З'їзд поневолених народів Росії
| З'їзд поневолених народів Росії | |
| Місце розташування | Київ |
|---|---|
| Час/дата початку | 21 вересня 1917 |
| Час/дата закінчення | 28 вересня 1917 |
З'ї́зд понево́лених наро́дів (також З'їзд народів Росії) (8(21)-15(28) вересня 1917 року) — форум представників народів колишньої Російської імперії, які заснували свої національні організації і виступали за федеративно-демократичний принцип устрою Російської республіки, що пройшов у Києві у вересні 1917 року. Деякі представники з'їзду відстоювали повну державну незалежність окремих держав.
Перша світова війна та Лютнева революція принесли надію, що різні національні спільноти зможуть розширити рамки своїх свобод.
З'їзд був скликаний у Києві з ініціативи Української Центральної Ради з метою розв'язати цивілізованим шляхом корінні національні проблеми. «Золотим сном народів» пізніше назвав з'їзд Михайло Грушевський. На ньому представники різних національностей спробували визначити свою подальшу долю, принципи співжиття та історичну перспективу під час розпаду Російської імперії
З'їзд проходив в приміщенні Педагогічного музею. У його роботі взяли участь 92 делегати від 20 національностей[1], зокрема: українців, поляків, литовців, естонців, латишів, грузинів, євреїв, білорусів, молдован, козаків, донських козаків, бурятів, татар, кримських татар, тюркських та мусульманських організацій, Ради соціалістичних партій Росії.
Почесним головою з'їзду був Михайло Грушевський, голова Центральної Ради. Тимчасовий уряд Росії представляв Максим Славинський, який очолював Особливу нараду з провінціальної реформи та був членом Конституційно-демократична партії (кадетів).[2] Вісім делегатів-українців від різних політичних партій об'єдналися на платформі національно-територіальної автономії. Від латишів було десять представників, у тому числі майбутній прем’єр-міністр Зіґфрід Анна Меєровіц. Естонців представляв майбутній міністр закордонних справ Антс Пійп[3]. Литовці, представлені дев'ятьма чоловіками, включаючи Аугустінаса Вольдемараса, Антанаса Тумєнаса та Юозаса Тумаса, вимагали повної незалежності Литви[4].
Делегати з'їзду відзначили провідну роль України у перебудові Росії на нових засадах, підтримали її політичний курс на автономію. В цілому склад з'їзду віддзеркалював рівень тогочасної політичної думки, в якій ідеї федералізму переважали над самостійницькими. Хоча федералізм для учасників форуму означав не відмову від національної незалежності, а найдоцільнішу на той час форму її здійснення, не як кінцеву мету, а як важливий етап на шляху до федерації Європи і в майбутньому до федерації всього світу. Крім поляків та литовців, які відстоювали повну державну незалежність Польщі та Литви, та єврейських делегатів, які порушували питання утворення єврейської держави в Палестині, решта представників національних рухів підтримала ідею перетворення колишньої «тюрми народів» на федеративну демократичну республіку.
Однією з найяскравіших була промова Михайла Грушевського, голови Центральної Ради і почесного голови з'їзду. Він визначив тогочасну позицію української сторони і свою концепцію федералізму:
- «Україна не йде через федералізм до самостійності, бо державна незалежність лежить не перед нами, а за нами. Ми вже раніше об'єднались з Росією як незалежна держава і своїх прав ніколи не зрікалися. … Ми не будемо казати, що ми любимо російську республіку, бо до сеї пори ми від неї нічого доброго для себе не бачили. … Наші симпатії може придбати той „палац народів“, який ми хочемо зробити з Росії».
Найважливішим документом з'їзду стала постанова «Про федеративний устрій Російської держави», в якій засуджувалася надмірна централізація законодавчої та виконавчої влади, що гальмувало розвиток держави. Делегати з'їзду ухвалили, що поряд з Всеросійськими Установчими зборами будуть скликані крайові Установчі збори для встановлення форм відносин з центральними органами, а також форм внутрішнього устрою автономної одиниці. Постанова «Про загальнодержавну та крайові мови» надавала рівноправного статусу національним мовам. Загальнодержавною визнавалася російська, в окремих державах, частинах федерації — одна або кілька крайових мов. Щодо школи, церкви і суду загальнодержавна мова не повинна була мати жодної переваги над іншими крайовими мовами.
Для практичного вирішення завдань національного та крайового автономно-федеративного будівництва з'їзд обрав Раду народів з місцеперебуванням у Києві. В основу формування цього органу покладено принцип рівного представництва (4 члени від кожного народу, делегати якого брали участь у роботі з'їзду). Організаційне засідання Ради відбулося 16 (29) вересня 1917 року. Головою обрали Михайла Грушевського, секретарем — Миколу Любинського. Друкованим органом став журнал «Свободный союз» (вийшло два числа у жовтні та листопаді 1917 року в друкарні Української Центральної Ради).
По закінченню з’їзду Генеральний Секретаріат в кінці вересня видав свою декларацію щодо скликання Всеукраїнських установчих зборів, які будуть мати пріоритет перед Всеросійськими[5]
Після Жовтневого перевороту діяльність Ради припинилася: перед поневоленими народами постали інші завдання.
- Національно-персональна автономія
- Союз автономістів
- Ліга інородницьких народів Росії
- Союз народів
- Прометеїзм
- Конференція поневолених народів Східної Європи та Азії
- Антибільшовицький блок народів
- Організація непредставлених націй та народів
- З'їзд автономістів-федералістів
- Форум Вільних Народів Постросії
- ↑ Holian, Anna (30 серпня 2011). Between National Socialism and Soviet Communism: Displaced Persons in Postwar Germany (англ.). University of Michigan Press. ISBN 978-0-472-11780-2.
- ↑ З'ЇЗД ПОНЕВОЛЕНИХ НАРОДІВ 1917. resource.history.org.ua. Процитовано 19 березня 2024.
- ↑ Alston, Charlotte (26 квітня 2011). Piip, Meierovics & Voldemaras: The Baltic States (англ.). Haus Publishing. ISBN 978-1-907822-22-3.
- ↑ Naujųjų laikų Lietuvos istorija | WorldCat.org. search.worldcat.org (англ.). Процитовано 19 березня 2024.
- ↑ Шурхало, Дмитро (24 вересня 2017). Сто років тому. Український сценарій для Російської Федерації – З’їзд народів у Києві. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 19 березня 2024.
- О. П. Реєнт. З'їзд поневолених народів 1917 [Архівовано 8 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 362. — ISBN 966-00-0610-1.
- О. П. Реєнт. З'їзд поневолених народів 1917 [Архівовано 8 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
- Київ. Історична енциклопедія. 1917—2000 рр.
- Стойко В. З'їзд народів у Києві 1917 року / «Український історик», 1977, № 03-04 [Архівовано 17 березня 2013 у Wayback Machine.]
- З'їзд народів і областей Росії (З'їзд Народів, Федеративний З'їзд, З'їзд поневолених народів Росії) 1917 [Архівовано 7 лютого 2016 у Wayback Machine.]
- Съезд народов и областей России (Съезд Народов, Федеративный Съезд, Съезд порабощенных народов России) 1917 [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Рада народів 1917 [Архівовано 5 грудня 2020 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.
|
Це незавершена стаття з історії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |