Перейти до вмісту

Москаль

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Футболки, які продавали туристам у Львові (2008)
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Москаль (значення).

Моска́ль (рос. москаль, біл. маскаль, пол. moskal, рум. muscal, угор. muscal, лит. maskolis, івр. מוסקל) — історична назва, яку використовують для жителів Великого князівства Московського XII—XV століть[1]. В Україні — неофіційна, побутова назва росіянина[2]. Етнофолізм на означення росіян, уживаний серед українців, білорусів, поляків[3] та галицьких євреїв[4]. Цим терміном називають також військовиків та москвичів.

Значення

Етимологія

Традиційна гіпотеза

Термін «москаль» походить від назви середньовічної російської держави Великого князівства Московського, відомої в ранньому новому часі як Московське царство, Московія або Московщина. Початково термін позначав жителя цієї держави, а згодом і росіян. До 19 століття самоназвою росіян було «православні», рідше «русскіє». Зокрема, Іван Аксаков у листі до письменника Ф. Достоєвського писав:

«Мудра річ написати відозву до росіян, як його пишуть в інших країнах: «французи» або «британці» — «русскіє!» не годиться, сама мова не терпить. А на всіх сходках щоденно по всіх просторах Росії виголошуються промови з відозвою: «православні». Ось як російський народ визначає свою національність.»
Оригінальний текст (рос.)
«Мудрено написать воззвание о русских наряду с тем, как пишут в других странах. «Francais!" или «Британцы! – «русские» – не годится, самый язык не терпит. А на всех сходках ежедневно по всему пространству России держатся речи с воззванием: «православные». Вот как русский народ определяет свою национальность»[10]

Ні в поляків, ні в білорусів, ні в українців для позначення росіян не прижилася назва «руські» (хоча прикметник руський у значенні «російський», «росіянин» вживався в XIX ст. у східних і центральних українських землях)[11]. У російській мові існує «московит»[12], що має західноєвропейське походження. Пізніше у письмовій формі було введено термін «росіянин», що походить від грецької назви «Росія» (Ρωσία)[13]. З англійської назва «russian» перекладається саме як «росіянин» (громадянин Росії), оскільки вона утворена за допомогою суфіксу -ian від назви країни Russia[джерело?].

Образ «москаля-солдата» на офорті Тараса Шевченка «Казка» або «Солдат і Смерть», 1844 року. В пояснювальному тексті оригіналу діалог:
– А відкіля і куди Бог несе, господа москалю? і де таки табачку брали: чи не з чимиричкою часом?! бо ми вас знаємо, піддобрики!!!
— Из самой Расеи идем на тот свет, сударыня смерть!.. а табачок истинно лубенский…

Першими його стали вживати поляки: перша згадка терміну «москаль» датується 1389 роком і зафіксована у Кракові, в латиномовних судових книгах[14]. Наслідуючи поляків, в окремих випадках, головним чином через цензурні міркування, стали вживати полонізм «росіянин» українські та білоруські автори.[джерело?] У XVII—XVIII століттях своїх північно-східних сусідів українці називали «москалями», а їх країну «Москвою», «Московщиною», «Московією»[15].

Слід зазначити, що значення слова москаль змінювалося з часом: спершу це був типовий етнонім, пізніше, внаслідок остаточного включення України до складу Російської імперії, так почали називати солдатів регулярної армії[16], оскільки на той час це була найбільша група росіян в Україні. Отож слово москаль з етноніма перетворилося на назву певної соціальної групи, незалежно від походження. Пізніше, коли внаслідок розширення категорій населення, що підлягали призову до війська, росіяни перестали становити абсолютну більшість солдатів, слово поступово почало втрачати значення «солдат, військовий» і знову стало етнонімом. Саме в такому значенні воно використовується зараз.

Наскільки семантично розбудований етнонімічний термін «москаль» в українській мові, можна оцінити на підставі того, що словник Грінченка подає п'ятдесят шість його значень, форм і відтінків:

Москаленко, Москаленка; москаленя, москаленяти; москалик, москаличка; москалів, москалева, москалеве; москалівна, москалівни; москаль, москаля; москальня, москальні; москальство, москальства; москальча, москальчати; москальчик, москальчика; москальчук, москальчука; москалюга, москалюги; москва, москви (тут в етнічному розумінні: «Москаль, що якесь старе залізо продавав і не чув, що жвавий міщанин у чемерці штовхав його: „Москва, москва, чи продаєш залізо?“»); москвофіл, москвофіла; москвофільство, москвофільства; москвофільський, москвофільська, москвофільське; Москівщина, Московщина, Московщини; московець, московці; московка, московки; московський, московська, московське; московщеня, московщеняти; московство.

У словнику додано ще три фразеологічні звороти: «підпускати, підвозити москаля» («брехати, обманювати»), «пеня московська» («безпричинна причіпка», «той, що безпричинно чіпляється») і «московський місяць» («довгий час, термін»).

Татарська гіпотеза

У тюркських мовах мешканців Московії та сучасних москвичів називають подібними словами:

  • Мәскәүле [маскаулє] — татарською «москвич»;
  • мәскеулік [читається приблизино як «маскеулик»] — казахською;
  • moskovali — турецькою;
  • москвалы — карачаево-балкарською.

У часи пізнього середньовіччя цей термін в тюркських мовах означав також жителя Московської держави за аналогією з терміном «московіт» у західноєвропейських, або «москва» чи «москвичин» у польських та литовських джерелах. Імовірно, його перейняли українці та білоруси від татар (можливо, від місцевих Татар-липок) у другій половині XV — першій чверті XVI ст., коли Московське князівство здобуло незалежність внаслідок розпаду Золотої Орди. Саме починаючи з середини XVI ст., литовські документи на території Подніпров'я починають фіксувати прізвище «Москаль» та його похідні («Москаленко», «Москальчук» тощо). У польській мові в цей час moskal було зневажливою назвою мешканців Московського князівства, причому існував етнонім moskwicin. В українській мові ж слово «москаль» вживалося і без емоційного забарвлення.

Показовою є також подібність як форм маскаулє/москаль, так і маскеулик/москалик (зменшувальна форма від «москаль»). Обидві ці форми, а також форма «москаули» та інші подібні варіанти могли співіснувати в різних постзолотоординських діалектах тюркських народів, з якими контактували українці.

Уперше цю гіпотезу запропонував російський історик азербайджанського походження А. Казем-Бек в середині XIX ст.[17]

В українській літературі

У п'єсі «Москаль-чарівник», яку написав видатний український письменник Іван Котляревський у 1819 році, персонажі ведуть бесіду:

Солдат. Да спой-ка ты, хохлач, хотя одну русскую песню. Ну, спой!.. Э, брат, стал!
Михайло. Вашу? А яку? Може, соколика або кукушечку?.. Може, лапушку або кумушку? Може, рукавичку або підпоясочку? Убирайся з своїми піснями!.. Правду сказать, єсть що і переймати… Жінко! Заспівай же ти по-своєму ту пісню, що москаль співав. (К солдату.) Сядь та послухай, як вона співає.
Після виконання Тетяною пісні «Ой, був та нема, да поїхав до млина…» розмова продовжується.
Михайло. А що? Яково?
Солдат. Ну, что и говорить! Вить вы — природны певцы. У нас пословица єсть: хохлы никуда не годятся, да голос у них хорош.
Михайло. Нікуда не годяться? Ні, служивий, така ваша пословиця нікуда тепер не годиться. <…> Ось заглянь в столицю, в одну і в другу, та заглянь в сенат, та кинься по міністрах, та тоді і говори — чи годяться наші куди, чи ні? <…> Пословиця?.. Коли на те пішло, так і у нас єсть їх против москалів не трохи. Така, напримір: з москалем знайся, а камінь за пазухою держи; од чого ж вона вийшла, сам, розумний чоловік, догадаєшся.[18]

Т. Шевченко ніколи не вживав терміну «росіянин». Класична українська література XIX століття була зорієнтована на живу, розмовну українську мову.

Іван Франко в поезії «Не пора» закликав:

Не пора, не пора, не пора
Москалеві й ляхові служить;
Довершилась України кривда стара
— Нам пора для України жить!

Євген Гребінка, автор романсу «Очи черные», перекладаючи поему Пушкіна «Полтава», замість слова «русский» вживає слово «москаль», де в Пушкіна Росія, у Гребінки Московщина. Слова Пушкіна:

Без милой вольности и славы
Склоняли долго мы главы
Под покровительством Варшавы
Под самовластием Москвы.
Но независимой державой
Украйне быть уже пора.

Євген Гребінка переклав так:

Давно без батьківської слави
Ми, як воли, в ярмі жили,
У підданстві або Варшави,
Або великої Москви.
Возиться годі з москалями
Украйні царством буть пора.

Вислів Пушкіна «Когда Россия молодая» Гребінка перекладає «Московщина». Строфа «Казак на север держит путь» — «Козак в Московщину летить».

Приклади творчості майстрів українського слова, як І. Котляревський, Т. Шевченко, І. Франко, П. Гулак-Артемовський, Є. Гребінка, Леся Українка, І. Нечуй-Левицький, Б. Грінченко, М. Кропивницький, А. Свидницький, Павло Грабовський достатньо переконливо свідчать, що колись нормою української мови були терміни «москаль», «Московщина» та похідні. Ця норма виводилася із живої розмовної мови українського народу і широко відображена у фольклорі. Ось як пише Степан Руданський у гуморесці «Вареники-вареники!» про солдата російської армії, яких в ті часи розміщали у селянських хатах:

Наталія Полонська-Василенко, у фундаментальній праці «Історія України», згадує уніятського митрополита Йосифа Веляміна Рутського, москаля[21], і в «Покажчику народів і племен» серед інших — москалів.

В іноземній літературі

1797 року в «Пісні польських легіонерів в Італії», що потім стала основою для польського гімну, автор Юзеф Вибіцький використав слово «москаль» у значенні «житель Росії»[22]:

Niemiec, Moskal nie osiędzie
Gdy jąwszy pałasza,
Hasłem wszystkich zgoda będzie
I ojczyzna nasza.

Німець, мо́скаль не осяде,
Як візьмем палаша́,
Буде гаслом всім співпраця
І вітчизна наша.

У сучасній офіційній версії гімну цей стовпчик не входить до тексту, оскільки в сучасній польській мові слово «москаль» має відтінок негативу і зверхності[23].

Адам Міцкевич цілком нейтрально використовує це слово у вірші «Do przyjaciół Moskali» («До друзів москалів»), в якому вшановує пам'ять Рилєєва та співчуває ув'язненому в Сибіру Ол. Бестужеву (Марлінському). Цей вірш входить до третьої частини його драматичної поеми «Дзяди»; його було опубліковано 1831 року.

1864 року, під час Січневого повстання, литовський письменник Мікалоюс Акялайтіс видавав литовською мовою газету «Вістка про війну поляків з москалями» (лит. «Žinia apie lenkų vainą su maskoliais»)[24].

У російській літературі це слово використовував В. Маяковський у вірші «Долг Украине» (Знаете ли вы украинскую ночь?)[25]:

Говорю себе:
товарищ москаль,
на Украину: шуток не скаль.
Разучите: эту мову: на знамёнах — : лексиконах алых, — : эта мова: величава и проста:
«Чуешь, сурмы загралы,
час расплаты настав…»: Разве может быть: затрёпанней: да тише: слова: поистасканного: «Слышишь»?!

Похідні значення

Поштова листівка «Мапа України» часів УНР, на півночі живуть москалі (за М. Грушевським[26])

Зараз слово «москаль» в Україні використовується як дуже поширене неофіційне, побутове означення росіян. Слово має нейтральне чи злегка зневажливе забарвлення. Слід, однак зазначити, що в сучасній українській мові «москаль» не є лайкою чи підкреслено презирливою назвою, на відміну від слова «кацап».

Слово «москаль» в Україні з часом втратило первісне значення і не завжди пов'язується з Москвою. Наприклад, у підручнику з Історії України 1934 року зображена сцена руйнування Києва суздальським князем Андрієм Боголюбським у 1169 році з підписом «Москалі руйнують Київ». Зважаючи на те, що перша згадка про Москву в літописах була лише двадцяти двома роками раніше, і вона була в той час невеликим селом, то цей термін вжитий як загальна назва людей, що жили на території сучасної Росії.

У Росії москалями називають жителів Москви (москвичів). Слово має як нейтральне, так і помітно негативне значення, яке, утім, більше залежить від контексту вживання, аніж від самого слова. У деяких регіонах (Краснодарський край, Кубань) це слово вживають традиційно, запозичивши його від українців, які становлять значний відсоток населення цих земель.

«Москаль» — вживана в українській мові назва сорту особливо пекучого часнику[27][28].

Москалями або москаликами в Україні називають клопів Pyrrhocoris apterus, червоних комах з чорними цятками та плескатою спиною, що повзають по землі строєм. У Росії вони мають назву клоп-солдатик або красноклоп обыкновенный.[29][30]

Також москалями в Україні інколи називають звичайних домашніх тарганів. Така традиція характерна для багатьох народів, у яких тарган, попри те, що він живе у будинку господаря, сприймається як загарбник (у росіян — прусак, у чехів — šváb, у поляків -francuz, у німців — russen[31])[32]


Тарган-москаль

На сході України північно-східний вітер називають москаль.[33]

Назву москалики (moskaliki) має популярний на пострадянських просторах польський різновид консервованих оселедців. Таку назву консерви отримали тому, що оселедці в них дуже тісно запаковані — «як москалі у казармі».

Про цибулю в період цвітіння можуть сказати що вона «пішла в москалі» — її довгі пагони нагадують списи.

Прислів'я, приказки

В збірці «Українські приказки, прислів'я і таке інше», упорядкованій етнографом Матвієм Номисом у 1861 році і вперше виданій в 1864 році, є низька прислів'ї і приказок «про москалів»[34].

Анекдоти

Докладніше: Анекдоти про москалів

«Москаль» — одна з найпопулярніших тем українських анекдотів. Ця популярність пояснюється тривалим історичним досвідом спільного проживання і конфронтації українців і росіян, взаємовпливів і боротьби культур і мов цих народів[35]. «Москалів» часто зображають п'яницями, байдужими, непрактичними і нетямущими[35]. Багато анекдотів на цю тему належать до чорного гумору. Вони є свідоцтвом існування між обома народами неприязні[35]. Наприклад:

1933 рік. Українське село. До криниці підійшов чоловік і схилився, щоб випити води. Підбіг дід і застерігає:
— Чоловіче, не пий! Москалі воду отруїли!
— Что ви гаварітє?
— Я гаварю: пєй мєдленна, вада халодная, горла прастудіш.

Криївка УПА. Старшина, перекладач і полонений «стрибок».
— Спитай москаля, де розташована їхня частина.
— Руководитель спрашивает вас, где расположена ваша часть.
— Я не скажу!
— Москаль відповів, що не скаже.
— То скажи, що зараз ми його катуватимемо.
— Руководитель говорит, что сейчас вас будут пытать.
— Я все равно не скажу!
— Москаль каже, що все одно мовчатиме.
— То клич хлопців із жаровенькою й цвяшками.
[…]
— А что это они внесли?
— Это жаровня. Сечас в ней раскалят гвозди и загонят их вам под ногти.
— Нет, нет! Скажите вашему начальнику, что я все расскажу!
— Що там москаль белькоче?
— Каже, що москалі тортур не бояться.

Їхні «шпилькові уколи» є засобом зняття національної напруги[35]. Одна з ознак анекдотів — гіперболізація, тому почуття і риси національного характеру як українців, так й інших народів, подаються в анекдотах у гротескному вигляді[35]. Наприклад:

Гуцул іде полониною і веде за руку хлопчика-негра. Другий гуцул:
— Іване, а хто то?
— Онук.
— Марійчин хлопець?
— Марійчин!
— А Марійка де?
— Вчиться в місті.
— А чого воно таке чорне?
— Зате гарантія, що не москаль!

1961 рік.
— Куме! Куме! Москалі у космос полетіли!
— Усі?

Прізвища

Докладніше: Москаль (прізвище)

Москаль — це також українське прізвище, за етимологією ймовірно близьке до застарілої назви росіян.

Крім того, є низка прізвищ, що походять від цього слова, наприклад Москаленко, Москович тощо.

Форми слова та похідні слова

Форми слова:[36]

  • Москале́нко — українське прізвище, що означає «син москаля» (росіянина або солдата строкової служби);
  • Москови́т — мешканець Московії;
  • Москаленя́ — дитина москаля (росіянина або солдата строкової служби);
  • Моска́лик — пестлива форма звертання до москаля;
  • Москали́ха — дружина москаля (росіянина або солдата строкової служби).

Похідні слова:

  • Моска́льський
  • Москаля́ндія
  • Моска́льство
  • Москальчу́к
  • Моска́лити (Москалюва́ти)
  • Обмоска́лити (сь)

Див. також

Примітки

  1. ↑ Alexander Mikaberidze (2011). Ilya Radozhitskii's Campaign Memoirs [Архівовано 8 травня 2019 у Wayback Machine.]. Lulu. p. 10. ISBN 978-1-105-16871-0.(англ.)
  2. ↑ а б Москаль // Словник української мови : у 20 т. / НАН України, Український мовно-інформаційний фонд. — К. : Наукова думка, 2010—2022.
  3. ↑ Benjamin Harshav (1986). American Yiddish Poetry: A Bilingual Anthology. University of California Press. p. 559. ISBN 978-0-520-04842-3.(англ.)
  4. ↑ Газета המצפה «Hamicpe», Kraków, 26-10-1917(івр.)
  5. ↑ а б в г Російсько-український академічний словник 1924-33рр. (А. Кримський, С. Єфремов). Архів оригіналу за 25 серпня 2011. Процитовано 17 січня 2010.
  6. ↑ Павловський Олексій Павлович:
    «Москаль, вообще Великороссїянинъ; а собственно солдатъ, и тотъ, кто одѣтъ, или говоритъ по Руски»
    Отрывокъ изъ исторіи нѣкотораго Малороссіянина / Павловський О. П. Грамматика малороссийского наречия. — СПб. — 1818. — С. 92. [Архівовано 16 січня 2010 у Wayback Machine.]
  7. ↑ Пошук. Російсько-українські словники (укр.). 27 жовтня 2009. Архів оригіналу за 21 квітня 2020. Процитовано 21 квітня 2021.
  8. ↑ Російсько-український словник правничої мови 1926 р. (В. І. Войткевич-Павлович, Г. Д. Вовкушівський та інші). Архів оригіналу за 25 серпня 2011. Процитовано 17 січня 2010.
  9. ↑ а б Москаль // Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 3 : Кора — М. — С. 519. — ISBN 5-12-001263-9.
  10. ↑ Аксаков И. С. Письмо Достоевскому Ф. М., 20 августа 1880 г. [Архівовано 21 квітня 2018 у Wayback Machine.] // Известия Академии наук СССР. Отделение литературы и языка. — М.: Изд-во АН СССР, 1972. — Т. XXXI. Вып. 4. — С. 353—355. (рос.)
  11. ↑ Руський // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  12. ↑ Московиты / Т. Ф. Ефремова. Современный толковый словарь русского языка Ефремовой. 2000. [Архівовано 23 січня 2022 у Wayback Machine.] (рос.)
  13. ↑ Галушко К. Ю. Росіяни в Україні [Архівовано 3 грудня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України. 2012. Т. 9. С. 334—337.
  14. ↑ (біл.) Першая згадка пра «москаля» ў Метрыцы Вялікага Княства Літоўскага // Працоўныя матэрыялы Трэцяга міжнароднага кангрэса даследчыкаў Беларусі 2013 г.
  15. ↑ Євген Наконечний. «Украдене ім'я». Архів оригіналу за 1 вересня 2018. Процитовано 14 квітня 2018.
  16. ↑ Москаль [Архівовано 14 квітня 2018 у Wayback Machine.] / Толковый словарь Даля. В. И. Даль. 1863—1866.(рос.)
  17. ↑ В.Луценко. Тюркский фактор в истории и этногенезе украинцев и их предков https://archive.today/20120716001028/vlalut.narod.ru/11.html
  18. ↑ Котляревський І. П. Повне зібрання творів. — К.: Наукова думка, 1969. — 512 с., с. 306—307.
  19. ↑ Тарас Шевченко. Кобзар. Повна збірка поезій.— Київ: Державне Літературне Видавництво, 1939.— С. 16.
  20. ↑ "Розрита могила" http://litopys.org.ua/shevchenko/shev124.htm [Архівовано 17 червня 2018 у Wayback Machine.]
  21. ↑ Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. Т. 1. До середини XVII століття.— К.: Либідь, 1992.— С. 474.
  22. ↑ Mazurek Dąbrowskiego — національний гімн Польщі (a-pesni.org) [Архівовано 24 березня 2012 у Wayback Machine.] (пол.).
  23. ↑ Словник польської мови [Архівовано 2 січня 2019 у Wayback Machine.] (пол.).
  24. ↑ Литва. Краткая энциклопедия. Вильнюс: Главная редакция энциклопедий, 1989, с. 63.
  25. ↑ В. В. Маяковский, сочинения в двух томах. Т. 1. Москва, издательство «Правда», 1987. с. 409—412.
  26. ↑ Грушевський Михайло. Як жив український народ. Коротка історія України / Видання 2-е: Написав Михайло Грушевський, професор української історії в університеті у Львові. — Царгород: З друкарні «Союза визволення України», 1915. — 108 с.
  27. ↑ Український Тиждень 2009, 34-35 (43-44) «Овочева столиця України». Архів оригіналу за 25 березня 2014. Процитовано 31 січня 2011.
  28. ↑ Грінченко Б. Д. Словарь української мови, т. 1-4. Київ, 1958—1959 (перевиданий)
  29. ↑ Верхратський Іван. Початки до уложення номенклатури і термінології природописної, народної. — Т. 1. — Львів, 1864. — С. 7.
  30. ↑ Словар української мови / Упорядкував з додатком власного матеріалу Борис Грінченко. — Т. 2. — К., 1908. — С. 447.
  31. ↑ Handwörterbuch des deutschen Aberglaubens. <словник німецьких забобонів> Berlin-Leipzig: Verlag W. de Gruyter, Репринтне перевидання 2000, — Bd.7, S.859, 963—965.
  32. ↑ Мовний та культурний портрет реалій. Таргани. Архів оригіналу за 16 березня 2005. Процитовано 4 січня 2006.
  33. ↑ Примітки до поеми Л. Мосендза «Волинський рік». Архів оригіналу за 30 вересня 2007. Процитовано 31 березня 2007.
  34. ↑ Москаль // Українські приказки, прислів'я і таке інше. Збірники О. В. Марковича і других. Спорудив М. Номис. — СПб. 1864. — С. 18—19.
  35. ↑ а б в г д Корнєва Л. Про деякі типологічні риси українського анекдоту // Філологічні науки. 2009:1 — Полтава: Полтавський державний педагогічний університет імені В. Г. Короленка, 2009. — c.55 — 60
  36. ↑ Великий зведений орфографічний словник сучасної української лексики. / Укладач і головний редактор В. Т. Бусел. — Київ: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2003. — 887 с.

Література та джерела

Посилання

Москаль
у сестринських Вікіпроєктах
CMNS: Файли у Вікісховищі?
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Москаль&oldid=42751245