Миколай Радзивілл (Чорний)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Микола-Христофор Радзивілл
пол. Mikołaj Krzysztof Radziwiłł
ПсевдоМикола Христофор Радзивілл, Микалоюс Радвіла
Народився4 лютого 1515(1515-02-04)
Несвіж
Помер28/29 травня 1565
Лукишки
·натирання тіла ртуттю
ПохованняДубінгяйський замок
Країна Велике князівство Литовське
Національністьлитвин
Діяльністьдержавний діяч, меценат
Галузьдержавна служба[1], політика[1], дипломатія[1] і меценатство[1]
Знання мовпольська[2]
Титулкнязь[3]
Посадамаршалок, великий канцлер литовський, віленський воєвода
Конфесіялютеранин, потім — кальвініст
РідРадзивілли
БатькоЯн Радзивілл «Бородатий»
МатиАнна Кішка (пол. Anna Kiszka)
Брати, сестриЯн Радзивілл і Софія Радзивіллd
У шлюбі зЕльжбета Шидловецька (пол. Elżbieta Szydłowiecka)
Діти

Микола Христофор «Сирітка» пол. (Mikołaj Krzysztof Radziwiłł "Sierotka")


Єлизавета Радзивілл пол. Elzbieta Radziwiłł
Софія Агнешка Радзивілл пол. Zofia Agnieszka Radziwiłł
Анна Маґдалена Радзивілл пол. Anna Magdalena Radziwiłł
Юрій Радзивілл (кардинал) пол. Jerzy Radziwiłł
Альбрехт Радзивілл пол. Albrycht Radziwiłł
Станіслав Радзивілл пол. Stanislaw Pius Radziwiłł
Христина Радзивілл пол. Krystyna Radziwiłł
Герб
Герб

Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Радзивілл.

Микола-Христофор Радзивілл Чорний (прізвисько «Іспанець»[4] лит. Mikalojus Radvila Juodasis, пол. Mikołaj Krzysztof Radziwiłł Czarny, 4 лютого 1515 — 28/29 травня 1565) — державний, військовий і політичний діяч Великого князівства Литовського. Представник княжого роду Радзивіллів гербу Труби. Маршалок, великий канцлер литовський Великого князівства Литовського, віленський воєвода. Відомий також як Миколай IV Радзивілл.

Біографія

[ред. | ред. код]
Обладунки Миколи Радзивілла «Чорного»
Символ (знак) кальвіністів

Син Яна Радзивілла та Анни Кішки. Навчався в університеті імені Мартіна Лютера у Віттенберґу.

Деякий час перебував при дворі короля Польщі Сигізмунда І Старого. 1547 р. в Ауґсбурґу отримав від імператора Священної Римської імперії Карла V Габсбурґа титул князя; титул підтверди. Прагнув утворити своє спадкове князівство в Литві.

Був прихильником кальвінізму, проводив значну реформаційну діяльність. Відомий культурно-освітній і протестантський діяч свого часу (спочатку — лютеранин, з 1555 p. — кальвініст). Заснував чимало шкіл у своїх маєтках, відкрив у Бересті (Бресті-Литовському) друкарню, у якій 1563 року була випущена Радзивілівська Біблія польською мовою. За його життя почав будуватися у 1551 р. перший дерев'яний замок у Несвіжу. Сприяв діяльності відомих протестантів Шимона Будного, Мартина Чеховича, Вавжинця Кшишковського.[4]

Завдяки шлюбови своєї сестри Барбари з королем Сиґізмундом II Августом мав значний вплив у державі. Володів великими маєтностями (головна резиденція — у Вільнюсі, друга за значенням — у Бересті Литовському, де сприяв реконструкції та перебудові місцевого замку), обіймав впливові посади. Був противником укладення унії між Литвою та Польщею.

Сват князя Андрія Вишневецького (рідного брата Дмитра «Байди» Вишневецького[5]). Син Микола-Христофор Радзивілл (Сирітка) одружився з Гальшкою (Ельжбетою) Евфимією з Вишневецьких (небогою Дмитра «Байди» Вишневецького), після її передчасної смерти (1596 року) пошлюбив її сестру Єлизавету, котра вже була до того в шлюбі. Зі ще одним представником роду Радзивіллів — Яном Єжи — згодом була одружена внучка Костянтина Василя Острозького — Елеонора (дочка найстаршого його сина Януша).

Можливо, під впливом М. Х. Радзивілла «Чорного» Костянтин Василь Острозький спочатку заснував у своєму родинному місті Острозі школу, яку часто називають академією (наприкінці 70-х років, 1581 року вийшла на світ у тутешній друкарні перша повна Біблія старослов'янською мовою, відома як Острозька Біблія; друкар Іван Федоров (Федорович)).

Посідав чималі маєтності на території сучасної України: зокрема, володів містом Радивилів, в Олиці його коштом був збудований замок[6] (чи почав будуватись близько 1564[7]). Для зміцнення обороноздатності у 1555 р., за дорученням короля, наказав почати зводити дерев'яний замок у Борисові.

Брав безпосередню участь в суді над Санґушком Дмитром, через що останній був засуджений до страти.[8]

Геронім Маковєцький (пом. бл. 1582) тривалий час був секретарем Миколи Христофора Радзивілла «Чорного».[9] Микола Христофор та королева Бона допомагали каноніку-історику Станіславу Ґурському у його праці щодо збирання матеріалів, які потім вийшли як «Acta Tomiciana».[10]

Помер 28/29 травня 1565 р. у власному маєтку. Перед смертю хворів тривалий час подагрою, від чого лікувався, натираючи тіло ртуттю. Тіло було поховане біля тіла дружини в мавзолеї, раніше збудованому біля кальвінського збору у Вільнюсі в кам'яниці погаштольдівській. На початку 1578 р. син Микола «Сирітка» звернувся до Папи Григорія ХІІІ для перепоховання тіл батьків в збудованій для цього католицькій каплиці, але згоди не було. З часом він сприяв встановленню пам'ятної таблиці з епітафією батькам у вільнюській катедрі св. Станіслава. У 1627 р. його рештки та дружини були урочисто перепоховані в кальвінському зборі у Дубинках за сприяння Христофора Радзивілла (внука) — представника біржанської гілки, яка сповідувала кальвінізм.[7]

В заповіті від 27 травня головним опікуном дітей був призначений король Сігізмунд ІІ Авґуст.

2004 р. під час обстеження залишків кальвінського збору в Дубинках були знайдені рештки, які ідентифікували як рештки Миколая Радзивілла «Чорного». Були урочисто перепоховані 5 вересня 2009 р.[11]

Сім'я

[ред. | ред. код]
Дружина Ельжбета

Дружина — Ельжбета Шидловецька (1533—1562; наймолодша донька краківського каштеляна Кшиштофа Шидловецького). Діти:

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ Radziwillowie02 [Архівовано 21 вересня 2013 у Wayback Machine.] (пол.)
  4. ↑ а б Огієнко І. Українська церква… — C. 95.
  5. ↑ Książęta Wiśniowieccy [Архівовано 28 січня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
  6. ↑ Niesiecki К. Korona polska przy złotej wolności starożytnymi wszystkich katedr, prowincji i rycerstwa klejnotami… [Архівовано 14 червня 2013 у Wayback Machine.] — Т. 3. — S. 824.
  7. ↑ а б Lulewicz H. Radziwiłł Mikołaj zwany Czarnym h. Trąby (1515—1565… — S. 345.
  8. ↑ Żelewski R. Górkowa Elżbieta (Halszka z Ostroga 1539—1582) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Kraków — Warszawa : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1960. — T. VIII/3. — Zeszyt 38. — S. 425. (пол.)
  9. ↑ Kaniewska I. Makowiecki Hieronim h. Pomian (zm. ok. 1582)… — S. 223—224.
  10. ↑ Urban W. Górski Stanisław h. Bogoria (ok. 1497—1572) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1960—1961. — T. VIII/3. — Zeszyt 38. — S. 452—454. (пол.)
  11. ↑ Litwa żegna Radziwiłłów [Архівовано 5 лютого 2015 у Wayback Machine.] (пол.)
  12. ↑ Lulewicz H. Radziwiłł Mikołaj zwany Czarnym h. Trąby (1515—1565)… — S. 346.

Джерела та література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Миколай Радзивілл
у сестринських Вікіпроєктах
Родовід: Генеалогія на Родоводі?
CMNS: Файли у Вікісховищі?


Воєначальник Це незавершена стаття про військового діяча або діячку.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Миколай_Радзивілл_(Чорний)&oldid=43685236