Чжу Юсун
| Чжу Юсун | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| 19 червня 1644 — 15 червня 1645 року | ||
| Спадкоємець: | Чжу Юйцзянь | |
| Народження: |
5 вересня 1607 Лоян, Henan Prefectured | |
| Смерть: |
1646 Пекін, Династія Цін | |
| Причина смерті: | обезголовлення | |
| Поховання: | Mengjin Districtd | |
| Країна: | Китай, імперія Мін[1] і Династія Цін[1] | |
| Рід: | Династія Південна Мінd | |
| Батько: | Zhu Changxund | |
| Шлюб: | Empress Xiao Zhe Jiand і Q8254614? | |
Чжу Юсун (кит.: 朱由崧; піньїнь: Zhu Yousong), храмове ім'я Аньцзун (кит.: 安宗; піньїнь: Anzong; 5 вересня 1607 — 23 травня 1646) — перший імператор династії Південна Мін.
Був сином Чжу Чаньсюня, третього сина імператора Чжу Їцзюня. Батько Чжу Юсуна, хоч і не став офіційним спадкоємцем престолу династії Мін, був матеріально забезпечений, а також мав земельні володіння в Хенані й сусідніх Шаньдуні та Хубеї. Коли 1640 року повстанці на чолі з Лі Цзиченом захопили Лоян Чжу Чаньсюня засмажили, а його плоть роздали повстанцям. Однак його дружина з сином, Чжу Юсуном зуміли втекти, а 1643 року останній отримав від імператора Чжу Юцзяня титул великого князя Фу[2].
Відповідно до свідчень сучасників Чжу Юсун пішов у батька, тобто, полюбляв алкоголь і розваги, тому коли після смерті імператора Чжу Юцзяня та захоплення Пекіна маньчжурами нанкінські мандарини в травні 1644 почали вирішувати, кому доручити зайняти престол, кандидатура Чжу Юсуна викликала у багатьох значні сумніви. Тим не менше, він був наступним у порядку спадкування трону після синів покійного імператора, тому прибічники князя Фу на чолі з Ма Шиїном зуміли швидко організувати його доправлення з берегів річки Хуайхе на півночі Цзянсу до Нанкіна, де його 5 червня урочисто зустріли чиновники. За два дні його було проголошено регентом. Уже 19 червня його проголосили імператором[3].
Втім правління Чжу Юсуна виявилось нетривалим. Ані фінансово, ані організаційно, ані у військовому сенсі Південна Мін не мала значної сили. Реальний контроль Нанкіна не простягався за межі кількох прилеглих провінцій, і навіть там стягнення податків часто ускладнювалось тим, що місцеве населення було розграбовано розбійницькими загонами. Сам уряд також мав значні внутрішні суперечності, а військо подекуди складалось із місцевих розбійників. Багато хто при дворі вважав, що головну небезпеку державі складають не маньчжури а повстанці Лі Цзичена й інші бандити, тому певною мірою вітали антиповстанську діяльність маньчжурів на півночі країни[4][5].
Після нищівної поразки мінських сил у Янчжоу та виходу маньчжурів до Янцзи імператор Чжу Юсун утік зі столиці 3 червня 1645 року. Втім він ніде не зміг знайти притулку. 15 червня його взяли в полон війська Цін[6]. 18 червня маньчжури привезли його до Нанкіна, після чого перевезли до Пекіна, де стратили 1646 року[7].
- Хунґуан (弘光) 1644—1645
- ↑ а б China Biographical Database
- ↑ Wakeman, 1985, с. 338-339
- ↑ Wakeman, 1985, с. 345-346
- ↑ Struve, 1993, с. 55-66
- ↑ Wakeman, 1985, с. 404
- ↑ Wakeman, 1985, с. 572
- ↑ Wakeman, 1985, с. 580-581
- Wakeman, Frederic E. (1985). The great enterprise: the Manchu reconstruction of imperial order in seventeenth-century China. Т. 1. University of California Press. ISBN 0520048040. Архів оригіналу за 29 квітня 2016. Процитовано 30 березня 2019.
- Struve, Lynn A.; Fairbank, John King (1988). Southern Ming. У Mote, Frederick W.; Twitchett, Denis (ред.). The Cambridge history of China: The Ming dynasty, 1368-1644, Part 1. Volume 7 of The Cambridge History of China. Cambridge University Press. с. 641 sq. ISBN 0521243327. Архів оригіналу за 9 серпня 2021. Процитовано 30 березня 2019.
{{cite book}}: Пропущено|author2=(довідка)
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |
