Жидачів
Жидачів | |||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
Церква Святих Бориса і Гліба | |||||||||
Основні дані | |||||||||
Країна | Україна | ||||||||
Область | Львівська область | ||||||||
Район | Стрийський район | ||||||||
Тер. громада | Жидачівська міська громада | ||||||||
Засноване | 1164 | ||||||||
Магдебурзьке право | 1393 | ||||||||
Статус міста | з 1393 року | ||||||||
Населення | ▼ 10 353 (01.01.2022)[1] | ||||||||
Площа | 13 км² | ||||||||
Поштові індекси | 81700 | ||||||||
Телефонний код | +380-3239 | ||||||||
Координати | 49°23′6″ пн. ш. 24°8′40″ сх. д. / 49.38500° пн. ш. 24.14444° сх. д. | ||||||||
Висота над рівнем моря | 261 м | ||||||||
Водойма | р. Стрий | ||||||||
Назва мешканців | жидачів'я́нин, жидачів'я́нка, жидачів'я́ни | ||||||||
Міста-побратими | Прнявор Боснія і Герцеговина, Домброва-Тарновська Польща, Челядзь Польща, Вієсіте Латвія | ||||||||
День міста | 19 вересня | ||||||||
Відстань | |||||||||
Найближча залізнична станція | Жидачів | ||||||||
До обл./респ. центру | |||||||||
- залізницею | 78 км | ||||||||
- автошляхами | 68 км | ||||||||
До Києва | |||||||||
- автошляхами | 544 км | ||||||||
Міська влада | |||||||||
Адреса | м. Жидачів, вул. Шашкевича, 2 | ||||||||
Вебсторінка | Жидачівська міськрада | ||||||||
Міський голова | Левко Володимир Семенович | ||||||||
Жидачів у Вікісховищі
|
Жида́чів (Удеч) — місто у Львівській області, центр Жидачівської об'єднаної територіальної громади Стрийського району, одне із найдавніших міст Прикарпаття.
Розташоване на межі горбистої Подільської височини та плоскої улоговини Передкарпаття, за 3 км від впадіння в Дністер його найбільшої притоки річки Стрий.
Найдавніші поселення на території міста простежуються вже понад 20 тисяч років, про що свідчать археологічні знахідки.[джерело?]
Перша письмова згадка про місто датується 1164 роком (згадується як Удеч або Зудечів). Надалі в документах зафіксовано близько 25 назв міста.
Вже у ХІІ столітті місто сформувалося як потужний торговельний центр і відігравало значну роль в економічних зв'язках Галицько-Волинської Русі з Київською Руссю та західними і причорноморськими країнами. Через Жидачів проходив важливий торговий шлях із Сходу на Захід. Крім того, завдяки судноплавним в той час річкам Дністер та Стрий, Жидачів був зв'язаний з столицею Галицько-Волинської Русі — містом Галичем, з придунайськими містами та морським портом Київської Русі — Олешшям. Жидачівські купці вели жваву торгівлю також з містами Польщі, Німеччини, Угорщини та інших країн.
Близько XIV століття в Удечі поселились євреї.
Наприкінці XIV століття на тривалий час підпало під владу Польщі. В цей час тут виникає римо-католицький храм, якому у 1387 році король Владислав II Ягайло дарував село Рогізно. 1393 року місто отримало магдебурзьке право, що відповідало інтересам іноземних ремісників та торгівців, котрі в цей час активно заселяли галицькі міста. В часи останньої фази боротьби за галицько-волинську спадщину, яку тоді вели Польща та Литва, з 1405 по 1431 (або 1421-1430), Жидачів став столицею брата лідера православної партії князя Свидригайла — Федора Любартовича, котрий прибув сюди із Сіверщини.[2] У 1415 році за кошти Федора була оздоблена місцева церква. Відповідно до історичних джерел, крім Федора, містом від його імені управляв галицький боярин Ленко, автор грамоти 1424 року, написаної староукраїнською мовою. В 1435 році Жидачівський повіт передано князеві Земовиту Мазовецькому, який віддав його у володіння жидачівському судді Сеньку Прочоличу з Рудного, очевидно, теж місцевому галицькому феодалові. Місто було центром староства гродового, Жидачівського повіту Львівської землі, Руського воєводства, одним із найбільших міст Галичини, центром торгівлі сіллю. Крім того, мешканці займались землеробством і ремісництвом. Ці заняття відображені на гербі міста 1653 року — біла соляна куля, леміш від плуга, серцеподібний щит. В 1602 р. споруджується мурований латинський храм. Його головний вівтар, присвячений Успінню Діви Марії, було збудовано 12 жовтня 1612 року. З того часу зберігся вишуканий різьблений вхідний портал святині, заснований жидачівським старостою Золчинським.
Жидачів увійшов в історію як місце де під час Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького тут і в навколишніх селах почали формуватись ударні групи й загони повсталих, які знищували шляхетські маєтки. Так, на початку 1648 року жидачівські міщани на чолі з попом Ільком та його зятем Федором напали на замок, пограбували шляхетське майно і наробили чимало шкоди. Принагідно були знищені і всі судові книги шляхетських гродських і земських судів. (Наявні у Львівському архіві судові книги розпочинаються з 1649 року). Восени 1648 року запалали й інші панські маєтки у Жидачеві. Один з маєтків захопили 136 повстанців, серед яких було 88 селян, 40 міщан, а решта (8) — отамани й попи. Сформована в Жидачеві одна з ударних груп повстанців знищила багато шляхетських маєтків далеко за межами міста. В 1676 році, Ян III Собеський, готуючись до війни з турецькими загонами під проводом бейлербея Дамаску Ібраґіма-паші «Шайтана», стояв біля міста табором. Бої тривали майже місяць, вирішальною стала битва від 17 жовтня 1676 року. Король Речі Посполитої підписав з турками мирну угоду, відібрав 12 000 полонених, яких гнали в ясир, було відслужено урочистий молебень (месу) з приводу перемоги в костелі Жидачева.
16 вересня 1768 року у Жидачеві було страчено чотирьох гайдамаків — Василя Крупського з Лисянки, Івана Бученка з Черкас, Івана Засилова з Краснопілля (Уманщина) і Якима Шелеста з Жаботина (Смілянщина).
XIX століття відоме як період епідемій холери, пожеж, від яких часто потерпало населення міста. У 1848 р. була розібрана давня церква св. Теодора, що знаходилась у середмісті[3]. Проте, вже у другій половині XIX століття будуються кам'яні будівлі приміщення повітового суду, повітової ради, два приміщення школи. В 1889 році закінчується в будівництво колії Стрий — Ходорів і з цього часу Жидачів отримав залізничне сполучення.
1 січня 1925 р. до міста приєднано село Фільварки Жидачівські[4].
Перед Другою світовою війною в місті нараховувалось близько 4200 мешканців, з них — понад 1900 українців, 1290 поляків, 950 євреїв. У роки Другої світової війни в місті була знищена, репресована четверта частина його мешканців. Все єврейське населення міста було знищено. У 1945 році з Жидачева було виселено всіх поляків. Період з вересня 1939 року по липень 1941 і 1944–1991 період радянської влади.
У післявоєнні роки розвиток міста пов'язаний із будівництвом і діяльністю целюлозно-паперового комбінату, який запущено в дію 1951 року.
Сьогодні місто — має дуже високий рівень безробіття. Починаючи з 1996 року, 21 вересня — день міста[5].
У 2018 році в Україні передбачається відзначення на державному рівні 625-ї річниці з часу надання магдебурзького права місту Жидачеву (1393).[6]
На позачергових парламентських виборах 2019 року у місті функціонували 6 окремих виборчих дільниць № 460357–460361, 460417.
- Результати
- зареєстровано 7751 виборець, явка 49,48%, найбільше голосів віддано за «Голос» — 22,40%, за Слугу народу — 22,11%, за «Європейську Солідарність» — 18,88%.[7] В одномандатному окрузі найбільше голосів отримав Андрій Кіт (самовисування) — 27,73%, за Володимира Гаврона (Голос) — 17,81%, за Андрія Гергерта (Всеукраїнське об'єднання «Свобода») — 14,73%[8].
Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року[9]:
Національність | Відсоток |
---|---|
українці | 96.34% |
росіяни | 2.21% |
поляки | 0.90% |
білоруси | 0.27% |
інші/не вказали | 0.28% |
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[10][11]:
Мова | Кількість | Відсоток |
---|---|---|
українська | 11397 | 97.55% |
російська | 227 | 1.94% |
польська | 33 | 0.28% |
білоруська | 13 | 0.11% |
вірменська | 5 | 0.04% |
угорська | 2 | 0.02% |
румунська | 1 | 0.01% |
інші/не вказали | 5 | 0.05% |
Усього | 11683 | 100% |
Територією міста проходить автошлях E50.
В даний час у місті є понад 30 пам'яток історії і культури. Серед них:
- залишки давньоруського городища, замку ХІІ-XIV ст.
- чудотворна ікона Богоматері Воплочення — Жидачівська Оранта 1406 р. (знаходиться в церкві Воскресіння).
- римо-католицький костел[d] з дзвіницею[d] (за радянських часів спочатку був автовокзал, потім — краєзнавчий музей), тепер діючий храм католиків
- на трьох пагорбах за містом раніше було родове помістя, до якого, за легендами, веде підземний хід з костелу
- старі «панські» конюшні (зараз навчальні класи, гаражі місцевого ПТУ).
Зберігся старий «польський» цвинтар.
У жовтні 1992 р. в місті було відкрито пам'ятник Т.Г. Шевченку[d].
- Жидачівський професійний ліцей
- Жидачівський заклад загальної середньої освіти І-III ст. № 1 ім. Героя України Тараса Матвіїва
- Жидачівський заклад загальної середньої освіти І-III ст. № 2
- Жидачівський заклад загальної середньої освіти І-III ст. № 3 ім. Омеляна Партицького (уродженця с. Тейсарова)
- Жидачівська дитяча музична школа
- Прнявор, Боснія і Герцеговина[12]
- Домброва-Тарновска, Польща[12]
- Челядзь, Польща[12]
- Вієсіте, Латвія[12]
- Юліан-Юрій Дорош — український фотограф-художник, піонер української кінематографії в Галичині, етнограф, краєзнавець, член Українського фотографічного товариства.
- Михайло Гівель — радянський футболіст.
- Ярослав Ланчак — український кінорежисер.
- Байтала Михайло Романович — директор Департаменту пожежної безпеки, відомий пожежник.
- Айхенштайн Цві Гірш[en] (Гершель) з Жидачева — хасид, засновник династії цадиків.[13]
- Володимир Балик[hr] — хорватський баяніст, концертний виконавець, композитор та продуцент.
- Тарас Матвіїв — учасник Революції Гідності, журналіст, військовий, Герой України.
- Богдан Гоза — український важкоатлет.
- Тарас Качараба — футболіст захисник Славії Прага
- Юрша з Ходороставу — староста стрийський, долинський, з роду Ходоровських, чоловік Анни з Тарлів, зять стрийського старости Закліки з Щекаровичів (†1465/1466)[14][15]
- Мельхіор з Паньова[16]
- Ян Янда з Паньова — стрийський староста[17]
- Міхал Паньовський
- Миколай Ліґенза — вісьліцький кастелян; отримав дозвіл на викуп від попередника в 1555 році[18]
- Миколай Спитек з Бобрку Ліґенза — сандомирський кастелян, син попереднього;[19] з 1592 року[20]
- Геронім Оссолінський — польський шляхтич, придворний короля[21]
- Адам Дзержек — посесор староства[22]
- Франциск Дідушицький, з 1662 року
- Юрій-Станіслав Дідушицький, з 1694 року
- Цетнер Ян — староста кам'янський (пол. kamionacki), генерал королівської армії, кухмістр великий коронний
-
Церква Свв. Бориса і Гліба
-
Церква Всіх Святих
-
Костел Успення Пресвятої Богородиці
-
Дзвіниця костелу Успення Пресвятої Богородиці
-
Вали городища в урочищі Базиївка
- ↑ http://db.ukrcensus.gov.ua/PXWEB2007/ukr/publ_new1/2022/zb_Сhuselnist.pdf
- ↑ Шараневич І. (1863) Исторія Галицко-Володимирской Руси, от найдавнѣйшихъ временъ до року 1453. Львовъ: Печатня Ставропигійского института, -С.305
- ↑ Петрушевич А. Сводная Галицко-русская летопись с 1700 до 1772 г.: - Львів : Тип. Ставропиг. Інст., 1874 - 1897, - с. 206
- ↑ Dz.U. 1924 nr 117 poz. 1050. Архів оригіналу за 13 жовтня 2016. Процитовано 29 вересня 2016.
- ↑ Історія міста - Офіційний сайт Жидачівської міської ради. zhydachiv-meriya.lviv.ua (укр.). Архів оригіналу за 30 березня 2017. Процитовано 29 березня 2017.
- ↑ Проект Постанови Верховної Ради України про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2018 році (реєстр. № 7274 від 10.11.2017, поданий Народними депутатами України Єленським В. Є., Княжицьким М. Л., Лесюком Я. В.). Архів оригіналу за 4 лютого 2018. Процитовано 3 лютого 2018.
- ↑ Підсумки голосування на виборчих дільницях у загальнодержавному виборчому окрузі в межах ОВО № 126, Львівська область. Позачергові вибори народних депутатів України 2019 року. Архів оригіналу за 22 квітня 2021. Процитовано 3 серпня 2023.
- ↑ Відомості про підрахунок голосів виборців на виборчих дільницях одномандатного виборчого округу № 126, Львівська область. Позачергові вибори народних депутатів України 2019 року. Архів оригіналу за 25 квітня 2021. Процитовано 3 серпня 2023.
- ↑ Національний склад міст України за переписом 2001 року — datatowel.in.ua
- ↑ Рідна мова населення міст України за переписом 2001 року — datatowel.in.ua
- ↑ а б в г Міста партнери - Офіційний сайт Жидачівської міської ради. zhydachiv-meriya.lviv.ua (укр.). Архів оригіналу за 30 березня 2017. Процитовано 29 березня 2017.
- ↑ Eichenstein Cwi Hirsz z Żydaczowa [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
- ↑ Tarłowie (01) [Архівовано 29 жовтня 2013 у Wayback Machine.] (пол.)
- ↑ Urzędnicy województwa ruskiego XIV—XVIII ww. / opracował K. Prszyboś.. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1987. — S. 182—183. (пол.)
- ↑ Łoziński W. Złotnictwo lwowskie w dawnych wiekach: 1384—1640 [Архівовано 11 серпня 2014 у Wayback Machine.]. — Lwów : Gubrynowicz i Schmidt, 1889. — S. 53. (пол.)
- ↑ Pileccy (01) [Архівовано 19 жовтня 2013 у Wayback Machine.] (пол.)
- ↑ Kowalska H. Ligęza Mikołaj z Bobrku (ok. 1530—1603) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1972. — T. XVII/2, zeszyt 73. — S. 318 (пол.)
- ↑ Niesiecki К. Korona polska przy złotej wolności starożytnymi wszystkich katedr, prowincji i rycerstwa klejnotami… [Архівовано 7 червня 2014 у Wayback Machine.] — Lwów, 1740. — T. 3. — S. 107. (пол.)
- ↑ Kowalska H. Ligęza Mikołaj z Bobrku (ok. 1530—1603)… — S. 319 (пол.)
- ↑ Ossolińscy (02) [Архівовано 21 вересня 2013 у Wayback Machine.] (пол.)
- ↑ Żydaczów… — S. 881.
- Данилюк Ю. З. Жидачів [Архівовано 25 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 150. — ISBN 966-00-0610-1.
- Жидачів [Архівовано 14 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Галицька брама. — 1999. — № 34— (515—2). — 24 с.
- Янклевич В. Р. Жидачів [Архівовано 1 липня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
- Baliński M., Lipinski T. Żydaczów // Starożytna Polska. — Warszawa : nakład i druk S. Orgelbranda, 1845. — T. II. — Część 2. — S. 612—614. (пол.)
- Żydaczów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1895. — Т. XIV. — S. 880. (пол.) — S. 880—882. (пол.)
- Офіційний сайт Жидачівської міської ради [Архівовано 15 липня 2012 у Wayback Machine.]
- Офіційний сайт Жидачівської районної держадміністрації Львівської області [Архівовано 13 листопада 2010 у Wayback Machine.]
- Інформаційний портал Жидачева [Архівовано 5 листопада 2020 у Wayback Machine.]
- Народний часопис жидачівщини «Новий Час» [Архівовано 22 вересня 2011 у Wayback Machine.]
- Князі і традиції ДЕРЖАВНОСТІ [Архівовано 27 грудня 2013 у Wayback Machine.]
- Городище і замок у Жидачові на zamki-kreposti.com.ua [Архівовано 21 вересня 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
- Жидачів на Енциклопедії Жидачівщини [Архівовано 28 грудня 2021 у Wayback Machine.]
- Міста магдебурзького права
- Населені пункти Жидачівської міської громади
- Населені пункти Стрийського району
- Історичні місця України
- Жидачів
- Районні центри Львівської області
- Міста Львівської області
- Жидачівський район
- Населені пункти з історичною єврейською громадою
- Міста районного значення
- Міста зі Списку руських міст далеких і близьких
- Міста Русі