Координати: 49°23′6″ пн. ш. 24°8′40″ сх. д. / 49.38500° пн. ш. 24.14444° сх. д. / 49.38500; 24.14444
Очікує на перевірку

Жидачів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Жидачів
Герб Жидачева Прапор Жидачева
Церква Святих Бориса і Гліба
Основні дані
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район Стрийський район
Тер. громада Жидачівська міська громада
Засноване 1164
Магдебурзьке право 1393
Статус міста з 1393 року
Населення 10 353 (01.01.2022)[1]
Площа 13 км²
Поштові індекси 81700
Телефонний код +380-3239
Координати 49°23′6″ пн. ш. 24°8′40″ сх. д. / 49.38500° пн. ш. 24.14444° сх. д. / 49.38500; 24.14444
Висота над рівнем моря 261 м
Водойма р. Стрий
Назва мешканців жидачів'я́нин, жидачів'я́нка, жидачів'я́ни
Міста-побратими Прнявор Боснія і Герцеговина Боснія і Герцеговина, Домброва-Тарновська Польща Польща, Челядзь Польща Польща, Вієсіте Латвія Латвія
День міста 19 вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Жидачів
До обл./респ. центру
 - залізницею 78 км
 - автошляхами 68 км
До Києва
 - автошляхами 544 км
Міська влада
Адреса м. Жидачів, вул. Шашкевича, 2
Вебсторінка Жидачівська міськрада
Міський голова Левко Володимир Семенович

Жидачів у Вікісховищі

Карта
Жидачів. Карта розташування: Україна
Жидачів
Жидачів
Жидачів. Карта розташування: Львівська область
Жидачів
Жидачів
Мапа

Жида́чів (Удеч) — місто у Львівській області, центр Жидачівської об'єднаної територіальної громади Стрийського району, одне із найдавніших міст Прикарпаття.

Географія

[ред. | ред. код]

Розташоване на межі горбистої Подільської височини та плоскої улоговини Передкарпаття, за 3 км від впадіння в Дністер його найбільшої притоки річки Стрий.

Історія

[ред. | ред. код]
Давньоруське городище літописного міста Зудичева
Реконструкція вигляду городища княжої доби Жидачева в урочищі Базиївка межі ХІІІ-XIV ст. Автор Качор І. В.

Найдавніші поселення на території міста простежуються вже понад 20 тисяч років, про що свідчать археологічні знахідки.[джерело?]

Перша письмова згадка про місто датується 1164 роком (згадується як Удеч або Зудечів). Надалі в документах зафіксовано близько 25 назв міста.

Вже у ХІІ столітті місто сформувалося як потужний торговельний центр і відігравало значну роль в економічних зв'язках Галицько-Волинської Русі з Київською Руссю та західними і причорноморськими країнами. Через Жидачів проходив важливий торговий шлях із Сходу на Захід. Крім того, завдяки судноплавним в той час річкам Дністер та Стрий, Жидачів був зв'язаний з столицею Галицько-Волинської Русі — містом Галичем, з придунайськими містами та морським портом Київської Русі — Олешшям. Жидачівські купці вели жваву торгівлю також з містами Польщі, Німеччини, Угорщини та інших країн.

Близько XIV століття в Удечі поселились євреї.

Наприкінці XIV століття на тривалий час підпало під владу Польщі. В цей час тут виникає римо-католицький храм, якому у 1387 році король Владислав II Ягайло дарував село Рогізно. 1393 року місто отримало магдебурзьке право, що відповідало інтересам іноземних ремісників та торгівців, котрі в цей час активно заселяли галицькі міста. В часи останньої фази боротьби за галицько-волинську спадщину, яку тоді вели Польща та Литва, з 1405 по 1431 (або 1421-1430), Жидачів став столицею брата лідера православної партії князя Свидригайла — Федора Любартовича, котрий прибув сюди із Сіверщини.[2] У 1415 році за кошти Федора була оздоблена місцева церква. Відповідно до історичних джерел, крім Федора, містом від його імені управляв галицький боярин Ленко, автор грамоти 1424 року, написаної староукраїнською мовою. В 1435 році Жидачівський повіт передано князеві Земовиту Мазовецькому, який віддав його у володіння жидачівському судді Сеньку Прочоличу з Рудного, очевидно, теж місцевому галицькому феодалові. Місто було центром староства гродового, Жидачівського повіту Львівської землі, Руського воєводства, одним із найбільших міст Галичини, центром торгівлі сіллю. Крім того, мешканці займались землеробством і ремісництвом. Ці заняття відображені на гербі міста 1653 року — біла соляна куля, леміш від плуга, серцеподібний щит. В 1602 р. споруджується мурований латинський храм. Його головний вівтар, присвячений Успінню Діви Марії, було збудовано 12 жовтня 1612 року. З того часу зберігся вишуканий різьблений вхідний портал святині, заснований жидачівським старостою Золчинським.

Жидачів увійшов в історію як місце де під час Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького тут і в навколишніх селах почали формуватись ударні групи й загони повсталих, які знищували шляхетські маєтки. Так, на початку 1648 року жидачівські міщани на чолі з попом Ільком та його зятем Федором напали на замок, пограбували шляхетське майно і наробили чимало шкоди. Принагідно були знищені і всі судові книги шляхетських гродських і земських судів. (Наявні у Львівському архіві судові книги розпочинаються з 1649 року). Восени 1648 року запалали й інші панські маєтки у Жидачеві. Один з маєтків захопили 136 повстанців, серед яких було 88 селян, 40 міщан, а решта (8) — отамани й попи. Сформована в Жидачеві одна з ударних груп повстанців знищила багато шляхетських маєтків далеко за межами міста. В 1676 році, Ян III Собеський, готуючись до війни з турецькими загонами під проводом бейлербея Дамаску Ібраґіма-паші «Шайтана», стояв біля міста табором. Бої тривали майже місяць, вирішальною стала битва від 17 жовтня 1676 року. Король Речі Посполитої підписав з турками мирну угоду, відібрав 12 000 полонених, яких гнали в ясир, було відслужено урочистий молебень (месу) з приводу перемоги в костелі Жидачева.

16 вересня 1768 року у Жидачеві було страчено чотирьох гайдамаків — Василя Крупського з Лисянки, Івана Бученка з Черкас, Івана Засилова з Краснопілля (Уманщина) і Якима Шелеста з Жаботина (Смілянщина).

XIX століття відоме як період епідемій холери, пожеж, від яких часто потерпало населення міста. У 1848 р. була розібрана давня церква св. Теодора, що знаходилась у середмісті[3]. Проте, вже у другій половині XIX століття будуються кам'яні будівлі приміщення повітового суду, повітової ради, два приміщення школи. В 1889 році закінчується в будівництво колії Стрий — Ходорів і з цього часу Жидачів отримав залізничне сполучення.

1 січня 1925 р. до міста приєднано село Фільварки Жидачівські[4].

Перед Другою світовою війною в місті нараховувалось близько 4200 мешканців, з них — понад 1900 українців, 1290 поляків, 950 євреїв. У роки Другої світової війни в місті була знищена, репресована четверта частина його мешканців. Все єврейське населення міста було знищено. У 1945 році з Жидачева було виселено всіх поляків. Період з вересня 1939 року по липень 1941 і 19441991 період радянської влади.

У післявоєнні роки розвиток міста пов'язаний із будівництвом і діяльністю целюлозно-паперового комбінату, який запущено в дію 1951 року.

Сьогодні місто — має дуже високий рівень безробіття. Починаючи з 1996 року, 21 вересня — день міста[5].

У 2018 році в Україні передбачається відзначення на державному рівні 625-ї річниці з часу надання магдебурзького права місту Жидачеву (1393).[6]

Політика

[ред. | ред. код]

Парламентські вибори, 2019

[ред. | ред. код]

На позачергових парламентських виборах 2019 року у місті функціонували 6 окремих виборчих дільниць № 460357–460361, 460417.

Результати

Населення

[ред. | ред. код]

Національний склад

[ред. | ред. код]

Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року[9]:

Національність Відсоток
українці 96.34%
росіяни 2.21%
поляки 0.90%
білоруси 0.27%
інші/не вказали 0.28%

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[10][11]:

Мова Кількість Відсоток
українська 11397 97.55%
російська 227 1.94%
польська 33 0.28%
білоруська 13 0.11%
вірменська 5 0.04%
угорська 2 0.02%
румунська 1 0.01%
інші/не вказали 5 0.05%
Усього 11683 100%

Транспорт

[ред. | ред. код]

Територією міста проходить автошлях E50.

Пам'ятки історії і культури

[ред. | ред. код]

В даний час у місті є понад 30 пам'яток історії і культури. Серед них:

  • залишки давньоруського городища, замку ХІІ-XIV ст.
  • чудотворна ікона Богоматері Воплочення — Жидачівська Оранта 1406 р. (знаходиться в церкві Воскресіння).
  • римо-католицький костел[d] з дзвіницею[d] (за радянських часів спочатку був автовокзал, потім — краєзнавчий музей), тепер діючий храм католиків
  • на трьох пагорбах за містом раніше було родове помістя, до якого, за легендами, веде підземний хід з костелу
  • старі «панські» конюшні (зараз навчальні класи, гаражі місцевого ПТУ).

Зберігся старий «польський» цвинтар.

У жовтні 1992 р. в місті було відкрито пам'ятник Т.Г. Шевченку[d].

Освіта

[ред. | ред. код]
  • Жидачівський професійний ліцей
  • Жидачівський заклад загальної середньої освіти І-III ст. № 1 ім. Героя України Тараса Матвіїва
  • Жидачівський заклад загальної середньої освіти І-III ст. № 2
  • Жидачівський заклад загальної середньої освіти І-III ст. № 3 ім. Омеляна Партицького (уродженця с. Тейсарова)
  • Жидачівська дитяча музична школа

Міста-партнери

[ред. | ред. код]

Відомі люди

[ред. | ред. код]

Жидачівські старости

[ред. | ред. код]

Галерея

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. http://db.ukrcensus.gov.ua/PXWEB2007/ukr/publ_new1/2022/zb_Сhuselnist.pdf
  2. Шараневич І. (1863) Исторія Галицко-Володимирской Руси, от найдавнѣйшихъ временъ до року 1453. Львовъ: Печатня Ставропигійского института, -С.305
  3. Петрушевич А. Сводная Галицко-русская летопись с 1700 до 1772 г.: - Львів : Тип. Ставропиг. Інст., 1874 - 1897, - с. 206
  4. Dz.U. 1924 nr 117 poz. 1050. Архів оригіналу за 13 жовтня 2016. Процитовано 29 вересня 2016.
  5. Історія міста - Офіційний сайт Жидачівської міської ради. zhydachiv-meriya.lviv.ua (укр.). Архів оригіналу за 30 березня 2017. Процитовано 29 березня 2017.
  6. Проект Постанови Верховної Ради України про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2018 році (реєстр. № 7274 від 10.11.2017, поданий Народними депутатами України Єленським В. Є., Княжицьким М. Л., Лесюком Я. В.). Архів оригіналу за 4 лютого 2018. Процитовано 3 лютого 2018.
  7. Підсумки голосування на виборчих дільницях у загальнодержавному виборчому окрузі в межах ОВО № 126, Львівська область. Позачергові вибори народних депутатів України 2019 року. Архів оригіналу за 22 квітня 2021. Процитовано 3 серпня 2023.
  8. Відомості про підрахунок голосів виборців на виборчих дільницях одномандатного виборчого округу № 126, Львівська область. Позачергові вибори народних депутатів України 2019 року. Архів оригіналу за 25 квітня 2021. Процитовано 3 серпня 2023.
  9. Національний склад міст України за переписом 2001 року — datatowel.in.ua
  10. Рідна мова населення міст України за переписом 2001 року — datatowel.in.ua
  11. Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  12. а б в г Міста партнери - Офіційний сайт Жидачівської міської ради. zhydachiv-meriya.lviv.ua (укр.). Архів оригіналу за 30 березня 2017. Процитовано 29 березня 2017.
  13. Eichenstein Cwi Hirsz z Żydaczowa [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
  14. Tarłowie (01) [Архівовано 29 жовтня 2013 у Wayback Machine.] (пол.)
  15. Urzędnicy województwa ruskiego XIV—XVIII ww. / opracował K. Prszyboś..  — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1987. — S. 182—183. (пол.)
  16. Łoziński W. Złotnictwo lwowskie w dawnych wiekach: 1384—1640 [Архівовано 11 серпня 2014 у Wayback Machine.]. — Lwów : Gubrynowicz i Schmidt, 1889. — S. 53. (пол.)
  17. Pileccy (01) [Архівовано 19 жовтня 2013 у Wayback Machine.] (пол.)
  18. Kowalska H. Ligęza Mikołaj z Bobrku (ok. 1530—1603) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1972. — T. XVII/2, zeszyt 73. — S. 318 (пол.)
  19. Niesiecki К. Korona polska przy złotej wolności starożytnymi wszystkich katedr, prowincji i rycerstwa klejnotami… [Архівовано 7 червня 2014 у Wayback Machine.] — Lwów, 1740. — T. 3. — S. 107. (пол.)
  20. Kowalska H. Ligęza Mikołaj z Bobrku (ok. 1530—1603)… — S. 319 (пол.)
  21. Ossolińscy (02) [Архівовано 21 вересня 2013 у Wayback Machine.] (пол.)
  22. Żydaczów… — S. 881.

Джерела та література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]