Храпливий Євген Васильович

Євген Храпливий
Євген Храпливий
	Євген Храпливий
Міністр Сільського Господарства
	30 червня 1941 — 12 липня 1941
Народився	21 травня 1898; Лисівці, Заліщицький повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія
Помер	6 травня 1949 (50 років); Ерланген, Баварія, Тризонія
Відомий як	економіст, агроном, викладач університету
Місце роботи	Український вільний університет
Громадянство	Українська держава (1941)
Національність	українець
Політична партія	ОУНР
Релігія	греко-католик
	Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Храпливий.

Євге́н-Спиридон Васи́льович Храпли́вий ^[1] (21 травня^[1]^[2] 1898, Лисівці Заліщицького повіту — 6 травня 1949, Ерланген, Баварія, Тризонія) — український громадський діяч, агроном та кооператор, професор УТГІ й УВУ, дійсний член НТШ (з 1935); ідеолог і практик суспільної агрономії в Галичині. Міністр сільського господарства в уряді Українського Державного Правління 1941.

Брат фізика Зіновія Храпливого та батько дитячої письменниці Лесі Храпливої.

Життєпис

Євген Храпливий народився 21 травня 1898 року в Лисівцях Заліщицького повіту Королівства Галичини та Володимирії Австро-Угорської імперії (нині село Заліщицького району Тернопільської області України).

Від 1928 року — директор організації хліборобів «Сільський господар». Бувши видатним організатором, спричинився до піднесення галицького села, його молочарства і зокрема станової організації хліборобів «Сільський Господар». Успішно працював над розбудовою сільськогосподарської освіти, зокрема створив «Хліборобський Вишкіл Молоді», заснував Товариство українських агрономів і був першим його головою.

Член Українського технічного товариства. 1930 року обраний до правління товариства.^[3]

Праці

Праці з питань сільського господарства і кооперації, в тому числі наукові:

«Плекання рогатої худоби в Галичині» (1933),
«Сільське господарство Галицько-Волинських Земель» (1936),
«Господарство Холмщини і Підляшшя» (1944);

популярні:

«Шляхи нашої суспільної агрономії» (1929),
«Як піднести наше хліборобство» (1932),
«Як працювати в „Хліборобському Вишколі Молоді”» (3 видання: 1937, 1940, 1942) та інші.

Храпливий був редактором журналу «Господарсько-кооперативний часопис» (1928—1934), «Українське молочарство» і засновником наукового журналу «Український агрономічний вісник» (1934—1938).

За редакцією Євгена Храпливого почала друкуватися «Сільськогосподарська енциклопедія».

Примітки

↑ ^а ^б Доповнення… — С. 787.
↑ раніше вказували 21 червня → Барна В., Гавліч І., Головин Б., Пиндус Б. Храпливий Євген Васильович… — С. 562.
↑ З життя наших установ // Діло. — 1930. — 28 червня. — № 141 (12507). — С. 5.

Література

Барна В., Гавліч І., Головин Б., Пиндус Б. Храпливий Євген Васильович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 562–563. — ISBN 978-966-528-279-2.
Доповнення // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 787. — ISBN 978-966-528-318-8.
Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
Качор А. Євген Храпливий. — Вінніпег, 1980.

Посилання

Храпливий Євген // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш — Я. — С. 2018. — 1000 екз.

Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[Д7-1] а ^б Доповнення… — С. 787.

[2] раніше вказували 21 червня → Барна В., Гавліч І., Головин Б., Пиндус Б. Храпливий Євген Васильович… — С. 562.

[3] З життя наших установ // Діло. — 1930. — 28 червня. — № 141 (12507). — С. 5.

[1]

[2]

[3]

п о р Керівництво українських державницьких структур (1940-ві — 1950-ті)
Українське Державне Правління (з 30.06.1941)	Голова та керівник ресорту соціальних реформ — Ярослав Стецько Перший заступник голови і міністр здоров'я — Мар'ян Панчишин, заступники— Роман Осінчук, Олександр Барвінський Другий заступник голови — Лев Ре́бет Міністр оборони — Всеволод Пе́трів, заступники — Роман Шухевич та Олекса Гасин Міністр внутрішніх справ — Володимир Лисий, заступник — Кость Паньківський Міністр державної безпеки — Микола Лебедь Міністр зовнішніх справ — Володимир Стахів, заступник — Олександр Марітчак Міністр справедливості (судове міністерство) — Юліян Федусевич, заступник — Богдан Дзерович Міністр народного господарства — Юліян Павликовський, держсекретарі — Дмитро Яців та Роман Ільницький Міністр сільського господарства — Євген Храпливий Міністр фінансів — Ілярій Ольховий Міністр лісництва — Андрій Пясецький Міністр освіти і віровизнання — Володимир Радзикевич Міністр інформації та пропаганди — Олесь Гай-Головко, держсекретарі — Осип Позичанюк, Ярослав Старух Міністр політичної координації — Іван Климів Міністр пошти і телеграфу — Н. Мороз Начальник державної канцелярії — Михайло Росляк Комісар Української народної міліції м.Львова — Євген Врецьона Заступник референта СБ — Іван Равлик
Українська Головна Визвольна Рада (з 11-15 липня 1944)	Учасники 1-го Великого Збору Кирило Осьмак — Президент УГВР, Іван Вовчук — Третій віцепрезидент УГВР, Ростислав Волошин — Генеральний секретар внутрішніх справ УГВР, о. Іван Гриньох — Другий віцепрезидент УГВР, Микола Дужий — Секретар Президії УГВР (з 12 вересня 1944 — в.о. Президента), Микола Лебідь — Генеральний секретар закордонних справ УГВР, Омелян Логуш — член ЗП УГВР, Катерина Мешко, Василь Мудрий — Перший віцепрезидент УГВР, Зенон Пеленський — член Президії УГВР, Йосип Позичанюк — 1-й Голова Бюро інформації УГВР (15.07.1944 — †22.12.1944) Василь Потішко — член ЗП УГВР, Мирослав Прокоп — член Президії УГВР, Дарія Ребет — член Президії УГВР, Павло Турула — член ЗП УГВР, Петро Чуйко — співпрацівник при УГВР і ЗП УГВР, Лев Шанковський — член ЗП УГВР, Павло Шумовський — член ЗП УГВР, Роман Шухевич — Голова Генерального секретаріату УГВР. Ярослав Біленький — Генеральний суддя УГВР. Дали згоду на членство в УГВР, але не змогли взяти участь у Зборі: Іван Багряний — член УГВР, Євген Врецьона — член ЗП УГВР, о. Микола Галянт — член УГВР, о. Олександр Малиновський — член УГВР, Василь Охримович — член УГВР і ЗП УГВР (1946 — 1951), Кооптовані члени УГВР: Осип Дяків-«Горновий» — заст.голови Генерального Секретаріату (друга половина 1950 — †28.11.1950) проф.«Г.Зелений» — член УГВР (1949), Василь Кук — заст.голови, і згодом Голова Генерального Секретаріату УГВР, Петро Федун-«Полтава» — 3-й Голова Бюро інформації УГВР (1946 — †23.12.1951) і заст.голови Генерального Секретаріату УГВР, о. Микола Хмільовський — член УГВР, Ніл Хасевич — член УГВР (1949 — †4.03.1952); Роман Кравчук-«Петро» — член УГВР (1950 — †21.12.1951), президент УГВР (1951). Михайло Дяченко-«Марко Боєслав» — член УГВР (1950 — †23.02.1952);
Українська Повстанська Армія	Роман Шухевич (травень 1943 — †5.03.1950) • Василь Кук (липень 1950 — арешт 23 травня 1954)
Головний Військовий Штаб (ГВШ УПА)	Дмитро Грицай-Перебийніс (січеь 1944 — † грудень 1945) • Олекса Гасин-Лицар (січень 1946 — † 31.01.1949)
УПА-Північ	Дмитро Клячківський-«Клим Савур» (1944 — †12.02.1945) • Михайло Медвідь-«Карпович-Крем'янецький» (лютий 1945 — †4.06.1945) • Іван Литвинчук-«Дубовий» (1945 — †19.01.1951)
УПА-Захід	Олександр Луцький-«Андрієнко» (липень 1943 — серпень 1944) • Василь Сидор-«Шелест» (вересень 1944 — †14.04.1949)
УПА-Південь	Омелян Грабець-«Батько» (літо 1943 — †10.06.1944) • Василь Кук-«Леміш» (червень 1944 — )
УПА-Схід	Командир не призначений
СБ ОУН	Микола Лебедь (березень 1940 — березень 1941) • Микола Арсенич (березень 1941 — †23 січня 1947) • в.о. Ярослав Дякон (січень 1947 — †9 листопада 1948)