та МВ-2. (випускався з 1939 року)
• ДБ-3Т — торпедоносна модифікація. Міг нести авіаційні торпеди 45-36-АН або 45-36-АВ, або міну АМГ-1. На літаку розміщувалася одна торпеда чи міна на зовнішньому підфюзеляжному тримачі Т-18. Міг переобладнуватися у звичайний бомбардувальник. (виготовлявся з 1039 року)
• ДБ-3ТП — торпедоносець поплавковий, 1938. Виготовлена ​​і випробувана одна дослідна машина.
• ЦКБ-54 — літак супроводу («повітряний крейсер»), 1938. На озброєння не приймався.
• ДБ-3М — модернізований літак з новою кабіною, шасі, паливною системою з м'якими баками, більшою площею крила. Передбачалася установка моторів М-88, через неготовність яких на літаки встановили старі М-87Б.

Тактико-технічні характеристики

		ДБ-3	ДБ-3А	ДБ-3Б
Довжина		14,22 м
Висота		4,19 м
Розмах крил		21,44 м
Площа крил		65,6 м²
Маса	пустого	4446 кг	4677 кг	5080 кг
	спорядженого	6802 кг	6978 кг	7443 кг
Двигуни		2 × М-85	2 × М-86	2 × М-87
Потужність		2 × 850 к. с.	2 × 960 к. с.	2 × 950 к. с.
Максимальна швидкість		390 км/год	395 км/год	428 км/год
Дальність польоту		4000 км		4200 км
Практична стеля		8400 м	8300 м	9600 м
Час підйому на 4000 м		15,1 хв	12,85 хв	12,1 хв

Експлуатація та бойове застосування

Рекордні польоти

Доопрацьовані дослідні машини ЦКБ-30Н-1 і ЦКБ-30Н-2 у 1938—1940 роках поставили низку світових рекордів:

• 27 — 28 червня 1938 року на літаку ЦКБ-30Н-1 «Москва» екіпаж у складі льотчика Володимир Коккінакі і штурмана Олександра Бряндинського здійснив безпосадковий переліт за маршрутом Москва — Далекий Схід (місто Спаськ-Дальній, Приморський край) протяжністю 7580 кілометрів (6850 кілометрів по прямій).
• 27 липня 1940 року на літаку ЦКБ-30Н-2 «Україна» був здійснений переліт в складі жіночого екіпажу (перший пілот — Марія Нестеренко, другий пілот — Марія Михальова, штурман — Ніна Русакова) за маршрутом Хабаровськ — Львів (за 22,5 години льотчиці подолали шлях близько 7000 км).

Військове застосування

За підсумками перших двох років експлуатації літака ДБ-3 в грудні 1938 року представниками ВПС зазначалося, що незважаючи на повну відповідність характеристик літака заявленим тактико-технічним вимогам, машина виявилася надзвичайно складною в експлуатації, мала багато виробничих дефектів. Літак мав традиційне для тих років заднє центрування, в польоті був нестійкий. Крім того відзначався довгий розбіг (до 800—1000 м при злітній вазі 8500-9500 кг) і складність витримування курсу зльоту, тенденція до правого розвороту. Тому літак впроваджувався доволі повільно, і 15 березня 1938 року в військових частинах було тільки 52 ДБ-3, але до кінця року на ДБ-3 літали 8 полків, з них 5 повністю укомплектовані.

Перший бойовий виліт ДБ-3 відбувся літом 1939 року в Китаї, куди було перекинуто 24 літаки з радянськими екіпажами. Вони використовувались для бомбардувань в глибокому тилу японських військ. Найуспішнішим був наліт 3 жовтня 1939 року на базу морської авіації поблизу Ханькоу в результаті якого було знищено і пошкоджено близько 50 літаків. В лютому-травні 1939 року ці ДБ-3 були передані китайським комуністам, які оснастили ними 6-у і 10-у ескадрильї. В Китаї ДБ-3 використовувались до початку 1942 року, потім їх перевили на навчальні і допоміжні ролі.

Трофейний фінський ДБ-3М

В боях на Халхин-Голі ДБ-3 не використовувались і наступні бойові вильоти вже були під час фінської кампанії. В перший день нападу, 20 листопада 1939 року, ДБ-3 з 1-го МТАП Балтійського флоту завдали ударів по порту в Гельсінкі, по берегових батареях на острові Ханко і по деяких інших цілях. З 20 грудня на фронт прибули ще 6-ї, 21-ї і 53-ї ДБАП з ДБ-3, декілька інших полків мали змішаний авіапарк (СБ і ДБ-3), загалом проти Фінляндії діяли 180 ДБ-3. Спочатку ДБ-3 діяли невеликими групами, але в лютому 1940 року бомбардувальні нальоти стали масованими: 14 лютого 95 літаків бомбили Виборг, а 17 лютого 132 ДБ-3 бомбардували залізничний вузол Антреа. За час «Зимової війни» ВПС Радянського союзу втратили 74 ДБ-3, не враховуючи втрат морської авіації. На літаки намагалися встановлювати лижне шасі. Однак лижі постійно примерзали на стоянці і навіть при зупинках на старті, і від лижного шасі відмовилися. Фінські льотчики швидко виявили у ДБ-3 «мертву зону» знизу-ззаду, і для її ліквідації було необхідно встановлювати нижню люкову кулеметну установку.

Перед початком німецько-радянської війни на заході Радянського союзу було близько 550 ДБ-3, більшість з моторами M-87 (ще декілька з М-86), ще 243 ДБ-3 входили в морську авіацію. ДБ-3 разом з Іл-4 (ДБ-3Ф) були основними літаками бомбардувальної авіації далекої дії. В перші два дні війни радянські війська намагались використовувати ДБ-3 для бомбардувань в тилу, зокрема цілями були Кенігсберг, Краків, Данціг і декілька інших міст. З 24 червня цілями стали виключно німецькі війська і транспортні об'єкти, наприклад 28-20 червня вони завдали удару по мостах на ріці Березина. Бомбардування здійснювалось з висоти близько 400 м і ДБ-3 зазнавали величезних втрат від німецьких винищувачів. На фронт було перекинуто частини з Уралу і Близького Сходу, також до бомбових нальотів залучалась морська авіація, але вони не могли компенсувати втрати і 3 липня був виданий наказ на перехід до нічних бомбардувань. Проте в критичних умовах на фронті цей наказ часто ігнорувався і до серпня близько 70 % всіх вильотів були проведені вдень. Тому до кінця 1941 року в строю на німецько-радянському фронті залишилось тільки 75 ДБ-3 (приблизно один довоєнний полк). До 1942 року на фронті їх майже не було.

Як торпедоносець ДБ-3Т майже не використовувався, більшість літаків діяли і були втрачені над землею, єдиний виліт з торпедами відбувся 12 липня 1941 року коли 24 ДБ-3Т вирушили на перехоплення конвою до Риги, але не змогли знайти ціль. Наступного дня цей конвой був все ж атакований ДБ-3, і вдалось потопити два транспорти, але торпед на літаках вже не було. В подальшому флотські ДБ-3 використовувались для встановлення мін. До 1942 року ДБ-3Т майже зникли з західних флотів, але ще залишались в складі Тихоокеанського флоту.

Хоча ДБ-3 майже зникли з радянсько-німецького фронту ще в 1943 році, вони порівняно інтенсивно використовувались в радянсько-японській війні в серпні 1945. В боях взяв участь далекосхідний 19-й бомбардувальний полк, і авіація Тихоокеанського флоту, вони завдавали ударів по укріпленнях, портах і залізниці на території Маньчхжурії, Кореї і Сахаліна.

5 ДБ-3 було захоплено Фінляндією в протягом зимової війни, один з яких був згодом переданий Німеччині для випробувань в травні 1941. Літаки було направлено в групу Lelv 46, а з листопада 1941 їх перевели в Lelv 48. В складі цієї групи ДБ-3 провели 27 бойових вильотів проти радянських військ. Коли в вересні 1944 року з Фінляндією було укладене перемир'я, в строю все ще залишався один ДБ-3, який навіть використовувався проти Німеччини, але 22 жовтня був збитий.

Література

• Драбкин А. В. Я дрался на бомбардировщике. — М. : «Яуза», 2007. — 505 с. — 4000 прим. — ISBN 978-5-699-15419-7. (рос.)
• Новожилов Г. В. и др. Из истории советской авиации: Самолёты ОКБ имени С. В. Ильюшина. — М. : Машиностроение, 1990. — С. 34-62, 367—368. — ISBN 5-217-01056-8. (рос.)
• Gordon, Yefim and Khazanov, Dmitri. Soviet Combat Aircraft of the Second World War. — Hinckley, England : Midland Publishing, 1999. — Vol. 2. Twin-Engined Fighters, Attack Aircraft and Bombers. — P. 172, 97-104. — ISBN 1-85780-084-2. (англ.)
• Харук А.И. Ударная авиация Второй Мировой - штурмовики, бомбардировщики, торпедоносцы. — Москва : Яуза::ЭКСМО, 2012. — 400 с. — ISBN 978-5699595877. (рос.)

Джерела

• ДБ-3 [Архівовано 1 січня 2013 у Wayback Machine.] на combatavia.info: Энциклопедия военной авиации России [Архівовано 14 червня 2013 у Wayback Machine.] (рос.)
• ДБ-3 [Архівовано 1 лютого 2013 у Wayback Machine.] на airwar.ru: Большая авиационная энциклопедия «Уголок неба» [Архівовано 4 грудня 2000 у Wayback Machine.] (рос.)