Кремація
Кремація (від лат. cremare — палити, спалювати) — процес спалення трупів. Зазвичай проводиться як обряд перед похованням. Здійснюється в крематорії, у стародавніх суспільствах — на багатті. За сучасними європейськими правилами, після кремації прах померлого поміщається в похоронну урну, і потім може бути похований різним шляхом[1].
Кремація була поширена вже в стародавні часи. Первісні люди віддавали вогню тіло померлого, за однією теорією — щоб забезпечити йому захист богів в потойбічному світі.
За легендою після смерті будди Ґаутами, його тіло було кремовано, а останки праху поміщено в особливі меморіальні споруди – ступи в різних частинах Індії[2][3].
У Європі кремація широко використовувалася в Античній Греції. Греки вважали, що спалювання допоможе покійному в потойбічному світі. Потім ця традиція була перенесена в Стародавній Рим. Там кремовані останки стали зберігати в особливих місцях — колумбаріях.
У Старому Заповіті описана кремація першого Ізраїльського царя Саула і його синів, які загинули в битві з філістимлянами. Коли піддані царя забрали тіла вбитих, їх з почестями кремували, а потім поховали[4]:
і встали всі хоробрі, і йшли всю ніч, і взяли́ Саулове тіло та тіла синів його з муру Бет-Шану, і прийшли до Явешу, та й спалили їх там. І взяли́ вони їхні кості, і поховали під тамари́ском в Явешу, та й по́стили сім день. (1 Сам. 31:12-13)
У християнстві кремація вважалася ознакою язичництва. Тому з поширенням християнства вона поступилася місцем похованням в землю. До 400 року більшість народів Західної Європи прийняли християнство і відмовилися від кремації[5]. 785 року, під загрозою смертної кари, Карл Великий заборонив кремацію, тож вона була забута приблизно на тисячу років.
Відродження кремації відбулося в Європі у другій половині XVIII століття. У той час швидко зростали міста. Цвинтарі не справлялися з постійним потоком померлих. З'явилися братські могили та поховання поряд з будинками. Близькість кладовищ іноді викликала епідемії серед місцевих жителів. Відкриття мікроорганізмів показало, що поховання є джерелом небезпеки для людей. Тому згадали про спалювання трупів. При цьому кремацію необхідно було організувати без образи покійного і його родичів. Звичайні багаття не годилися для цих цілей. Тому почали будувати крематорії.
1869 року Міжнародна медична конференція, що проходила під Флоренцією, прийняла резолюцію, в якій закликала до широкого поширення кремації, яка сприяє « збереженню здоров'я і землі для живих людей». Цей заклик почули в багатьох країнах світу.
У 1873-у професор Бруно Брунетті розробив першу в світі кремаційну піч, яка була продемонстрована на Міжнародній виставці у Відні. Наступного року була заснована Англійська асоціація крематоріїв. Активним її учасником був сер Генрі Томпсон, особистий лікар королеви Вікторії. 1878 року в англійському місті Вокінг і німецькому місті Гота були побудовані перші в Європі крематорії.
Кремація стала швидко поширюватися і в Америці. 1792 року відбулася перша документально підтверджена кремація. 1876 доктором Дж. Ле Мойн був побудований перший крематорій близько Вашингтона. У період з 1881 по 1885 роки в США було створено кілька асоціацій крематоріїв. Поступово, зі зростанням попиту на цей вид послуг, зростала і кількість крематоріїв в країні.
1913 року в Північній Америці працювали 52 крематорію, які провели більш ніж 10 тис. кремацій. Того ж року доктор Х. Еріксен заснував Американську асоціацію крематоріїв, яка тепер відома як Асоціація крематоріїв Північної Америки (Cremation Association of North America (CANA).
У Росії перший крематорій з'явився до революції у Владивостоку для поховання японців. У Радянській Росії перший крематорій був відкритий у грудні 1920 в будівлі лазень Василівського острова Петрограда. Він працював недовго, всього три місяці, і був зупинений у лютому 1921 року « через відсутність дров».
У 1927-у в Донському монастирі Москви почала працювати кремаційна піч. Першими спаленими були тіла померли партійних працівників.
Крім крематоріїв, у індуїстів поширене в даний час спалювання на багатті. Особливо популярне спалення на берегах Гангу у Варанасі на Ґхат (дивись також статтю антьєшті). Ритуал саті в даний час застосовується дуже рідко. Але таке спалювання не є кремацією в повному сучасному розумінні цього слова, оскільки таке відкрите спалювання на багатті закінчується на стадії обвуглювання м'язової тканини, після чого недогорілі останки скидаються, як правило, в річку Ганг і стають у подальшому здобиччю гідробіонтів — трупоїдів.
Рівень кремації значно варіюється в різних країнах, Японія повідомляє про 99 % рівень кремації, тоді як Польща повідомила про рівень 6,7 % у 2008 р. Коефіцієнт кремації у Сполученому Королівстві постійно зростає із середнім рівнем по країні з 34,70 % у 1960 році, у 2015 р. до 75,44 %[6]. За даними Національної асоціації похоронних директорів, коефіцієнт кремації в США у 2016 р. становив 50,2 %, і очікувалося, що це зросте до 63,8 % до 2025 р. та 78,8 % до 2035 р.[7]
Буддизм, індуїзм, джайнізм, синтоїзм, різні гілки стародавнього і сучасного язичництва відносяться до релігій, які дозволяють кремацію.
Основні християнські конфесії допускають кремацію, ґрунтуючись зокрема, на словах ранньохристиянського церковного письменника Марка Мінуція Фелікса[8]:
Ми зовсім не боїмося, як ви думаєте, будь-якої шкоди від спалювання небіжчиків, але тримаємося стародавнього і кращого звичаю заривати померлих в землю.[9]
Іслам і юдаїзм не практикують кремацію[8]. Свідки Єгови не забороняють кремацію тіла померлого.
- Як паливо для печей використовують газ (природний або пропан), рідше електрику. До 1960-х років активно використовувалось кам'яне вугілля або кокс.
- ↑ Закон України «Про поховання та похоронну справу». Архів оригіналу за 5 грудня 2019. Процитовано 6 січня 2020.
- ↑ Торчинов Е. А. - Буддизм: Карманный словарь «Будда» С. 27. СПб.: Амфора, 2002.(рос.)
- ↑ История буддизма: БУДДА [Архівовано 22 серпня 2017 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ Погребение // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.): «Кремация, вероятно, не рассматривалась как осквернение трупа, что явствует, например, из рассказа о том, как жители Явеш-Гил‘ада сожгли изувеченные тела Саула и его сыновей (а после погребли только кости), сделав это из «милости» (хесед) к своему владыке (I Сам. 31:9–13; II Сам. 2:5)»
- ↑ Історія кремації [Архівовано 26 жовтня 2020 у Wayback Machine.] // Міжнародна асоціація професіоналів похоронної справи
- ↑ "International Cremation Statistics 2008". The Cremation Society of Great Britain.
- ↑ Barron, James (10 August 2017). "In a Move Away From Tradition, Cremations Increase" [Архівовано 29 жовтня 2020 у Wayback Machine.] // The New York Times.
- ↑ а б Ховати або кремувати?. Архів оригіналу за 22 травня 2014. Процитовано 22 травня 2014.
- ↑ Марк Минуций Феликс - Октавий. гл. 34 (лат. Octavius) — «Сочинения древних христианских апологетов», СПб., 1895.(рос.) // «Мы вовсе не боимся, как вы думаете, какого-либо вреда от сожигания покойников, но держимся древнего и лучшего обыкновения зарывать умерших в землю»
- Кремація [Архівовано 18 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.
- Історія кремації // Міжнародна асоціація професіоналів похоронної справи [Архівовано 26 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
- Тілоспалення // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- Палення трупів // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. X : Літери Ол — Пер. — С. 1275. — 1000 екз.
- Тілопалення // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1966. — Т. 8, кн. XV : Літери Ст — Уц. — С. 1902. — 1000 екз.
- Cremation (FUNERAL CUSTOM) [Архівовано 24 листопада 2020 у Wayback Machine.] // «Encyclopaedia Britannica» (англ.)
