Розенберг Андрій Григорович

Розенберг Андрій Григорович
Розенберг Андрій Григорович
Diederich Arend von Rosenberg
Народження	21 січня 1739; Рига
Смерть	25 серпня 1813 (74 роки); Маєток Чорне, Подільська губернія.
Приналежність	Російська імперія
Роки служби	1753 — 1805
Член	Lodge "Apollo", St. Petersburgd
Звання	генерал від інфантерії
Війни / битви	Семирічна війна,; Російсько-турецька війна (1768—1774),; Італійський похід Суворова,; Швейцарський похід Суворова
Нагороди
	Орден Святого Іоанна Єрусалимського (Росія); командор

Андрій Григорович Розенберг (Diederich Arend von Rosenberg; 21 січня 1739(17390121), Рига — 25 серпня 1813, Чорне Подільської губернії) — генерал від інфантерії Російської імператорської армії, глава ряду губерній Російської імперії.

Біографія

Із курляндських дворян. Син ризької економії камерира Йоганна Георга Розенберга та його дружини Анни Регіни, урод. Ланденберг. Хрещений 28 січня 1739 року в ризькій церкві Святого Петра^[1].

У 1753 почав службу солдатом гвардії. Учасник Семирічної війни. Брав участь у битвах при Гросс-Егерсдорфі (19 серпня 1757) і при Пальцигу (14 серпня 1758). При Пальцизі був тяжко поранений.

За відмінність вивищений 28 лютого 1758 року в перший офіцерський чин прапорщика. У квітні 1760 переведений у Ризький гарнізон секунд-майором . Через 6 років призначений головним суддею у контору будівлі Балтійського порту.

Під час російсько-турецької війни 1768—1774 років виконував секретні доручення при графі О. Г. Орлові, князі Ю. В. Долгоруковому. Брав участь у діях російського флоту в Архіпелазі, в Чорногорській експедиції, облозі Модона, Чесменській битві, та у військових діях у Криму, командуючи військами в Керчі та Єні-Кале.

У 1770 році був вивищений у капітани Преображенського лейб-гвардії полку. У 1772 році переведений в армію чином полковника. У 1778—1779 роках брав участь у військових діях проти конфедератів у Польщі. У 1779—1782 роках командував В'ятським піхотним полком. У 1782 році вивищений у чин генерал-майора. У 1790 призначений командиром Таврійського єгерського корпусу. 3 грудня 1796 року призначений шефом Вітебського мушкетерського полку, а 29 листопада наступного року вивищений у чин генерала від інфантерії. У 1797 році шеф Московського гренадерського полку та інспектор Смоленської дивізії. У 1798 призначений Смоленським військовим губернатором і шефом Московського мушкетерського полку.

Походи до Європи з Суворовим

Особливе місце у військовій кар'єрі А. Г. Розенберга зайняли Італійський та Швейцарський походи російської армії 1798—1800 років. У жовтні 1798 року призначений командиром допоміжного корпусу, що направляється на допомогу Австрії проти французів. Разом з корпусом навесні 1799 року прибув у Верону і вступив під командування О. В. Суворова.

Зайняв Брешію, успішно діяв у битві на річці Адді у Бривио, а потім завдав поразки французам при Вердеріо. 18 квітня 1799 року вступив у Мілан; зайняв П'ємонт. У травні 1799 р. брав участь у невдалому для росіян битві при Бассіньяно.

У битві при Требії 7-8 червня 1799 року на чолі двох колон атакував французів і відкинув їх, надавши допомогу колонам князя П. І. Багратіона, і організував переслідування частин генерала Віктора, що відступали. За ці битви був нагороджений орденом св. Іоанна Єрусалимського з командорством та 1000 рублів щорічного доходу.

Учасник бою при Нові (4 серпня 1799 року), а потім Швейцарського походу, в якому командував передовою колоною. 20 вересня 1799 року розбив війська генерала А. Массена в ході битви в Мутенській долині. Про цей епізод в А. А. Керсновського у його праці «Історія російської Армії» сказано:

Якщо колись у військовій історії перед будь-яким військом з усією жахливою певністю ставилася дилема «перемогти чи померти», то це, звичайно, трапилося в Муттенській долині зі жменею чудо-богатирів у ті назавжди пам'ятні та навіки славні вересневі дні 1799 року.
Зібрана Суворовим військова рада ухвалила — замість Швіца йти на Гларус і Кенталь. На ар'єргард Розенберга випало важке і почесне завдання — прикрити цей маневр від армії Массени, яка вже почала від Швіца спускатися в Муттенську долину.
Три дні — 18-го, 19-го та 20-го вересня — вів нерівний бій у Муттенській долині цей геройський ар'єргард. 4000, а потім 7000 росіян — обірваних, голодних, виснажених — розгромили 15000 солдатів Республіки. Массена ледве уникнув полону. У цих боях французи втратили 3000 вбитих і поранених, 2200 полонених, 2 прапори, 12 гармат. У руках одного з чудо-богатирів — гренадера Махотіна, який схопив Массену, французький головнокомандувач залишив один зі своїх еполет.

29 жовтня 1799 нагороджений орденом св. Андрія Первозванного. Після від'їзду хворого Суворова у березні 1800 року з армії у Кракові, як старший у чині, прийняв він командування армією.

Губернатор

8 червня 1800 року призначений Кам'янець-Подільським військовим губернатором та шефом Володимирського мушкетерського полку. З 1803 року також керував Мінською, Волинською та Подільською губерніями. 11 жовтня 1803 року призначений Херсонським військовим губернатором, який керує цивільною частиною в Херсонській, Катеринославській та Таврійській губерніях.

У 1805 році подав прохання про звільнення від служби «за слабкістю здоров'я». Був звільнений Високим наказом «зі збереженням його всіх окладів із посад його одержуваних». Помер у маєтку Чорному, поблизу Кам'янця-Подільського, 25 серпня 1813 року.

Література

Бантыш-Каменский Н. Д.,. часть 3-я // «Словарь достопамятных людей русской земли». — СПБ, 1847. — С. 94—105.
Керсновский А. А.,. том 1-й. // «История Русской Армии» / Публикация Хлодовского В. — М., : «Голос», 1992. — Т. 1-й. — С. 184—192. — 100000 прим. — ISBN 5-7055-0864-6.
Майков П. Розенберг, Андрей Григорьевич // Русский биографический словарь : в 25 т. — СПб.—М., 1896—1918. (рос.)
Некролог. — «С.- Петербургские ведомости». — СПБ, 1814. — Т.

5.

Никифоров В. П.,. «А. В. Суворов и его современники. Аннотированный каталог». — Л., 1964. — С. 55.
Розенберг, Андрей Григорьевич // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)

Примітки

↑ Латвийский государственный исторический архив, ф. 1427, оп. 1, д. 3, стр. 68. Архів оригіналу за 23 листопада 2022. Процитовано 23 листопада 2022.

Посилання

[1] Латвийский государственный исторический архив, ф. 1427, оп. 1, д. 3, стр. 68. Архів оригіналу за 23 листопада 2022. Процитовано 23 листопада 2022.

[1]